Історія справи

Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 569/13933/15-ц

провадження № 61-520св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - комплексна дитячо-юнацька спортивна школа «Юний динамівець»,

відповідач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 5 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Шеремет А. М., Гордійчук С. О., Хилевич А. М.,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до комплексної дитячо-юнацької спортивної школи «Юний динамівець» (далі - КДЮСШ «Юний динамівець») про скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити дії, стягнення майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 з 17 листопада 2008 року прийнятий на роботу по сумісництву до КДЮСШ «Юний динамівець», а 30 вересня 2009 року зарахований до штату школи. Позивач вказував, що свої обов'язки виконував сумлінно та своєчасно, трудову дисципліну не порушував. Разом з тим, наказом відповідача від 27 грудня 2010 року № 89-к ОСОБА_2 звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Вказував, що звільнення є незаконним та суперечить нормам трудового законодавства. Разом з тим, вказане вище звільнення відбулося внаслідок неприязних стосунків між ним та керівництвом КДЮСШ «Юний динамівець». Неправомірними діями відповідачів позивачу завдано майнової та моральної шкоди.

На підставі викладеного позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: скасувати наказ КДЮСШ «Юний динамівець» від 27 грудня 2010 року № 89-к про його звільнення; поновити на роботі на посаді тренера-викладача КДЮСШ «Юний динамівець» та внести до трудової книжки відповідний запис; стягнути з КДЮСШ «Юний динамівець» майнову шкоду в розмірі 203 020 грн 07 коп. за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2010 року по день ухвалення рішення; стягнути з відповідачів по 100 000 грн моральної шкоди з кожного; допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за вимушений прогул у розмірі місячного заробітку.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 5 липня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Крім того, позивачу було відомо про своє звільнення, він не з'являвся на роботі та не отримував заробітної плати, а тому останнім пропущено строк звернення до суду.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 5 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, проте останнім пропущено строк, визначений статей 233 КЗпП України, а також не надано належних та допустимих доказів щодо поважності пропуску вказаного строку.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просив скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом залишено поза увагою поважні причини пропуску строку, визначеного статтею 233 КЗпП України, а саме: позивач здійснював догляд за своїми батьками, які потребували стороннього догляду у зв'язку з хворобою; у нього були відсутні кошти для оплати послуг юриста з підготовки позовної заяви та представництва інтересів у суді; у позивача відсутня юридична освіта, а тому йому не було відомо про вищевказані строки. Разом з тим, керівництво КДЮСШ «Юний динамівець» здійснювало психологічний тиск на ОСОБА_2 та змушувало останнього написати заяву на звільнення, а після звільнення не бажало вирішити питання про поновлення його на роботі у досудовому порядку, що свідчить про порушення норм трудового законодавства. Також необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відвід.

Відзив на касаційну скаргу відповідачами не подано.

26 грудня 2017 року справу передано до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до наказу від 30 вересня 2009 року № 48 прийнятий на посаду тренера-викладача у КДЮСШ «Юний динамівець».

11 листопада 2010 року позивачу оголошено три догани, що підтверджується наказами № 70-к, 71-к, 72-к за порушення: підпункту 8 пункту 3.6, підпункту 4 пункту 3.6, пункту 4.12 статуту КДЮСШ «Юний динамівець», пункту 9 частини першої статті 33, пункту 12 частини першої статті 34 Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 року № 993 (далі - Положення про ДЮСШ), підпункту 4 пункту 3.2, підпункту 1 пункту 3.2, підпункту 1 пункту 5.8 Правил внутрішнього розпорядку КДЮСШ «Юний динамівець».

21 грудня 2010 року та 27 грудня 2010 року за порушення вимог пункту 12 частини першої статті 34 Положення про ДЮСШ, підпункту 4 пункту 3.2, підпункту 1 пункту 5.8 Правил внутрішнього розпорядку КДЮСШ «Юний динамівець» позивачу оголошено догани.

Наказом КДЮСШ «Юний динамівець» від 27 грудня 2010 року № 89-к за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, ОСОБА_2 звільнено з посади тренера-викладача.

Позивач відмовився ознайомлюватися зі змістом вказаного наказу про звільнення, у зв'язку з чим складено акт про відмову від ознайомлення.

Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є порушення трудової дисципліни.

За змістом статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Судом встановлено, що, притягуючи ОСОБА_2 наказами від 11 листопада 2010 року № 70-к, 71-к, 72-к до дисциплінарної відповідальності за неявку в дирекцію КДЮСШ «Юний динамівець», за запізнення на роботу, за не подачу журналу обліку роботи групи, відповідач не врахував пояснень позивача, ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини за яких вчинено проступок, чим порушив норми статті 149 КЗпП України.

Крім того, наказами від 21 грудня 2010 року № 88-к та від 27 грудня 2010 року № 88-к позивачу двічі оголошено догану за одне й те саме порушення, що суперечить вимогам частини другої статті 149 КЗпП України.

Апеляційним судом встановлено, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки у наказі від 27 грудня 2010 року № 89-к не вказано, за який проступок звільнено останнього, а накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності є незаконними, так як видані з порушенням норм статті 149 КЗпП України.

Отже, апеляційним судом встановлено обставини, що свідчать про наявність підстав для задоволення позову, однак ОСОБА_2 звернувся до суду за захистом своїх прав з порушенням строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, тому в задоволенні позову слід відмовити з цих підстав.

Позивач вказував, що про оскаржуваний наказ він дізнався лише у березні 2011 року.

Разом з тим, вищевказаний наказ про звільнення був направлений позивачу 6 січня 2011 року та 13 січня 2011 року.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Якщо визначений статтею 233 КЗпП України місячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Встановлено, що до суду з даним позовом ОСОБА_2 звернувся у жовтні 2015 року, тобто більше ніж через чотири роки з дня, коли він дізнався про порушення свого права, пропустивши при цьому строк, визначений статтею 233 КЗпП України.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, апеляційний суд на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (стаття 89 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що позивач звернувся до суду за захистом своїх трудових прав з порушенням строку, встановлено статтею 233 КЗпП України.

Крім того, апеляційний суд перевірив вказані позивачем причини пропуску вищевказаного строку, а також навів у рішенні мотиви неможливості поновлення пропущеного строку.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2про те, що визначений статтею 233 КЗпП України строк пропущено з поважних причин, а саме: позивач здійснював догляд за своїми батьками, які потребували стороннього догляду у зв'язку з хворобою; у нього були відсутні кошти для оплати послуг юриста та представництва інтересів у суді; у позивача відсутня юридична освіта, а тому йому не було відомо про вищевказані строки, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не можуть бути належним та допустимим доказом відсутності можливості звернутися до суду за захистом свого порушено права понад чотири роки.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставної відмови у задоволенні клопотання про відвід не заслуговують на увагу, оскільки учасниками справи під час апеляційного провадження не було заявлено клопотань про відвід, а місцевий суд вірно відмовив у задоволенні клопотань позивача про відвід, оскільки вказані останнім підстави про відвід є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому вказане рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 5 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик