Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.02.2018 року у справі №346/5351/15

Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 346/5351/15-ц

провадження № 61-585 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2016 року у складі колегії суддів: Меленко О. Є.,

Васильковського В. М., Малєєва А. Ю.,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, у якому, із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, поданої у січні

2016 року, просила усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї ОСОБА_4, зобов'язати відповідача передати їй ключі від вказаної квартири, а також стягнути з нього на відшкодування моральної шкоди

50 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням апеляційного суду

Івано-Франківської області від 10 грудня 2013 року визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1

Івано-Франківської області, укладений 13 червня 1996 року між нею та

ОСОБА_8

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від

26 червня 2015 року за нею визнано право власності на вказану квартиру.

Після визнання недійсним договору дарування, у належній їй на праві власності квартирі продовжували проживали ОСОБА_8 та відповідач - ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2015 року виселено ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1

Івано-Франківської області.

Актом державного виконавця від 16 жовтня 2015 року, складеного за результатами примусового виконання зазначеного судового рішення, встановлено фактичне його виконання, а також проживання у цій квартирі чоловіка ОСОБА_8 - ОСОБА_9

Її вимоги про виселення з зазначеної квартири у добровільному порядку відповідач ігнорує.

Внаслідок неправомірних дій відповідача вона позбавлена можливості вільно володіти та користуватись належним їй на праві власності майном, і вимушена проживати у некомфортних умовах у АДРЕСА_2, що завдає їй моральних страждань.

Посилаючись на наведене просила позов задовольнити.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від

31 травня 2016 року позов задоволено частково.

Зобов'язано усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом виселення з неї ОСОБА_4

Зобов'язано ОСОБА_4 передати ОСОБА_1 ключі від квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 без належних правових підстав проживає у квартирі АДРЕСА_1, виселитися з спірного жилого приміщення відмовляється, чим перешкоджає позивачу в користуванні належним їй на праві власності майном.

Внаслідок таких неправомірних дій позивачу заподіяно моральні страждання. Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_4 на користь позивача 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2016 рокурішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 31 травня 2016 року в частині стягнення грошових коштів на відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 та зобов'язання останнього повернути позивачу ключі від вказаної квартири, оскільки ОСОБА_1 має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права власності на належне їй майно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог, апеляційний суд виходив із того, що належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог у цій частині позивачка не надала, а також не обґрунтувала визначений нею розмір відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року, ОСОБА_4 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у спірній квартирі він тривалий час не проживає і не зареєстрований. При складанні акта державного виконавця

від 16 жовтня 2015 року був присутній, однак такий акт не містить посилань на те, що він дійсно проживає у вказаній квартирі. Позивачка після набрання законної сили рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 червня 2015 року не звернулась до реєстраційної служби та не отримала витяг про право власності, а тому не є її власником. Посилання на порушення судом першої інстанції його права на судовий захист, зокрема - залишив поза увагою його клопотання про виклик свідків на підтвердження заперечень на позов.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження його проживання у спірній квартирі.

У листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, яка вказувала, що у касаційній скарзі ОСОБА_4 не зазначив порушення яких саме норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для її вирішення. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій сприяли сторонам у реалізації своїх прав на подання доказів.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції

Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до

Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального

кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших

законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних

справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами установлено, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області

від 10 грудня 2013 року визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений

13 червня 1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від

26 червня 2015 року визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру

АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 3 серпня 2015 року виселено ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1.

Актом державного виконавця від 16 жовтня 2015 року, складеного при примусовому виконанні зазначеного судового рішення, встановлено фактичне виконання вказаного рішення, а також містяться відомості щодо проживання у спірній квартирі ОСОБА_4 - чоловіка ОСОБА_8

Згідно зі статтею 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Частиною першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За положеннями частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування й розпорядження своїм майном.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що відповідач незаконно проживає у належній їй на праві власності квартирі, чим перешкоджає у користуванні її власністю.

За приписами статтей 10, 11, 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішень судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі статтею 57 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішень судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішень судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішень судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

На підтвердження обставин, якими ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги, до позовної заяви додано акт від 16 жовтня 2015 року, складений головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області, яким встановлено, що у належній їй квартирі проживає відповідач - чоловік ОСОБА_8

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_4 не спростував наведеного, тоді як статтею 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішень судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі) на нього було покладено такий процесуальний обов'язок.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в

касаційному порядку суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної

скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм

матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, шляхом виселення з неї ОСОБА_4 та зобов'язавши останнього передати

ОСОБА_1 ключі від вказаної квартири, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав проживання у цій квартирі ОСОБА_4, що підтверджується актом державного виконавця від 16 жовтня 2015 року, та створює перешкоди у користуванні і володінні позивачем належним їй на праві власності майном.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що спірна квартира не перебуває у власності позивача, оскільки судами встановлено, що рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 червня

2015 року визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, яке в цій частині залишено без змін рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2015 року.

Непереконливими є і твердження ОСОБА_4 про порушення судами його права на судовий захист з посиланням на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою його клопотання про виклик свідків, оскільки він не був позбавлений можливості заявити клопотання про дослідження апеляційним судом доказів у порядку, передбаченому частиною другою статті 303 ЦПК України, що не були дослідженні судом першої інстанції, а також здійснити інші процесуальні дії, покликанні на доведення обставин, якими він обґрунтовував свої заперечення.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції

залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду ,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик