Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.04.2026 року у справі №990/490/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 990/490/25

провадження № 11-425заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Стрелець Т. Г.,

суддів Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ступак О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), в інтересах якого діє адвокатка Гнатенко Наталія Андріївна, на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2025 року (судді Хохуляк В. В., Бившева Л. І., Желтобрюх І. Л., Олендер І. Я., Юрченко В. П.) у справі № 990/490/25 за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині,

У С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст позовних вимог

1. 17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) [далі - позивач], в інтересах якого діє адвокатка Гнатенко Наталія Андріївна (далі - адвокатка, представниця позивача), звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції (далі - Касаційний адміністративний суд КАС ВС) з позовною заявою до Президента України (далі також - відповідач), у якій просив:

- визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 10 березня 2023 року № 145/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 10 березня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)»(далі - Указ Президента України № 145/2023), яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБОУ)від 10 березня 2025 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», у частині застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стосовно ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) [додаток 1, позиція 99].

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуваним Указом Президент України ввів у дію рішення РНБОУ від 10 березня 2025 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким відповідно до статті 5 Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII) РНБОУ вирішила, зокрема: 1. Підтримати внесені Кабінетом Міністрів України та Службою безпеки України пропозиції щодо застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій); 2. Застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до: 1) фізичних осіб згідно з додатком 1; 2) юридичних осіб згідно з додатком 2.

Так, відповідно до позиції 99 зазначеного вище додатка 1 до ОСОБА_1 застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

На переконання позивача, оскаржуваний Указ Президента України є протиправним, оскільки як акт індивідуальної дії не відповідає принципам, визначеним у частині другій статті 3 Закону № 1644-VII, та вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ОСОБА_1 зазначає, що Указ Президента України № 145/2023 та рішення РНБОУ від 10 березня 2023 року не містять підстав, визначених статтею 3 Закону № 1644-VII, з яких до нього застосовано обмежувальні заходи. Тому неможливо встановити, з яких саме підстав, визначених статтею 3 Закону № 1644-VII, до нього застосовано обмежувальні заходи з боку України.

З метою встановлення правових підстав застосування таких обмежувальних заходів (санкцій) та отримання документів, які лягли в основу рішень відповідних суб`єктів владних повноважень, представник позивача скерував адвокатські запити до Офісу Президента України, РНБОУ, Апарату РНБОУ, Служби безпеки України.

Проте відповідей з конкретним зазначенням підстав застосування санкцій до позивача санкцій на адвокатські звернення отримано не було.

ОСОБА_1 вважає, що Указ Президента України № 145/2023 в частині застосування до нього санкції прийнятий за відсутності належних, достовірних та достатніх доказів вчинення ним дій, що можуть бути підставою для їх застосування за частиною першою статті 3 Закону № 1644-VII, а тому він є протиправним, нечинним та підлягає скасуванню.

3. Також до позовної заяви додано заяву про поновлення строку звернення до суду із цим позовом, яка обґрунтована тим, що ОСОБА_1 з 2020 року є громадянином Республіки Кіпр та як нерезидент не має доступу до внутрішньодержавних інформаційних джерел України на рівні, що забезпечував би знання про застосовані стосовно нього санкції, тим більше якщо він не порушував законодавства України.

Про оскаржуваний Указ позивач дізнався випадково у липні 2025 року, коли в нього виникла необхідність оформити довіреність на представництво інтересів перед органами державної влади та місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами в Україні. У зв`язку із чим він 05 липня 2025 року звернувся з листами до ряду нотаріусів в Україні за консультацією.

Так, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А. Є. в листі від 21 липня 2025, зокрема, повідомив, що згідно з відомостями з Державного реєстру санкцій Указом Президента України № 145/2023 до фізичної особи ОСОБА_1 застосовано санкції відповідних видів.

Після отримання зазначеної інформації від нотаріуса позивач одразу прийняв рішення про оскарження цього Указу Президента України.

Представниця позивача наполягає, що отримання такої інформації було непередбачуваним та неочікуваним для позивача, оскільки він ніколи не мав громадянства рф, не вчиняв жодних дій, які створюють загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України.

Заява також містить доводи, що ОСОБА_1 не було індивідуально повідомлено про застосування до нього санкцій, що не дало йому можливості вчасно реалізувати своє право на звернення до суду.

Водночас поважність причин пропуску строку на звернення до суду у цій справі підтверджується: об`єктивними обставинами (відсутністю інформації у позивача про видання Указу Президента України № 145/2023, який не було офіційно вручено або повідомлено про нього позивачу); непереборними обставинами (жодна інформація про підготовку та введення санкцій позивачу не була доступна, оскільки він не в`їжджав в Україну); доведеними обставинами (копія листа нотаріуса від 21 липня 2025 року).

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

4. Касаційний адміністративний суд в ухвалі від 21 жовтня 2025 року встановив, що позивач звернувся до суду із цим позовом з пропуском шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

Наведені ж представницею позивача причини пропуску такого строку є неповажними.

Таких висновків суд першої інстанції дійшов з огляду на те, що оскаржуваний Указ був опублікований, зокрема, 14 березня 2023 року в газеті «Урядовий кур`єр» № 51. Отже, про його існування позивач мав можливість дізнатись з наступного дня після його офіційного опублікування (оприлюднення).

У зв`язку із цим Касаційний адміністративний суд вказаною ухвалою від 21 жовтня 2025 року залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху та запропонував йому у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали усунути вказаний судом недолік шляхом зазначення інших підстав для поновлення строку.

5. 31 жовтня 2025 року представниця позивача - Гнатенко Н. А. направила до Касаційного адміністративного суду заяву про усунення недоліків позовної заяви з проханням визнати причини пропуску строку на звернення до суду у цій справі поважними, поновити вказаний строк та відкрити провадження у справі (а. с. 47-55, том 1).

Заява обґрунтована тим, що доводи суду, викладені в ухвалі від 21 жовтня 2025 року, про те, що оприлюднення Указу Президента України № 145/2023 може вважатись підставою для презумпції обізнаності особи про порушення її прав з дати такої публікації, є помилковими.

На переконання заявника, це підтверджується фактом постійного проживання позивача за кордоном і, як наслідок, відсутністю у нього зв`язку з інформаційним простором України та неможливістю гарантовано дізнатись про факт і наслідки запровадження санкцій лише у зв`язку з опублікуванням оспорюваного Указу в офіційних виданнях України.

Висновок суду, на думку заявника, свідчить про покладання на позивача заздалегідь недосяжного стандарту спростування презумпції поінформованості, оскільки офіційні друковані видання України не поширюються за її межами.

Наголошено також на тому, що на жодному вебсайті офіційних органів державної влади за контекстним пошуком по прізвищу та імені позивача неможливо знайти інформацію про факт запровадження до нього санкцій.

Представниця позивача наголошує, що позивачу стало відомо про введені проти нього санкції з листа нотаріуса від 21 липня 2025 року, а не з тексту оприлюдненого Указу Президента України.

Наведені обставини, на думку представниці позивача, свідчать про об`єктивну неможливість дізнатись позивачу про запровадження відносно нього персональних санкцій протягом шести місяців з моменту опублікування оскаржуваного Указу, а тому строк звернення до суду має бути поновлений.

6. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 06 листопада 2025 року позовну заяву у цій справі повернув позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС України.

7. Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що обставини, на які посилається позивач, не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення з огляду на таке:

- Указ Президента України від 10 березня 2023 року опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр» 14 березня 2023 року та згідно з пунктом 3 цього Указу набирає чинності з дня його опублікування, тому початок перебігу строку на звернення до суду для його оскарження розпочався з 14 березня 2023 року;

- позивач з адміністративним позовом до суду звернувся 17 жовтня 2025 року - через два роки і сім місяців після набрання чинності оскаржуваним Указом, тобто з пропуском зазначеного строку;

- законодавством України не визначено обов`язку відповідача доводити до відома осіб, до яких застосовано санкції, зміст указів в інший спосіб, аніж опублікування їх в офіційних виданнях;

- частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

- немає підстав вважати, що скаржник як іноземний резидент має чи повинен мати преференції у вигляді особливого ставлення у питаннях визначення моменту відліку строку на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду чи мати інші пільги порівняно з резидентами України;

- представник позивача не указує обставин, які обґрунтовано доводять, що позивач не знав і не міг дізнатись раніше (до моменту звернення до нотаріуса) про застосування до нього обмежувальних заходів, уведених у дію оскаржуваним Указом;

- інформація про застосовані санкції включається до Державного реєстру санкцій і є публічною та загальнодоступною, а об`єктивні ознаки реалізації санкцій, їх правові наслідки та публічний порядок уведення в дію свідчать про те, що особа, до якої застосовано такі заходи, не могла не знати про факт їх застосування;

- твердження позивача про його необізнаність щодо застосування до нього санкцій протягом тривалого часу (2 роки і сім місяців) не узгоджується з правовою природою обмежувальних заходів, які за своєю суттю спрямовані на істотне обмеження правового статусу особи; суперечить суті застосованих обмежувальних заходів, які мають реальні майнові, організаційні та правові наслідки, та публічному характеру рішень про застосування санкцій, які публікуються в офіційних джерелах і є загальнодоступними.

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

8. ОСОБА_1 не погодився з правомірністю ухвали Касаційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року.

20 листопада 2025 року його представниця направила до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) апеляційну скаргу з вимогами про скасування вказаної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

9. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, постановляючи оскаржувану ухвалу, Касаційний адміністративний суд неправильно врахував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Представниця скаржника зазначає про неправильне застосування норм статей 1, 4 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (далі - Указ № 503/97). Вважає, що вказані норми не поширюються на спірні правовідносини, оскільки оскаржуваний Указ № 145/2023 є правовим актом індивідуальної дії, а не нормативно-правовим актом. Водночас Указ № 503/97 регулює правовідносини, пов`язані з оприлюдненням та набранням чинності саме нормативно-правовими актами, зокрема, Президента України, а не правових актів індивідуальної дії.

В іншому доводи апеляційної скарги повторюють зміст заяв позивача про поновлення строку звернення до суду та усунення недоліків позовної заяви і зводяться до такого:

- позивач дізнався про застосування до нього санкцій з 21 липня 2025 року, а тому саме з цією датою має пов`язуватись перебіг строку на звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України;

- навіть за наявності факту опублікування оскаржуваного Указу Президента України в офіційних друкованих виданнях України у позивача не було реальної можливості дізнатись про ухвалення такого Указу і, як наслідок, дізнатись про порушення свого права;

- характеристика інформаційного простору України та обставини опублікування оспорюваного Указу не дають безумовну можливість іноземцю безперешкодно дізнатись про факт застосування санкцій;

- офіційні видання України: «Офіційний вісник України», «Урядовий кур`єр», «Офіційний вісник Президента України» у друкованій формі не поширюються за межами України;

- про факт застосування до позивача санкцій у зв`язку з публікацією оскаржуваного Указу № 145/2023 на вказаних офіційних вебресурсах можливо було б дізнатись тільки шляхом щоденного моніторингу та ручної перевірки кожного додатка до кожного опублікованого указу на вебсайті Президента України або Верховної Ради України, що не можна вважати розумними та обґрунтованими підставами для висновку про достовірну поінформованість позивача про факт застосування до нього санкцій;

- у позивача була відсутня будь-яка можливість, внаслідок постійного проживання на території Республіки Кіпр, дізнатись про факт запровадження санкцій з офіційних видань України;

- позивач не знав про застосування санкцій, оскільки не має безпосереднього правового та майнового зв`язку з Україною;

- Касаційний адміністративний суд поклав на позивача заздалегіть недосяжний стандарт спростування презумпції поінформованості.

В апеляційній скарзі також зазначено, що Указ Президента України № 145/2023 не є нормативно-правовим актом і на нього не розповсюджується «презумпція знання» у зв`язку із самим лише фактом його опублікування. Перебування ж особи за кордоном, тобто в іншому інформаційному просторі, суттєво знижує її можливість в ході повсякденного життя дізнатись про факт ухвалення відносно себе акта індивідуальної дії органом державної влади іноземної країни, тим більше що такий акт є заходом екстраординарним за своєю природою.

Рух апеляційної скарги

10. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Великої Палати 20 листопада 2025 року доповідачем по справі визначено суддю Шевцову Н. В.

Велика Палата ухвалою від 26 листопада 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року.

Ухвалою від 11 грудня 2025 року Велика Палата відмовила у задоволенні клопотання адвокатки Гнатенко Н. А. про розгляд справи за її участі та призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 05 лютого 2026 року.

У зв`язку із достроковим припиненням повноважень судді Великої Палати Шевцової Н. В. відповідно до розпорядження т. в. о. керівника Апарату Верховного Суду від 02 березня 2026 року № 1/0/30-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатом якого суддею-доповідачем призначено Стрелець Т. Г.

Чергове судове засідання призначено на 16 квітня 2026 року.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та пояснення скаржника стосовно нього

11. 22 грудня 2025 року до Великої Палати надійшов відзив представника Президента України на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він заперечує проти її задоволення. Доводи ж відзиву зводяться до підтримки висновків суду першої інстанції.

12. 17 березня 2026 року до Великої Палати надійшли письмові пояснення представниці ОСОБА_1, в яких зазначено, що доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, мають загальний характер без прив`язки до конкретної ситуації та часу, коли позивач дізнався про наявність оскаржуваного Указу.

Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї доводи, Велика Палата дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати щодо їх застосування при вирішенні спору в цій справі

13. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

14. Частина перша статті 123 КАС України визначає, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

15. Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, то такий строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Велика Палата зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінює суд стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати, викладеним у постановах від 01 лютого 2024 року у справі № 990/270/23, від 14 листопада 2024 року у справі № 990/240/24, від 13 листопада 2025 року у справі № 990/382/25 та інших.

16. За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

За нормою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) ЄСПЛ вказав: «Правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».

У пункті 23 рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» (заява № 72286/01) ЄСПЛ зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Таким чином, за практикою ЄСПЛ національні суди мають обґрунтовувати причини поновлення пропущеного строку, водночас застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Крім того, якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

17. Cуд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, визнав їх неповажними та повернув ОСОБА_1 його позовну заяву.

Велика Палата погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду встановлено, що Указом Президента України № 145/2023 введено в дію рішення РНБОУ від 10 березня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Відповідно до пункту 99 додатка 1 до зазначеного рішення РНБОУ до ОСОБА_1 застосовано санкції.

За нормою пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Зміст оскаржуваного Указу Президента України № 145/2023 з урахуванням рішення РНБОУвід 10 березня 2023 року в частині застосування санкцій до позивача дає підстави для висновку, що він не містить загальнообов`язкових правил поведінки, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних осіб, зокрема ОСОБА_1 ; адресований йому; не регулює певного виду суспільних відносин; спрямований на припинення конкретних правовідносин, а тому є актом індивідуальної дії.

Таким чином, з огляду на правову природу Указу Президента України № 145/2023 до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

18. Відповідно до пункту 3 цього Указу Президента України він набирає чинності з дня його опублікування.

Касаційний адміністративний суд встановив, що Указ Президента України № 145/2023 опубліковано у щоденному виданні центральних органів виконавчої влади України - газеті «Урядовий кур`єр» від 14 березня 2023 року № 51, а також в «Офіційному віснику Президента України» від 20 березня 2023 року - 2023 року № 8 (стор. 9, стаття 117), в «Офіційному віснику України» від 23 березня 2023 року № 30 (стор. 12, стаття 1658, код акта 117240/2023).

Отже, перебіг строку на звернення до суду для його оскарження розпочинається з наступного дня після його опублікування, а саме 15 березня 2023 року. Відповідно останнім днем на його оскарження було 15 вересня 2023 року.

Натомість позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду з цим позовом щодо оскарження Указу Президента України № 145/2023 лише 17 жовтня 2025 року, тобто з пропуском установленого строку більш ніж на два роки.

Зазначаючи про поважність причин пропуску строку на звернення до суду, представниця позивача як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді зазначала, що оприлюднення указу Президента України не може вважатись підставою для презумпції поінформованості позивача про порушення його прав. Також наполягаючи, що про застосування обмежувальних заходів, уведених у дію оскаржуваним Указом Президента України ОСОБА_1 дізнався лише у липні 2025 року з листа нотаріуса від 21 липня 2025 року.

19. З цього приводу Велика Палата вважає за необхідне зазначити, що з метою впорядкування офіційного оприлюднення нормативно-правових актів, що їх приймає, зокрема, Президент України, забезпечення регулювання суспільних правовідносин на основі чинних актів, запобігання перекрученням їх змісту, визначення порядку набрання ними чинності, відповідно до статті 57, частин другої та п`ятої статті 94, частини другої статті 102 Конституції України, Указом № 503/97 установлено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Указом № 503/97 також визначено, що офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України»; газета «Урядовий кур`єр» (частина друга статті 1 Указу).

Частиною четвертою статті 1 Указу № 503/97 встановлено, що офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».

Чинним законодавством не передбачено обов`язку Президента України іншим чином, аніж шляхом офіційного оприлюднення указів, у тому числі тих, які є актами індивідуальної дії, доводити до відома осіб, яких ці акти стосуються, про їх існування. Це стосується й указів Президента України про застосування санкцій.

Оприлюднення указів Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях вважається належним способом доведення їх до відома. Незнання цього не звільняє від юридичних наслідків, які спричиняє Указ, зокрема, при зверненні до суду з пропуском визначеного для цього строку.

Відтак опублікування Указу Президента України № 145/2023, тобто його оприлюднення, презюмує, що його зміст доведено до всіх зацікавлених осіб.

Таку правову позицію Велика Палата неодноразово висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 14 листопада 2024 року в справі № 990/241/24 та в справі № 990/236/24, від 24 жовтня 2024 року в справі № 990/277/24, від 13 листопада 2025 року у справі № 990/382/25.

За такого правового регулювання правовідносин, пов`язаних з порядком опублікування, зокрема, указів Президента України та набранням ними законної сили, Велика Палата вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо помилкового висновку Касаційного адміністративного суду стосовно моменту, з якого позивач мав можливість дізнатись про порушення його прав спірним Указом.

20. Крім того, Велика Палата зауважує, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме день, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.

21. Велика Палата з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановила, що 27 березня 2024 року на розгляд Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Президента України, в якій позивач просив визнати протиправним і нечинним Указ Президента України № 145/2023 в частині введення в дію пункту № 99 Додатка № 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 10 березня 2023 року до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (справа № 990/89/24).

Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі № 990/89/24 позовну заяву залишено без руху. Встановлено ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання заяви з іншими підставами для поновлення строку.

16 квітня 2024 року ухвалою Касаційного адміністративного суду позовну заяву у справі № 990/89/24 повернуто особі, яка її подала.

22. 25 липня 2024 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України В. Зеленського (справа № 990/241/24), який містив аналогічні позовні вимоги, що й позов у справі № 990/89/24.

Позивач просив визнати поважними причини неподання позовної заяви у встановлений законом строк та поновити строк на звернення до адміністративного суду. Заяву про поновлення строку мотивував тим, що Указ № 145/2023 не був доведений до нього жодним способом; він є громадянином Республіки Кіпр, не має зв`язків, бізнес-інтересів чи будь-яких життєвих інтересів на території України, у зв`язку із чим не зобов`язаний та не має реальної можливості відстежувати політичні рішення іноземної держави; в оскаржуваному Указі були допущені помилки в написанні імені та прізвища позивача, що унеможливило своєчасне виявлення факту порушення прав; особливість предмета позову вказує на те, що конкретну дату порушення прав установити неможливо.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі № 990/241/24 визнано неповажними заявлені позивачем причини пропуску строку звернення до суду та залишено позов без руху.

07 серпня 2024 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків, у якій він повторно зауважив, що про порушення своїх прав довідався лише після того, як від Офісу Президента України отримав відповідь від 17 листопада 2023 року № 45-01/1047 на адвокатський запит його представника. Він не міг знати про порушення своїх прав раніше, адже відповідно до оскаржуваного Указу санкції застосовувалися до Mkhitarian Aaron, тоді як правильним написанням ім`я та прізвища позивача є ОСОБА_7 . Ця помилка істотна, адже заважала ідентифікації адресата санкцій.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовну заяву у справі № 990/241/24 повернуто заявнику.

Суд виходив з того, що позивач не довів, що про порушення своїх прав він довідався лише після отримання відповіді Офісу Президента України від 17 листопада 2023 року на адвокатський запит від 30 жовтня 2023 року, та не навів вагомих причин, які б виправдовували його зволікання з повторним зверненням із цим позовом до суду після постановлення Верховним Судом ухвали від 16 квітня 2024 року про повернення первісного позову.

23. За наслідком апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції від 08 серпня 2024 року Велика Палата постановою від 14 листопада 2024 року залишила без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу Касаційного адміністративного суду без змін.

24. Таким чином, оскільки позивач вперше звернувся з аналогічним позовом до Президента України ще у березні 2024 року, доводи представниці ОСОБА_1 про те, що він дізнався про застосування до нього обмежувальних заходів (санкцій) на підставі оскаржуваного Указу Президента України у липні 2025 року, не відповідають дійсності.

25. В контексті наведеного Велика Палата вважає безпідставними доводи скаржника про те, що характеристика інформаційного простору України та обставини опублікування оспорюваного Указу не дають встановити безумовну можливість іноземця безперешкодно дізнатись про факт застосування санкцій, оскільки позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували обмеження його фізичного доступу до джерел офіційного оприлюднення чи фактичну ізоляцію від інформації про публічний акт, що стосується його правового статусу.

Сторони зобов`язані вживати всіх можливих заходів для реалізації своїх прав у межах встановлених процесуальних строків. Навіть у складних життєвих обставинах, пов`язаних зі станом здоров`я чи зовнішніми факторами, не усувається обов`язок особи діяти розумно обачно, а також використовувати доступні способи комунікації із судом, включаючи електронні засоби подання заяв. Відсутність доказів вжиття таких заходів свідчить не про об`єктивну неможливість звернення до суду, а про недбалість у реалізації процесуального права, що виключає визнання причин пропуску строку поважними.

Подібний підхід висловлений Великою Палатою, зокрема, у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22.

26. Отже, скаржник у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, а також в апеляційній скарзі не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду в установлений процесуальним законодавством строк; не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.

У цьому випадку пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовом.

Аналогічних висновків щодо порядку обчислення строків звернення до суду у справах з подібними правовідносинами, а також стосовно оцінки поважності причин їх пропуску дійшла Велика Палата в постановах від 22 січня 2020 року у справі № 9901/518/19, від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 990/12/24, від 14 листопада 2024 року у справі № 990/241/24 та інших.

27. Важливо зауважити, що Велика Палата в постанові від 16 травня 2024 року у справі № 990/53/24 наголосила на необхідності наведення змістовних і вагомих доводів щодо вчинення усіх необхідних і можливих дій, які б указували на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку, зазначивши при цьому, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав не є поважною причиною для його поновлення.

28. Касаційний адміністративний суд доречно зазначив, що інформація про застосовані санкції включається до Державного реєстру санкцій (статті 5-3, 5-4 Закону № 1644-VII) і є публічною та загальнодоступною, а об`єктивні ознаки реалізації санкцій, їх правові наслідки та публічний порядок уведення їх в дію свідчать про те, що особа, до якої застосовано такі заходи, не могла не знати про факт їх застосування.

Доводи ж позивача про його необізнаність щодо застосування до нього санкцій протягом тривалого часу не узгоджується з встановленими обставинами у справі; з правовою природою обмежувальних заходів, які за своєю суттю спрямовані на істотне обмеження правового статусу особи; суперечить суті застосованих обмежувальних заходів, які мають реальні майнові, організаційні та правові наслідки, та публічному характеру рішень про застосування санкцій, які публікуються в офіційних джерелах і є загальнодоступними.

Наведене вище підтверджує й правильність висновку КАС ВС, що представник позивача не указав обставин, які обґрунтовано доводять, що позивач не знав і не міг дізнатись раніше, ніж з наданого листа нотаріуса, про застосування до нього обмежувальних заходів, уведених у дію оскаржуваним Указом Президента України.

29. З огляду на викладене Велика Палата констатує, що обставини, на які посилається позивач на обґрунтування недотримання ним строків звернення до суду не підтвердились, а тому не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.

Не спростовують правильності висновку суду першої інстанції і доводи позивача про те, що суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 1, 4 Указу № 503/97, норми якого не поширюються на ці правовідносини, оскільки оскаржуваний Указ № 145/2023 є правовим актом індивідуальної дії, а не нормативно-правовим актом, адже пунктом 3 цього Указу визначено, що він набирає чинності з дня його опублікування, тобто порядок набрання оскаржуваним Указом чинності визначений цим же Указом, а не визначався судом на підставі норм Указу № 503/97.

Доводи позивача зводяться до вимоги фактичного персонального інформування про указ Президента України як умови початку перебігу строку звернення до суду. Водночас такий підхід не ґрунтується ані на положеннях статті 122 КАС України, ані на практиці Великої Палати. Закон пов`язує початок перебігу строку не з фактом особистого вручення акта чи моментом настання його практичних наслідків, а з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Проживання позивача за межами України, його іноземне громадянство чи відсутність доступу до друкованих видань не є об`єктивними та непереборними перешкодами для ознайомлення з публічним актом Президента України, який був офіційно оприлюднений у встановлений законом спосіб.

Аналогічного висновку стосовно застосування судом норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, де позивачем також був іноземець, Велика Палата дійшла у постанові від 26 березня 2026 року у справі № 990/491/25 (провадження № 11-421заі25).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

30. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , правильно застосував норми процесуального права про повернення позовної заяви через пропуск строку звернення до суду без наведення поважних причин такого, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року без змін.

Керуючись статтями 243 266 308 311 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06листопада 2025 року у справі № 990/490/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка Т. Г. Стрелець

Судді: О. В. Білоконь О. В. Кривенда

О. Л. Булейко М. В. Мазур

І. А. Воробйова Н. М. Мартинюк

М. М. Гімон К. М. Пільков

О. А. Губська С. О. Погрібний

А. А. Ємець Н. С. Стефанів

С. І. Кравченко О. В. Ступак