Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.01.2020 року у справі №690/406/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 690/406/18

провадження № 61-21611св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ватутінської міської ради Черкаської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокатом Токар Ольгою Михайлівною, на постанову Черкаського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів:

Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ватутінської міської ради Черкаської області, про позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. До 2014 року вони з відповідачем проживали однією сім'єю, а після - стосунки між ними припинились.

Зазначала, що реєстрація народження дочки органом державної реєстрації актів цивільного стану здійснена з її слів, а тому вона отримувала соціальну допомогу як одинока матір. Після припинення спільного проживання відповідач звернувся до суду з позовом про встановлення батьківства відносно їхньої дочки та рішенням суду його вимоги задоволено. У зв'язку з такими обставинами вона змушена була повернути державі значну суму грошових коштів, які отримувала як соціальну допомогу, що призвело до скрутного матеріального становища.

Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 26 грудня 2014 року стягнено з ОСОБА_2 на її користь аліменти на ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.

Вказує, що дане рішення суду відповідач не виконує і на 11 вересня 2018 року заборгованість зі сплати аліментів становить 38 300 грн.

Позивач стверджує, що, починаючи з 2014 року, дочка проживає з нею та перебуває на її триманні. Відповідач протягом тривалого часу не цікавиться дочкою, не приймає участі у її вихованні, не піклується про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальної допомоги не надає, що, на її думку, свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов'язків.

Посилаючись на зазначене, а також на те, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів, позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 25 квітня 2019 року, ухваленим у складі судді Здоровила В. А., позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, що є підставою для позбавлення його батьківських прав. Також судом зазначено, що заборгованість зі сплати аліментів відповідачем погашена під час розгляду даної справи та після застосування до нього державним виконавцем всіх передбачених діючим законодавством санкцій, а не в добровільному порядку.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 25 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, дав їм оцінку і, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, так як достатніх і допустимих доказів свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2019 року представник ОСОБА_3 - адвокат Токар О. М. подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову Черкаського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 25 квітня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку заявника, вирішуючи справу, апеляційний суд не врахував, що відповідач тривалий час, а саме протягом п'яти років, не приймає участі у вихованні дочки, не піклується про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальної допомоги також не надає, що підтверджується заборгованістю зі сплати аліментів; вказане свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов'язків і є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Не врахував апеляційний суд і висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_5.

Не звернув уваги і на те, що під час розгляду справи відповідач не зміг відповісти на запитання, які гуртки та заняття відвідує дочка, що, на її думку, вказує на свідоме ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків. Зазначала, що дочка для повноцінного розвитку протягом 2017-2018 років відвідувала Ватутінську спеціалізовану шкоду I-III ступенів № 1 з навчального проекту "Інтелект України", є постійною ученицею клубу дитячого дозвілля "Супер Дітки" м. Ватутіне, відвідує заняття з фортепіано у Ватутінській дитячій школі мистецтв, але відповідачу такі подробиці життя дитини не відомі.

Разом з цим, заявник вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, які мали значення для її правильного вирішення, надав належну оцінку зібраним у справі доказам та ухвалив неупереджене, законне, обґрунтоване і справедливе судове рішення.

Посилаючись на зазначене, заявник просила про задоволення касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Ватутінського міського суду Черкаської області матеріали цивільної справи № 690/406/18.

Ухвалою цього ж суду від 11 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 21 червня 2012 року.

Сторони в зареєстрованому шлюбі не перебували.

Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 26 грудня 2014 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.

З довідки державної виконавчої служби від 11 вересня 2018 року суди встановили, що рішення про стягнення аліментів ОСОБА_2 не виконується, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка на 11 вересня 2018 року становить 38 300 грн.

Рішенням виконавчого комітету Ватутінської міської ради Черкаської області № 362 від 23 жовтня 2014 року визначено ОСОБА_2 дні та годити спілкування з дочкою, а саме щотижня у середу та суботу з 16 год до 19 год в присутності матері.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є доцільним.

Також судами встановлено, що ОСОБА_3 разом з дочкою проживає на АДРЕСА_1.

З акта обстеження умов проживання від 31 серпня 2018 року суди встановили, що матеріально-побутові умови проживання малолітньої ОСОБА_6 задовільні, потреби дитини забезпечуються у повній мірі, дитина отримує належне виховання, догляд, харчування. Створено умови для навчальної діяльності та розвитку здібностей.

До складу сім'ї ОСОБА_3 входить її дочка - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідкою про склад сім'ї, виданою Ватутінським житлово комунальним господарством 18 червня 2018 року.

З виписки Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців, витягу з реєстру платників єдиного податку та довідки про доходи суди встановили, що ОСОБА_3 є приватним підприємцем, отримує стабільний дохід та сплачує податки.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Частиною 7 статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого Статтею 141 СК України.

Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.

Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують, тощо, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57,58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на те, що позивач не надала доказів його умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочкою і свідомо та умисно ухилявся від участі в утриманні дочки. Також суд вказував на те, що беззаперечні докази нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, які б свідчили про необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення його батьківських прав, відсутні.

Встановивши такі обставини, врахувавши, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення 164 СК України і дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та застосування до відповідача крайнього заходу впливу, яким є позбавлення батьківських прав.

Апеляційний суд також вказував на те, що не є свідченням свідомого ухилення від виконання батьківських обов'язків стягнення з відповідача за рішенням суду аліментів на дитину, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості зі сплати аліментів на час звернення до суду першої інстанції не є підставою для позбавлення батьківських прав.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і касаційний суд.

Доводи заявника стосовно невстановлення апеляційним судом фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, касаційний суд відхиляє, оскільки апеляційний суд, встановивши, що позивачем не доведено підстав, визначених частиною 1 статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав, які є вичерпними, ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Твердження про неврахування апеляційним судом висновку органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки касаційний суд вважає помилковими, оскільки, вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції надав оцінку зазначеному висновку, результати якої відобразив у судовому рішенні. Крім того, висновок органу опіки і піклування має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400, 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокатом Токар Ольгою Михайлівною, залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук