Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №363/1459/20
Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №363/1459/20
Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №363/1459/20

Постанова

Іменем України

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 363/1459/20

провадження № 61-7722св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Коротенка Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Крата В. І., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради,

відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 грудня 2022 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними розпорядження та державного акту на право власності, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

02 лютого 2022 року керівник Вишгородської окружної прокуратури подав до суду заяву про заміну правонаступника та уточнення позовних вимог, у якій просив суд замінити Київську обласну державну адміністрацію на її процесуального правонаступника - Вишгородську міську раду, змінити процесуальний статус ОСОБА_2 із третьої особи на співвідповідача у справі. Цього ж дня керівником Вишгородської окружної прокуратури було надано суду заяву про залучення до участі у справі Вишгородську окружну прокуратуру Київської області замість Києво-Святошинської місцевої прокуратури у відповідності до наказу Офісу Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року № 39 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур».

В судовому засіданні 02 лютого 2022 року суд протокольною ухвалою залучив в порядку правонаступництва на підставі статті 55 ЦПК України Вишгородську окружну прокуратуру та Вишгородську міську раду. Також було залучено ОСОБА_2 як співвідповідача до участі у справі. Прийнято до провадження уточнену позовну заяву прокурора.

З урахуванням уточненої позовної заяви від 02 лютого 2022 року прокурор просив суд усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом:

- визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 18 червня 2008 року № 388 «Про передачу земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)»;

- визнання недійсним державного акту серії ЯЖ № 680179 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3221888800:38:140:0161;

- повернення на користь Вишгородської територіальної громади в особі Вишгородської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 3221888800:38:140:0161.

Позов обґрунтований тим, що за результатами аналізу додержання вимог земельного та водного законодавства на території Вишгородського району прокуратурою виявлені порушення при розпорядженні землями водного фонду, які полягають у прийнятті Вишгородською районною державною адміністрацією розпорядження від 18 червня 2008 року № 388, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Хотянівської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту) та передано у приватну власність останній земельну ділянку загальною площею 2,0000 га.

На підставі вказаного розпорядження 17 липня 2008 року відповідачу видано державний акт серії ЯЖ № 662794 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3221888800:38:140:0161.

ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 12 серпня 2008 року № 598 відчужила належну їй земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , після чого останньому видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЖ № 680179.

Прокурор вказував, що зазначена земельна ділянка передана у приватну власність за рахунок земель водного фонду, що є порушенням вимог чинного законодавства, а саме, положень статей 20 59 60 84 118 122 149 186 Земельного кодексу України, статей 88 89 Водного кодексу України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 грудня 2022 року у задоволенні позову керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка накладається на землі водного фонду, що розташовані в межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Десна.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заступник керівника Київської обласної прокуратури оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 грудня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22 травня 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просив суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 червня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 18 червня 2008 року № 388 «Про передачу земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу на території Хотянівської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту) та передано у приватну власність останній земельну ділянку загальною площею 2,0000 га.

На підставі вищевказаного розпорядження 17 липня 2008 року ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯЖ № 662794 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3221888800:38:140:0161.

12 серпня 2008 року ОСОБА_2 згідно із договором купівлі-продажу № 598 відчужила належну їй земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3221888800:38:140:0161 на користь ОСОБА_1 , який 16 жовтня 2008 року на підставі цього правочину отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 680179.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

За основним цільовим призначенням землі України поділяються на відповідні категорії, зокрема, землі водного фонду (стаття 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)).

Згідно зі статтею 58 ЗК України та статтею 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

За правилами пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України.

Частина друга статті 59 ЗК України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, чинним законодавством не передбачено.

Згідно з частиною першою статті 60 ЗК України та частиною першою статті 88 ВК України земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності.

Відповідно до частини другої статті 88 ВК України, пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року №173, прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.

Звертаючись до суду в інтересах держави в особі Вишгородської міської ради з позовом про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, керівник Вишгородської окружної прокуратури посилався на те, що спірна земельна ділянка є землями водного фонду і накладається на прибережну захисну смугу річки Десна, про що свідчать кадастровий план та схема накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3221888800:38:140:0161, виготовлені ТОВ «Регіональний центр розвитку», а також інформація Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 08 лютого 2019 року за № 17-08/306.

З урахуванням підстав та предмета позову доказуванню прокурором і, відповідно, встановленню судами підлягала обставина віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду та їх розташування в межах прибережної захисної смуги річки Десна.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, посилався на те, що стороною позивача не надано належних, допустимих та достатніх доказів, на підтвердження того, що спірна земельна ділянка, отримана ОСОБА_2 на підставі оскаржуваного розпорядження, накладається на землі водного фонду, що розташовані в межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Десна.

Однак, Верховний Суд не може погодитись із вказаними висновками та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Досліджуючи надані прокурором докази, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що «поданий прокурором в обґрунтування заявлених вимог кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 3221888800:38:140:0161, складений ТОВ «Регіональний центр розвитку», вимогам законодавства України не відповідає.

Зокрема, вказаний кадастровий план не містить відомостей про зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності); кадастрові номери суміжних земельних ділянок (за наявності); межі земельних угідь та таблиці із зазначенням координат усіх поворотних точок меж земельної ділянки, переліку земельних угідь, їх площ, відомостей про цільове призначення земельної ділянки та розробника документації із землеустрою на земельну ділянку, яка є невід`ємною частиною кадастрового плану земельної ділянки.

Крім того, із вказаного кадастрового плану взагалі не можна встановити, який саме об`єкт, в межах якого зображена спірна земельна ділянка, на ньому відображений.

Відсутні у згаданому кадастровому плані й відомості про те, що у складі юридичної особи його розробника - ТОВ «Регіональний центр розвитку» за основним місцем роботи є сертифікований інженер-геодезист, що є відповідальним за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних робіт, копія кваліфікаційного сертифікату ОСОБА_3 , який складав вказаний кадастровий план, що підтверджує відповідність особи кваліфікаційним характеристикам професії та її спроможність самостійно проводити топографо-геодезичні і картографічні роботи, суду не надано.

Підписи осіб, що склали та перевірили кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 3221888800:38:140:0161, та будь-які дати в ньому відсутні.

При цьому належні планово-картографічні матеріали, складені і затверджені з дотриманням вимог згаданого вище законодавства України, які б містили обов`язкове чітке відображення відомостей, визначених статтею 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр», суду не подано.

Самі лише посилання в листі Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №17-08/306 від 08 лютого 2019 року на водний об`єкт поряд із спірною земельною ділянкою, обставин позову достатньо підтверджувати не може, й не є достатнім доказом порушення вимог Земельного та Водного законодавства України, та підставою для втручання в право власності особи бути не може».

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлені Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року№ 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI).

Статтею 1 Закону № 3613-VI визначено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж. Індексна кадастрова карта (план) - картографічний документ, що відображає місцезнаходження, межі і нумерацію кадастрових зон і кварталів та використовується для присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам і ведення кадастрової карти (плану). Кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Статтею 3 Закону № 3613-VI одним із основних принципів, на яких базується Державний земельний кадастр є відкритість та доступність відомостей Державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних" (частина перша статті 5 Закону № 3613-VI).

Частинами першою-третьою статті 5 Закону № 3613-VI встановлено, що на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються картографічна основа, індексні кадастрові карти (плани) та всі відомості Державного земельного кадастру, передбачені статтями 12-15 цього Закону, в тому числі у векторному вигляді, без права їх зміни (редагування).

Відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.

Технологічні та програмні засоби, необхідні для оприлюднення відомостей Державного земельного кадастру, мають забезпечувати юридичним та фізичним особам можливість анонімного перегляду, копіювання та роздрукування інформації, що відповідно до цієї статті надається безоплатно, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, цілодобово, без обмежень.

Відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру (частина перша статті 38 Закону № 3613-VI).

Публічна кадастрова карта є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру та містить, зокрема, доступні відомості щодо конкретних земельних ділянок.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року в справі № 911/1480/18 вказано, що «офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73 76-79 ГПК, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті».

При таких обставинах Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди попередніх інстанцій не були позбавлені можливості самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт того, чи накладається спірна земельна ділянка на землі водного фонду, що розташовані в межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Десна. При цьому вказана інформація повинна бути оцінена у сукупності з іншими доказами, зокрема з інформацією, що міститься в листі Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського №17-08/306 від 08 лютого 2019 року.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та дійшов передчасних висновків про залишення без задоволення апеляційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року скасувати.

Справу за позовом керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними розпорядження та державного акту на право власності, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Коротенко

Судді: А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

В. І. Крат

М. Ю. Тітов