Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.03.2023 року у справі №185/6281/21
Постанова КЦС ВП від 16.03.2023 року у справі №185/6281/21
Постанова КЦС ВП від 16.03.2023 року у справі №185/6281/21

Постанова

Іменем України

16 березня 2023 року

м. Київ

справа № 185/6281/21

провадження № 61-12405св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у складі судді Врони А. О., від 15 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Свистунової О. В., Пищиди М. М., від 03 листопада 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора, про усунення від права спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що сторони є рідними сестрами та доньками ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Обидві після смерті матері прийняли спадщину, як спадкоємці першої черги за законом.

Матір довгий час страждала на важку хворобу, у побуті була абсолютна безпорадна, дезорієнтована у часі, не могла продуктивно спілкуватись, потребувала постійного стороннього догляду.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2018 року у справі № 185/6996/17 ОСОБА_3 була визнана недієздатною, а позивача призначено її опікуном. Відповідач, достовірно знаючи про важкий стан матері, повністю усунулась від участі у її житті, не допомагала їй, фактично залишила недієздатну мати на позивача.

Посилаючись на приписи частини п`ятої статті 1224 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд усунути ОСОБА_2 від права спадкування після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суди попередніх інстанцій, виходили з недоведеності того, що ОСОБА_3 потребувала тривалого догляду та допомоги саме ОСОБА_2 , а остання свідомо ухилялася від надання такої допомоги спадкодавцю у зв`язку із її безпорадним станом, тобто не доведено сукупність обставин, які відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України можуть бути підставою для усунення від спадкування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 грудня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У лютому 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 589/3209/16-ц та № 644/7044/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що ОСОБА_3 через тяжку хворобу перебувала у безпорадному стані. Натомість відповідач, достовірно знаючи про важкий стан здоров`я матері та її безпорадний стан, повністю усунулась від участі у її житті, не допомагала їй, покинувши недієздатну матір на позивача.

Відповідач є працездатною особою, мала об`єктивну можливість надавати допомогу матері, але повністю ухилилася від надання такої допомоги. Фактично упродовж всього часу важкої хвороби матері відповідач жодного разу не бачила її, не провідувала та не цікавилась питаннями її життям.

За таких обставин, позивач була вимушена в інтересах матері звертатись до суду з позовом до відповідача про стягнення аліментів.

У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є доньками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з актом ПП «К-П-1» від 01 жовтня 2018 року ОСОБА_1 проживала без реєстрації разом з матір`ю ОСОБА_3 за адресою:

АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2018 року у справі № 185/6996/17 ОСОБА_3 визнано недієздатною та призначено її опікуном ОСОБА_1 ..

Згідно довідки Психоневрологічного диспансерного відділення КЗ «Павлоградська міська лікарня № 1 «ДОР» ОСОБА_3 перебуває на обліку з 01 грудня 1980 року з діагнозом: органічний маячний розлад.

ОСОБА_3 потребувала постійного догляду та витрат на придбання ліків.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2019 року у справі № 185/5979/18 встановлено, що

ОСОБА_3 була пенсіонеркою, розмір її пенсії з серпня 2018 року по лютий 2019 року складав 2 324,07 грн щомісячно, з березня 2019 року по червень 2019 року - 2 677,60 грн щомісячно, з липня 2019 року до смерті

ОСОБА_3 отримувала пенсію у розмірі 2 687,65 грн щомісячно.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла 1/2 частина квартири за адресою:

АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі «Шахтобудівник».

Спадкоємицями за законом щодо майна померлої є ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 , які звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2019 року у справі №185/5979/18 встановлено, що дохід ОСОБА_2 у період до смерті спадкодавця складався з пенсійних виплат у розмірі 3 160 грн щомісячно та заробітної плати у розмірі приблизно 11 000 грн щомісячно.

Згідно довідки КНП «Центр Первинної медико-санітарної допомоги

м. Павлограда» Павлоградської міської ради за № 1350 від 21 грудня

2018 року ОСОБА_2 перебуває під наглядом сімейного лікаря

ОСОБА_4 з діагнозом: хронічний безкам`яний холецистит з гіпомоторною функцією жовчного міхура; стеатоз печінки; хронічний панкреатит; хронічний гастродуоденіт; дуоденогастральний рефлюкс; дізбактеріоз кишківника; виразкова хвороба (в анамнезі); бронхіальна астма легка течія; ЛН 0; хронічний алергічний риніт; сенсибілізація до інсектним, грибковим, харчовим алергенам; деформуючий поліостеоартроз з ураженням променезап`ястних суглобів і дрібних суглобів кисті рук, тазостегнових та колінних суглобів; ПФС І ст. сідкритокутова І-А глаукома; макулопатія OS,

ДЕ І-ІІ. Постійно приймає лікування згідно стандартних клінічних протоколів.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2019 року у справі № 185/5979/18 стягнуто з ОСОБА_2 , 1958 року народження, на користь ОСОБА_1 , 1970 року народження, аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/10 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 19 липня 2018 року та до зміни матеріального стану сторін.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2021 року у справі № 185/5979/18 визнано неправомірними дії державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Маслак Ю. А. щодо здійснення розрахунків заборгованості ОСОБА_2 по аліментах в межах виконавчого провадження № 61262719 з виконання виконавчого листа Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 185/5979/18

від 03 лютого 2020 року без врахування наданих боржником доказів добровільної сплати аліментів за період з грудня 2018 року по серпень

2019 року.

Зобов`язано державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) врахувати при обчисленні заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 61262719 з виконання виконавчого листа Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 185/5979/18 від 03 лютого 2020 року, надані ОСОБА_2 документи щодо добровільного перерахунку (сплати) аліментних зобов`язань, а саме фіскальні чеки ПАТ «Укрпошта»: № 0071

від 21 грудня 2018 року на суму 1 000 грн; № 0090 від 22 січня 2019 року на суму 1 000 грн; № 0130 від 27 лютого 2019 року на суму 1 000 грн; № 0065

від 14 березня 2019 року на суму 1 000 грн; № 0021 від 18 квітня 2019 року на суму 1 000 грн; № 0013 від 20 травня 2019 року на суму 1 000 грн;

№ 0030 від 19 червня 2019 року на суму 1 500 грн; № 0008 від 10 липня

2019 року на суму 1 500 грн; № 0003 від 06 серпня 2019 року на суму

1 000 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Звернувшись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на наявність підстав, визначених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення відповідача від права на спадкування, оскільки їхня матір

ОСОБА_3 перебувала у безпорадному стані, потребувала сторонньої допомоги та догляду, а ОСОБА_2 не брала участі у догляді за нею, не вчиняла належних дій щодо утримання та надання допомоги, якої матір потребувала.

Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217

ЦК України).

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах

від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15, від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 706/445/20, від 31 травня 2022 року у справі № 323/288/21.

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, правильно виходили із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування згідно з частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, оскільки в порушення положень норм процесуального права щодо обов`язку доказування і подання доказів позивачем не надано належних та допустимих доказів існування потреби спадкодавця в наданні допомоги саме ОСОБА_2 , а також доказів того, що відповідач свідомо не виконувала встановленого законом обов`язку щодо надання допомоги спадкодавцю, який перебував у безпорадному стані.

Сам по собі факт стягнення із ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 на підставі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2019 року у справі № 185/5979/18, яке виконувалось ОСОБА_2 , не є достатньою підставою для задоволення позову про усунення від права на спадкування.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини і висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваних судових рішеннях, та зводяться до необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

За встановлених у розглядуваній справі обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду у справах

№ 589/3209/16-ц та № 644/7044/15-ц, на які заявник посилається в касаційній скарзі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до

частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 03 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта