Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.05.2018 року у справі №319/289/16

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 319/289/16

провадження № 61-5207св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представники позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Бондара М. С., Бєлки В. Ю., Краснокутської О. М.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_5 про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником трьох земельних ділянок, які були передані у користування відповідачу на підставі договорів оренди землі, укладеними 17 серпня 2010 року та зареєстрованими 08 листопада 2010 року Куйбишевським відділом Запорізької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру». Відповідно до умов договорів відповідач зобов'язалася протягом дії договору за кожний рік користування земельною ділянкою сплачувати 3 % від нормативної грошової оцінки кожної земельної ділянки, проте вказаний обов'язок відповідач у

2015 році не виконала.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_2, просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість з орендної плати за 2015 рік у розмірі 23 471,24 грн, пеню за несвоєчасне внесення орендної плати - 532,79 грн, 3 % річних від простроченої суми - 437,91 грн та інфляційні втрати - 1 877,70 грн.

Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 22 червня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 заборгованість з орендної плати у розмірі 23 471,19 грн, пеню за несвоєчасне внесення орендної

плати - 531,18 грн, 3 % річних від простроченої суми - 437,91 грн та інфляційні втрати - 1 877,69 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_5 умов договору оренди землі утворилась заборгованість з орендної плати, яка підлягає стягненню з орендаря на користь позивача.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2016 року рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 22 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що орендар виконав своє зобов'язання зі сплати орендної плати за земельні ділянки достроково, а тому відсутня заборгованість зі сплати орендної плати за 2015 рік.

12 вересня 2016 рокуОСОБА_2 подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про дострокове виконання відповідачем своїх зобов'язань за 2015 рік.

22 лютого 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначила, що судове рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_2 є власником трьох земельних ділянок сільськогосподарського призначення: площею 7,94 га на території Шевченківської сільської ради, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, площею 8,3102 га та 8,31 га на території Білоцерківської сільської ради, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 та свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, посвідченим 08 липня 2015 року державним нотаріусом Куйбишевської державної нотаріальної контори Дашевською А. О.

17 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а також між ОСОБА_7 (спадкодавцем ОСОБА_2.) та ОСОБА_5 укладено договори оренди землі, відповідно до яких орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування вказані земельні ділянки. Договори зареєстровано в Куйбишевському відділі Запорізької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».

Згідно пунктів 8, 9 договорів оренди землі, орендна плата встановлена у розмірі 3 % від грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата вноситься в грошовій формі - один раз на рік.

Відповідно до пункту 11 договорів оренди землі, розмір орендної плати переглядається сторонами один раз на п'ять років у разі: змін умов господарювання, передбачених договором; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; в інших випадках, передбачених законом.

Також, судом установлено, що відповідно до відомостей за 2011-2014 роки ОСОБА_2 була виплачена орендна плата у розмірі 6 200,00 грн,

8 000,00 грн, 8 000,00 грн та 8 000,00 грн, усього на загальну суму 30 200 грн, що сторонами не заперечувалось під час розгляду справи.

Під час розгляду справи сторонами було підтверджено, що позивач у 2015 році не отримувала орендної плати, а земельні ділянки були повернуті їй у листопаді 2015 року.

Умовами пунктів 31 договорів оренди передбачено, що зміна умов договору, здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана чинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння зміна зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України «Про оренду землі».

Статтями 14, 30 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Заміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Істотною умовою договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку внесення і перегляду та відповідальності за її невиплату (статті 13, 15 Закону України «Про оренду землі).

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата на землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати на землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати на землю здійснюється з урахуванням індексів, якщо інше не передбачено договором оренди.

Орендна плата на земельні ділянки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін (частина друга статті 23 Закону України «Про оренду землі»), відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), встановивши, що ОСОБА_2 була виплачена орендна плата за 2011-2014 роки, разом з тим не надано доказів, що позивач у 2015 році отримувала орендну плату, враховуючи те, що відсутні належні та допустимі докази того, що між сторонами відбулась зміна умов договорів оренди в частині орендної плати у письмовій формі, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості за оплату орендної плати з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на суму заборгованості та пені відповідно до умов договорів.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2016 року скасувати, рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області

від 22 червня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.М. Коротун

В.П. Курило