Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа №662/658/15-ц

провадження № 61-2521св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області у складі судді Марківського О. В. від 20 серпня 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 30 березня 2016 року у складі колегії суддів: Радченка С. В., Капітана І. А., Колісніченка А. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 14 лютого 2007 року позивач передала працівнику ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 9 290,00 грн з метою внесення їх на депозитний рахунок НОМЕР_1. Відповідно до умов договору ОСОБА_5 розписалась в ощадній книжці, однак грошові кошти на рахунок позивача не внесла, а умисно розтратила їх, незаконно передавши іншим клієнтам банку як належні їм виплати за відсотками вкладу.

Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року ОСОБА_5 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 200, частиною першою, другою, третьою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України), зокрема, за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, електронними грошима, обладнанням для їх виготовлення; підроблення документів, печаток, штампів та бланків; збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів. Оскільки гроші позивачу не повернуто, а шкода останній завдана злочином, вчиненим працівником відповідача під час виконання службових обов'язків, ОСОБА_2 просить стягнути із відповідача майнову шкоду у розмірі 28 975,00 грн та відшкодувати 25 000,00 грн моральної шкоди.

У заяві від 20 липня 2015 року позивач збільшила розмір позовних вимог з урахуванням інфляційних втрат на підставі статті 1192 ЦК України та частини другої статті 31 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року). На обґрунтування розміру майнових збитків навела розрахунок позовних вимог щодо відшкодування майнової шкоди внаслідок «знецінення депозитного вкладу», наявного в матеріалах справи. Таким чином, загальний розмір шкоди, який підлягає стягненню з урахуванням інфляції становить 30 940,00 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 20 серпня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнено з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у сумі 28 975,00 грн, яка складається з основного боргу у розмірі 9 290,00 грн та суми коштів знецінення внаслідок інфляції за період з лютого 2007 року по 20 серпня 2015 в розмірі 19685,00 грн. В частині стягнення відшкодування моральної шкоди в позові відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що на підставі частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, оскільки факт завдання такої шкоди встановлено вироком суду, що набрав чинності. Суд виходив із доведення позивачем упущеної вигоди. Задовольняючи вимоги позивача в частині збитків, суд погодився з доводами ОСОБА_2 про те, що реальна вартість втраченого майна - суми депозиту - має бути визначена з урахуванням зміни купівельної спроможності грошей у зв'язку з інфляцією, тому підлягає відшкодуванню на підставі статей 22, 1192 ЦК України. Відмовляючи у позові в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що остання не надала належних та допустимих доказів, які свідчать про завдання їй моральної шкоди саме розтратою та привласненням працівником банку - ОСОБА_4 спірних коштів.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 06 жовтня 2015 року рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 20 серпня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову у вказаній частині. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_2 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, не врахував тривалість часу від моменту завдання шкоди і до часу відновлення майнових прав ОСОБА_2, не звернув уваги на те, що позивач тривалий час позбавлена можливості користуватися належними їй коштами, змушена докладати додаткові зусилля для відновлення свого права, як у кримінальному провадженні при встановленні вини обвинуваченого співробітника банку - ОСОБА_4, так і у цивільному провадженні щодо стягнення з відповідача належних ОСОБА_2 коштів.

03 лютого 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 06 жовтня 2015 року скасовано та передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ виходив з того, що погоджуючись із висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» на користь ОСОБА_2 майнової шкоди, суд апеляційної інстанції, порушуючи статті 11, 212-214, 303, 316 ЦПК України 2004 року не з'ясував, чи відповідають висновки суду першої інстанції позовним вимогам ОСОБА_2, а саме: чи можна вважати спірну суму упущеною вигодою і чи підлягає вона відшкодуванню відповідно до вимог статті 1192 ЦК України. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам сторін по суті справи, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 30 березня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 20 серпня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. В іншій частині рішення залишено без змін.

Апеляційний суд Херсонської області виходив з того, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи в частині позовних вимог про відшкодування збитків, перевірив доводи і заперечення сторін, а також дослідив надані сторонами докази, яким дав належну правову оцінку, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині. Водночас, не взявши до уваги тривалість часу від моменту завдання шкоди і до часу відновлення майнових прав позивача, зміну у зв'язку з цим звичного способу життя, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем завдання моральної шкоди.

У касаційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить зупинити виконання рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 20 серпня 2015 року, скасувати рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 20 серпня 2015 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 та стягнення з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» майнової шкоди в сумі 9 290,00 грн, 19 685,00грн інфляційних втрат, скасувати рішення Апеляційного суду Херсонської області від 30 березня 2016 року, яким апеляційна скарга ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» була відхилена, а апеляційна скарга ОСОБА_2 частково задоволена та ухвалити нове рішення, не передаючи справи на новий розгляд, яким відмовити в позові ОСОБА_2 в частині стягнення з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на її користь майнової шкоди в сумі 9 290,00 грн, 19 685,00 грн інфляційних втрат та моральну шкоду в сумі 25 000,00 грн.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, неналежним чином дослідили надані докази у їх сукупності, неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Зокрема, суди неправомірно застосували норми статей 1172, 1192 ЦК України до позадоговірних відносин між позивачем та відповідачем щодо відшкодування майнової шкоди та виплати інфляційних втрат, так як договір банківського вкладу ОСОБА_2 з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не укладала та переказ коштів шляхом подання заявки на переказ готівки не ініціювала. Оскільки про сам факт завдання шкоди в сумі 9 290,00 грн відповідачу стало відомо лише з дня вступу у законну силу вироку Чаплинського районного суду Херсонської області 22 липня 2014 року, суди першої та апеляційної інстанцій незаконно стягнули з відповідача інфляційні втрати, нараховані на суму позадоговірної майнової шкоди, за період з 01 лютого 2007 року по 20 серпня 2015 року.

Суди не врахували, що цивільний позов про відшкодування шкоди в сумі 9 290,00 грн у кримінальній справі позивач не заявляла ні до ОСОБА_4, ні до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», тому обов'язок у відповідача відшкодувати майнову шкоду виник з дня вступу в законну силу рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 20 серпня 2015 року, а не з 14 лютого 2007 року - дня викрадення грошей працівником банку, з якого суд обчислив інфляційні втрати. Разом з тим, суди не взяли до уваги, що один лише факт засудження працівників банку за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (частина п'ята стаття 191 КК України) є неналежним доказом заподіяння шкоди позивачу саме під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, не перевіривши доводи ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» щодо відсутності договору банківського вкладу між ОСОБА_2 та працівником банку та документів, що підтверджують внесення грошової суми, переданої позивачем ОСОБА_4, на банківський вкладний рахунок, доказів передачі позивачем грошових коштів працівнику відповідача саме в робочий час, документа про переказ готівки позивачем, знаходження касира ОСОБА_4 в операційній касі відділення банку під час передачі останній грошових коштів позивачем, доказів, що підтверджують факт завдання банком позивачеві моральних чи фізичних страждань. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, передбаченої частиною четвертою статті 267 ЦК України.

13 червня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Новгородського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 30 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про відшкодування шкоди, завданої злочином.

15 липня 2016 року позивачем подано заперечення на касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Заперечуючи касаційну скаргу ОСОБА_2 вказала, що суди правильно застосували до спірних правовідносин норми статей 1172, 1192 ЦК України, оскільки саме юридична особа несе відповідальність за шкоду, завдану винними діями її працівників при виконанні ними службових обов'язків.

14 листопада 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ справу призначено до судового розгляду.

18 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14 лютого 2012 року ОСОБА_2 передала касиру ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» ОСОБА_5 для внесення на депозитний рахунок НОМЕР_1 9 290 грн, розписалась у відповідній ощадній книжці, але передані кошти ОСОБА_5 на рахунки ОСОБА_2 не внесла та незаконно їх привласнила.

Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, який набрав законної сили 22 липня 2014 року, ОСОБА_5 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191,частинами першою, другою, третьою статті 358 КК України, зокрема за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі Zolotas проти Греції (№ 2) Європейський суд з прав людини зазначив, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin I Perihan Sahin проти Туреччини, № 13279/05, параграф 56, 20 жовтня 2011 року)».

Незаконне привласнення працівником банку коштів, які належать ОСОБА_2 на праві власності не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу).

Цей же принцип закріплено у статті 41 Конституції України.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з частиною другою статті 1192 ЦПК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому, частиною третьою вказаної статті передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Главою 13 «Речі. Майно» ЦК України передбачено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (стаття 179 ЦК України).

У цій же Главі ЦК України міститься норма статті 192 «Гроші (грошові кошти)», частиною першою якої передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Таким чином, гроші (грошові кошти) є різновидом майна.

Відповідні висновки викладено Верховним Судом України у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-1032 цс17

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з підстав позову, встановлених судами обставин справи та з урахуванням положень статей 22 та 190 ЦК України дійшов висновку, що у цій справі під шкодою, що завдана майну ОСОБА_2 у вказаній справі необхідно розуміти шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші, які ОСОБА_2 внесла як вклад за договором банківського вкладу з моменту їх внесення - 14 лютого 2007 року і на час вирішення спору судом при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно статті 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв'язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Враховуючи положення частини третьої статті 22 ЦК України, якою закріплено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, а також аналізуючи зміст частини другої статті 1192 ЦК України «реальна вартість втраченого майна на момент розгляду справи», необхідно дійти висновку про те, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду (грошові кошти), завдану їхнім працівником з урахуванням установленого індексу інфляції.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано застосували до спірних правовідносин положення статті 1192 ЦК України, оскільки частиною другою цієї статті передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, а іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв'язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Доводи касаційної скарги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про те, що договір банківського вкладу між ОСОБА_2 та відповідачем не укладено, спростовуються наявністю у позивача ощадної книжки, яка містить підпис касира - ОСОБА_4 (матеріально - відповідальної особи) про отримання від позивача грошових коштів на депозитний рахунок НОМЕР_1. Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 30 березня 2016 року встановлено, що вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 та ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2014 року ОСОБА_4 визнано винною у привласненні, розтраті майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (частина п'ята статті 191 КК України).

Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань чи мали місце ці дії та чи вчиненні вони цією особою.

Таким чином, встановленими у вироку суду обставинами підтверджується факт завдання працівником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» майнової шкоди позивачу під час виконання ОСОБА_4 трудових обов'язків. На момент розгляду справи зазначена шкода не відшкодована. У кримінальній справі питання про стягнення коштів на користь потерпілої не розглядалось.

Твердження відповідача, що суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули заяву ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» про застосування наслідків спливу позовної давності, передбаченої частиною четвертою статті 267 ЦК України не є такими, що впливають на висновки судів про задоволення позовних вимог.

У рішенні суд першої інстанції зазначив, що представник відповідача ОСОБА_6 у судовому засіданні надав заперечення на позовну заяву, просив відмовити в позові за спливом позовної давності.

Із диску аудіозапису судових засідань встановлено, що представник відповідача під час розгляду справи у суді першої інстанції 20 серпня 2015 року (10:14:49)усно заявив про застосування позовної давності.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції не виклав мотиви відхилення заяви представника відповідача про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

В апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що суд першої інстанції в рішенні суду не виклав мотивів, з яких суд вважав відсутнім факт пропуску строку позовної давності та мотивів, з яких суд відхилив доказ, наданий банком на підтвердження пропуску строку позовної давності (а.с. 43).

Апеляційний суд виклав мотиви та висновок щодо вказаних доводів апеляційної скарги, зазначивши, що суд першої інстанції керувався статтями 1172, 1192 ЦК України, перевірив доводи та заперечення сторін та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Відхиляючи доводи вказані доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Вирішення судом першої інстанції справи та задоволення позову за його обґрунтованістю відповідає вимогам матеріального права, оскільки шкода позивачу завдана працівником банку і її вина встановлена вироком суду. Тому ОСОБА_2 подала позов у межах трьохрічного строку від дня набрання вироком законної сили, тобто з часу, коли вона довідалася про особу, яка порушила її право, а відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Враховуючи зміст частини третьої статті 22 ЦК України, що передбачає відшкодування збитків у повному обсязі, а також частини другої статті 1192 ЦК України, яка встановлює, що реальна вартість розміру збитків визначається на момент розгляду справи, можна дійти висновку про те, що юридична особа відшкодовує шкоду (грошові кошти), завдану їхнім працівником з урахуванням установленого індексу інфляції.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованих висновків про відшкодування майнової шкоди, а також, що реальна вартість втраченого майна - суми депозиту - має бути визначена з урахуванням зміни купівельної спроможності грошей у зв'язку з процесом інфляції.

Згідно із частиною четвертою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Така шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.Моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Водночас розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1172 ЦК України визначено підстави відповідальності юридичної особи за шкоду, заподіяну її працівником, зокрема відшкодування і моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції виходив з тривалого періоду позбавлення позивача можливістю користуватися належними їй коштами, вимушеність додаткових зусиль для відновлення її права, як у кримінальному провадженні при встановленні вини обвинувачуваного співробітника юридичної особи, так і у цивільному провадженні з приводу стягнення належних їй сум, що змінило звичний спосіб її життя та завдало немайнової шкоди. Враховуючи тривалість часу від моменту заподіяння шкоди і до часу відновлення майнових прав позивача, зміну у зв'язку з цим її звичного способу життя, суд апеляційної дійшов висновку про доведеність позивачем завдання їй моральної шкоди.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 400 ЦПК України Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

З урахуванням установлених обставин у конкретній справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» залишити без задоволення.

Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 20 серпня 2015 року в незмінній частині та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 30 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В.О. Кузнєцов

А.С. Олійник

Г.І. Усик