Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.09.2018 року у справі №265/7936/17

Постанова

Іменем України

15 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 265/7936/17

провадження № 61-43905св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на постанову апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І., Лопатіної М. Ю., Принцевської В. П.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» (далі - ДП «Маріупольський морський торговельний порт») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до наказу від 29 серпня 2016 року за № 1524/к ОСОБА_4 з 05 вересня 2017 року працевлаштувався в ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на посаду інженера відділу розслідувань та аналітичної роботи Служби морської безпеки.

Внаслідок укладення 31 серпня 2017 року між ОСОБА_4 та Міністерством оборони України контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки, його було звільнено із займаної посади з 31 серпня 2017 року на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України, статті 21 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за наказом по підприємству від 02 жовтня 2017 року № 1237/к.

З вказаним наказом, отриманим 17 жовтня 2017 року рекомендованим листом з повідомленням, ОСОБА_4 не згоден, вважає що ним порушено його конституційне право на захист Вітчизни в особливий період.

Через порушення трудових прав він зазнав моральних страждань.

ОСОБА_4 просив визнати незаконним та скасувати зазначений наказ, поновити його на посаді з 31 серпня 2017 року, стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 15 000,00 грн та допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 за власним бажанням уклав контракт на проходження військової служби в лавах Збройних Сил України терміном на три роки, не під час проведення мобілізації, чи оголошення воєнного стану, та в період який не відноситься до особливого та такого що загрожує національній безпеці, тому вказані обставини виключають його можливість користуватися гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Постановою апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Маріупольський морський торговельний порт» № 1524/к від 02 жовтня 2017 року про припинення трудового договору, укладеного з ОСОБА_4

Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді інженера відділу розслідувань та аналітичної роботи Служби морської безпеки ДП «Маріупольський морський торговельний порт» з 31 серпня 2017 року.

Стягнуто з ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн та судовий збір сплачений при подачі апеляційної скарги в розмірі 249,60 грн.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивача звільнено з порушенням вимог чинного законодавства. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування спірного наказу, поновлення позивача на посаді та стягнення моральної шкоди.

04 вересня 2018 року ДП «Маріупольський морський торговельний порт» через засоби поштового зв?язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року та залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 травня 2018 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки гарантії встановлені цією нормою діють тільки в умовах особливого періоду, який в Україні не введено.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

01 листопада 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ДП «Маріупольський морський торговельний порт» залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року залишити без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем порушено право позивача шляхом його звільнення. Тому висновок суду апеляційної інстанції про визнання спірного наказу незаконним та поновлення позивача на робіт є обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року зупинено виконання постанови апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року в частині стягнення з ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн та судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги, у розмірі 249,60 грн до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи те, що касаційна скарга ДП «Маріупольський морський торговельний порт»підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання постанови апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року в частині стягнення з ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн та судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги, у розмірі 249,60 грн.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт»залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року в частині стягнення з державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн та судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги, у розмірі 249,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська