Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.02.2018 року у справі №522/11236/16ц

Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 522/11236/16-ц

провадження № 61-873 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» на рішення апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2016 року в складі суддів: Короткова В. Д., Заїкіна А. П., Калараш А. А.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (далі - КП «Теплопостачання міста Одеси») про поновлення на роботі, зобов'язання вичинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 2 січня 2013 року ОСОБА_2 працював у КП «Теплопостачання міста Одеси» на посаді сторожа. Наказом від 13 червня 2016 року № 490-к позивача звільнено з 8 червня 2016 року за появу на роботі у нетверезому стані на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вказував, що звільнення відбулося у період його тимчасової непрацездатності, крім того, неправомірними діями відповідача йому завдано моральну шкоду.

На підставі викладеного позивач просив поновити його на посаді сторожа внутрішньої безпеки та охорони об'єктів КП «Теплопостачання міста Одеси»; зобов'язати відповідача оплатити листок непрацездатності; стягнути з КП «Теплопостачання міста Одеси» середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача звільнено у порядку та спосіб передбачений трудовим законодавством, зокрема пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки зібраними по справі доказами підтверджено, що останній знаходився на роботі у нетверезому стані. Крім того, тимчасова непрацездатність була встановлена ОСОБА_2 після дати його звільнення.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді сторожа внутрішньої безпеки та охорони об'єктів КП «Теплопостачання міста Одеси» з 8 червня 2016 року.

Зобов'язано КП «Теплопостачання міста Одеси» оплатити ОСОБА_2 листок непрацездатності серії АГШ №461771.

Стягнуто з КП «Теплопостачання міста Одеси» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 12 301 грн 52 коп., визначений без відрахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з КП «Теплопостачання міста Одеси» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

У задоволенні решти позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивача звільнено у період тимчасової непрацездатності, а тому наявні правові підстави для його поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, а також зобов'язання відповідача здійснити оплату листка непрацездатності.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, КП «Теплопостачання міста Одеси»просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 8 червня 2016 року знаходився на робочому місці у нетверезому стані, а тому його звільнення є законним. Оскаржуваний наказ від 13 червня 2016 року про звільнення позивача з 8 червня 2016 року видано після згоди профспілкового комітету. Разом з тим, розірвання трудового договору відбулось не у період тимчасової непрацездатності позивача, оскільки останнього звільнено саме з 8 червня 2016 року, а період тимчасової непрацездатності встановлено з 9 по 21 червня 2016 року. Крім того, апеляційний суд неправомірно зобов'язав відповідача оплатити листок тимчасової непрацездатності позивача за період з 9 по 21 червня 2016 року, оскільки роботодавець оплачує лише перші п'ять днів тимчасової непрацездатності, а решта - виплачується Фондом соціального страхування України. Також судом необґрунтовано стягнуто моральну шкоду, оскільки така шкода позивачем не доведена.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано.

26 грудня 2017 року справу передано до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Судом установлено, що з 2 січня 2013 року ОСОБА_2 працював у КП «Теплопостачання міста Одеси» на посаді сторожа служби внутрішньої безпеки та охорони об'єктів.

Наказом від 13 червня 2016 року № 490-к позивач був звільнений з 8 червня 2016 року за появу на роботі у нетверезому стані на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України.

Перебування ОСОБА_2 на робочому місці у нетверезому стані підтверджується службовою запискою начальника служби внутрішньої безпеки та охорони об'єктів від 8 червня 2016 року, актом відсторонення позивача від роботи та протоколом медичного огляду.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач не повідомляв роботодавця про його тимчасову непрацездатність з 9 червня 2016 року.

Копією трудової книжки підтверджено, що позивача звільнено з роботи саме 8 червня 2016 року, про що зроблено відповідний запис.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року N 9, нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

За змістом пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, днем звільнення вважається останній день роботи.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 8 червня 2016 року знаходився на роботі у нетверезому стані. Актом відповідача від 8 червня 2016 року ОСОБА_2 було відсторонено від роботи. Згідно з протоколом засідання президії профспілкового комітету підприємства від 10 червня 2016 року № 15 надано згоду на звільнення позивача за появу на робочому місці у нетверезому стані. Наказом від 13 червня 2016 року на підставі пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України ОСОБА_2 звільнено з 8 червня 2016 року та цей день був останнім днем його роботи на підприємстві.

Враховуючи те, що позивача звільнено з роботи саме з 8 червня 2016 року, а тимчасову непрацездатність останньому встановлено у період з 9 по 21 червня 2016 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_2 на роботі.

Висновок апеляційного суду про те, що відповідач порушив встановлений законом порядок звільнення позивача, оскільки звільнення відбулося у період тимчасової непрацездатності останнього, не ґрунтується на нормі закону та спростовуються матеріалами справи.

Передбачені частиною третьою статті 40 КЗпП України гарантії щодо заборони звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності на позивача не поширюються, оскільки стан непрацездатності останньому встановлено після припинення трудових правовідносин.

Вказані обставини позивачем не спростовані.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що звільнення позивача відбулося із дотриманням норм трудового законодавства.

Апеляційним судом скасоване рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до вимог закону.

У зв'язку з відмовою ОСОБА_2 у поновленні на роботі, доводи касаційної скарги щодо стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, а також зобов'язання відповідача оплатити листок непрацездатності, правового значення не мають, оскільки є похідними вимогами.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2016 року скасувати.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик