Історія справи

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 607/14535/16

провадження № 61-13411св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., КурилоВ. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Тернопільська міська рада,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 12 червня 2017 року у складі судді Щавурської Н. Б.,

встановив:

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Тернопільської міської ради, в якому просив визнати на ним право власності на гараж, який розташований на вулиці Князя Острозького, 18 у місті Тернополі, зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності на цей гараж у встановленому законом порядку та видати йому правовстановлюючі документи на нього.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 2006 році він побудував гараж в товаристві індивідуальних забудовників АДРЕСА_1, розташування якого погоджено з Тернопільською міською санітарно-епідеміологічною станцією, органами пожежного нагляду в Тернопільській області, та у 2008 році уклав з відповідачем договір про погодження самочинного будівництва, умови якого ним виконані у повному обсязі.

Посилаючись на те, що Тернопільська міська рада відмовляється визнавати за ним право власності на гараж, просив позов задовольнити.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2009 року у складі судді Дзюбича В. Л. позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на гараж у товаристві індивідуальних забудовників АДРЕСА_1

Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на гараж у товаристві індивідуальних забудовників АДРЕСА_1

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вказаний гараж побудований позивачем, який виконав усі взяті на себе зобов'язання згідно з укладеним між ним та виконавчим комітетом Тернопільської міської ради договором про погодження самочинного будівництва.

У березні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які не брали участі у розгляді справи, проте рішення суду першої інстанції зачіпає їх права та законні інтереси, звернулися з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаного заочного рішення місцевого суду.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 12 червня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за їх апеляційною скаргою з підстав, визначених пунктом 2 частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії.

Апеляційний суд виходив із того, що подання апеляційної скарги поза межами встановленого строку на апеляційне оскарження відбулося внаслідок недобросовісного виконання заявниками своїх процесуальних обов'язків, підстави для поновлення цього строку, на які вони посилаються, не є поважними.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просять скасувати ухвалу апеляційного суду і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд, визнавши причину пропуску строку на апеляційне оскарження неповажною та відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, порушив статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та позбавив їх конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду.

У вересні 2017 року ОСОБА_3 подав заперечення, в яких просить залишити без задоволення касаційну скаргу та залишити без змін оскаржуване судове рішення як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що апеляційний суд всебічно, повно, об'єктивно дослідив обставини справи та ухвалив законне й справедливе рішення.

У статті 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 607/14535/16 передано до Касаційного цивільного суду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. Згідно з правовим висновком Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент вчинення процесуальної дії) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент вчинення процесуальної дії) апеляційна скарга залишається без руху, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2009 року визнано за ОСОБА_3 право власності на гараж в товаристві індивідуальних забудовників «Острозьке» та зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за ним право власності на вказаний гараж.

ОСОБА_5, яка стороною у цій справі не була, 27 листопада 2009 року ознайомилася з матеріалами цієї справи, отримала ксерокопії документів та 30 грудня 2009 року звернулася до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції від 03 червня 2009 року.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2010 року ОСОБА_5 відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 червня 2009 року.

08 липня 2013 року ОСОБА_4, який не брав участі у справі, звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з заявою про виправлення допущених судом описок у заочному рішенні цього суду від 03 червня 2009 року.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 19 липня 2013 року в задоволенні цієї заяви відмовлено, оскільки наведені обставини не є опискою і не впливають на зміст судового рішення.

17 березня 2016 року ОСОБА_5 повторно ознайомився у Тернопільському міськрайонному суді з матеріалами даної справи й 07 листопада 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 подали заяву про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 червня 2009 року та клопотання про поновлення строку для подання цієї заяви.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 10 листопада 2016 року заяву ОСОБА_5, ОСОБА_4 залишено без руху і надано п'ятиденний строк для усунення недоліків - надання довіреності, або іншого документа, який підтверджує їх повноваження, як представників відповідача, оскільки правом звернення з заявою про перегляд заочного рішення в силу процесуального закону наділені відповідачі, якими заявники у цій справі не були.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 24 листопада 2016 року заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 червня 2009 року визнано неподаною та повернено заявникам у зв'язку з невиконанням вимог ухвали від 10 листопада 2016 року про усунення недоліків.

16 грудня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повторно звернулися до суду із заявою про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 червня 2009 року.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 18 січня 2017 заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 червня 2009 року залишено без задоволення, оскільки заявники не брали участі у розгляді цієї справи й не наділені правом подавати заяву про перегляд заочного рішення. Одночасно судом роз'яснено заявникам право оскаржити рішення суду в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги.

02 березня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повторно подали апеляційну скаргу на рішення місцевого суду з клопотанням про поновлення строку на його апеляційне оскарження, посилаючись на те, що останній документ Тернопільської міської ради від 08 грудня 2016 року вони отримали лише 15 грудня 2016 року.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишено без руху та надано строк вказати інші поважні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Зазначаючи інші підстави для поновлення строку, заявники послалися на те, що ОСОБА_5 в судове засідання суду першої інстанції не з'явилася за станом здоров'я та не повідомила суд про причини неявки, оскільки не знала номерів телефону, за якими можна було це зробити. Також просили врахувати вік ОСОБА_5, якій виповнилось 72 роки, та продовжити їм строк для надання інших підстав для поновлення строку.

Європейський суд з прав людини зауважив, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Пономарьов проти України, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (Перетяка та Шереметьев проти України, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людиниa і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції перевірив зазначені ОСОБА_4 Та ОСОБА_5 причини пропуску процесуального строку та правильно врахував те, що заявники були обізнані про ухвалене рішення суду першої інстанції, та, визнавши наведені заявниками причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними, дійшов обґрунтованого висновку про відмову їм у відкритті апеляційного провадження у зв'язку з пропуском строку апеляційного оскарження.

Докази та обставини, на які посилаються заявники у касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом принципу справедливого суду, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є необґрунтованими, з огляду на те, що подання апеляційної скарги після спливу майже 9 років з моменту постановлення оскаржуваного рішення суду першої інстанції та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності. При цьому доказів, які б свідчили, про добросовісне здійснення ОСОБА_5 та ОСОБА_4 своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від них дій, спрямованих на своєчасне оскарєення судового рішення, заявники не надали.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін ухвали апеляційного суду Тернопільської області від 12 червня 2017 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 12 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило