Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.05.2019 року у справі №661/2514/18

Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 661/2514/18

провадження № 61-8927св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Склярської І. В., Чорної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення.

Свої вимоги мотивував тим, що з 01 березня 2002 року він перебував із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в якому народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після укладення шлюбу за згодою дружини вселився та був зареєстрований в належній їй на праві особистої приватної власності квартирі АДРЕСА_1.

Після припинення шлюбно-сімейних відносин у листопаді 2017 року ОСОБА_2 вигнала його з квартири, змінила замки та перешкоджає користуватися зазначеним житловим приміщенням.

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 20 березня 2018 року шлюб між ними розірвано.

Посилаючись на те, що в квартирі залишилось майно, нажите ним та відповідачем в період зареєстрованого шлюбу, техніка, предмети побуту та, вважаючи дії відповідача такими, що перешкоджають йому користуватися квартирою, право на проживання в якій виникло на підставі закону і не припинилося внаслідок розірвання шлюбу, просив суд усунути йому перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом вселення до неї.

У вересні 2018 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1, в якому, посилаючись на положення статей 319 321 379 405 ЦК України, просила визнати його таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

На обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що ОСОБА_1 створив нову сім'ю без реєстрації шлюбу та за власним бажанням виселився з належної їй на праві власності квартири, забравши свої особисті речі.

Зазначала, що колишній чоловік не проживає у спірній квартирі більше року без поважних причин, перешкоди в користуванні житлом вона йому не чинила, виселився з неї на інше місце проживання і не приймає участі в утриманні житла та витратах щодо оплати житлово-комунальних послуг, не є членом її сім'ї та створив нову сім'ю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 21 листопада 2018 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

Додатковим рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 27 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову допомогу.

Суд першої інстанції виходив із того, що сервітутне право ОСОБА_1 на користування чужим майном (спірною квартирою) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна, оскільки він на день звернення до суду в квартирі як член сім'ї власника більше одного року не проживав, нею не користувався. Крім того, суд зазначив, що з позовними вимогами про визнання права користування спірним житлом ОСОБА_1 до суду не звертався, а правом такої вимоги, як усунення перешкод у здійсненні права користування спірною квартирою, має лише власник житла, яким ОСОБА_1 не є.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 21 листопада 2018 року та додаткове рішення цього ж суду від 27 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 задоволено.

Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 не довела факт вибуття ОСОБА_1 на інше постійне місце проживання. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 після припинення сімейних відносин із власником квартири не втрачав інтересу до спірного житлового приміщення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що спірні правовідносини регулюються статтею 156 ЖК України, яка не була застосована судом першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду, скасувати додаткове рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 27 грудня 2018 року та стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати на правову допомогу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Апеляційний суд не врахував норми статті 391 ЦК України, яка визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь - яких усунень свого порушеного права від будь - яких осіб будь- яким шляхом, який власник вважає прийнятим. Суд помилково послався на статі 64 156 ЖК України, які не поширюються на спірні правовідносини.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням і вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Витребувано з Новокаховського міського суду Херсонської області справу № 661/2514/18.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Херсонського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року вищезазначену справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 01 березня 2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 05 вересня 2001 року ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, в якій з 22 травня 2002 року зареєстрований ОСОБА_1.

Шлюб між сторонами розірваний на підставі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 20 березня 2018 року.

Під час розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу суд установив, що сторони шлюбних стосунків не підтримують, разом не проживають, спільне господарство не ведуть. ОСОБА_1 в своїй письмовій, адресованій суду, заяві позов повністю визнав, проти викладених у ньому обставин не заперечував.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування судового рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Обґрунтовуючи підстави первісного позову, ОСОБА_1 посилався на те, що постійно проживав у спірній квартирі, проте у листопаді 2017 року був змушений виселитись із неї, оскільки фактично шлюбні стосунки між ним та дружиною припинились, остання змінила на дверях замки та не пускає його в квартиру, чим порушує встановлений законом сервітут (право користування), а тому він, як особа, яка має речове право на чуже майно, має право на його захист, у тому числі і від власника майна.

Звертаючись 03 вересня 2018 року до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_2 просила визнати відповідача (за зустрічним позовом), який є її колишнім чоловіком, таким, що втратив право користування квартирою, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням права вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Як на правову підставу позову посилалася на статтю 391, частину 2 статті 405 ЦК України та вказувала, що він більше року, а саме з 01 вересня 2017 року у спірній квартирі не проживає без поважних причин.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 405 ЦК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Підстави втрати членом сім'ї власника житла права користування цим житлом передбачені частиною 2 статті 405 ЦК України, згідно з якою член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Тобто вирішальним при застосуванні частини 2 статті 405 ЦК України є відсутність особи за місцем реєстрації понад один рік саме без поважних причин на це.

Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина 1 статті 405 ЦК України). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Суди встановили, що ОСОБА_2 є власником спірного житлового приміщення.

ОСОБА_1 після реєстрації шлюбу вселився у спірну квартиру в якості члена сім'ї власника житлового приміщення і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини 2 статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідач (за зустрічним позовом) спільним побутом із позивачем (за зустрічним позовом) не пов'язаний, тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини 2 статті 406 ЦК України.

Крім того, встановивши, що ОСОБА_1 зі спірної квартири виселився добровільно, забрав свої речі та переїхав проживати в інше місце, обставин щодо створення перешкод у користуванні спірним приміщенням йому ОСОБА_2, факту оплати ним комунальних послуг не довів, що є його процесуальним обов'язком відповідно до вимог статті 81 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову йому у задоволенні позову.

Верховний Суд звертає увагу на те, що для суду не є важливим, який предмет позову визначив позивач. Суд має право визначити предмет позову відповідно до вимог закону, якщо саме на це спрямована підстава позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги.

У постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. З'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Викладене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції при ухваленні додаткового рішення від 27 грудня 2018 року.

Відповідно до положень частини 1 , пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із положеннями частини 1 -4 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування.

27 листопада 2018 року до суду першої інстанції надійшла заява від адвоката Гончарової Н. Я., що діє в інтересах ОСОБА_2, про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з ОСОБА_1 на її (ОСОБА_2) користь витрат на правову допомогу.

Заявником на обґрунтування витрат на правничу допомогу долучено договір про надання правових послуг адвоката від 03 вересня 2018 року, квитанцію до прибуткового касового ордера від 03 вересня 2018 року № 14, попередній розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу, акт завдання-приймання виконаних робіт (послуг) від 31 жовтня 2018 року.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції зазначив, що акт завдання-приймання виконаних робіт (послуг) від 31 жовтня 2018 року не містить детального переліку виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого на них, та розміру сплачених за це коштів, у зв'язку з чим вважав, що вимоги щодо сплати витрат належним чином не підтверджені.

Між тим, відповідно до попереднього розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу, адвокатом Гончаровою Н. Я., яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 552, що видане кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури міста Миколаєва 25 квітня 2009 року, ОСОБА_2 згідно договору на правову допомогу від 03 вересня 2018 року в цивільному провадженні у справі № 661/2514/18 надано правничу допомогу такого характеру:

- попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин (1 година) - 850,00 грн;

- ознайомлення з позовною заявою та додатками, укладення договору (1 година) - 1
700,00 грн;

- складання процесуальних документів, а саме відзиву на позовну заяву (3 години)- 2 550,00 грн;

- складання процесуальних документів, а саме зустрічної позовної заяви (1 година) - 850,00 грн;

- прибуття в судове засідання та представництво інтересів клієнта в суді (1 година) - 850,00 грн;

- ознайомлення з процесуальними документами, а саме відзивом на зустрічну позовну заяву (1 година) - 850,00 грн.

Обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу з розрахунку 50 % від прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2018 рік" за 1 годину роботи: (850,00 грн - з 01 січня до липня 2018 року; 888,50 грн за одну годину - з липня до листопада 2018 року).

Розрахунок складено станом на 27 вересня 2018 року. Кошти в сумі 8 000,00 грн адвокатом ОСОБА_5. отримані від ОСОБА_2 відповідно до прибуткового касового ордеру від 03 вересня 2018 року.

Таким чином, позивачем надано належні докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, а саме перелік та розрахунок вартості складових наданих відповідних послуг, платіжні документи про їх оплату.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги заявника про відшкодування витрат на правову допомогу.

Порушення судом вищенаведених норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи в означеній частині.

Враховуючи наявність укладеного ОСОБА_2 договору про надання правової допомоги, документально підтверджених витрат на його виконання, з наданням відповідного розрахунку, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги. Рішення апеляційного суду скасувати із залишенням в силі рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 21 листопада 2018 року.

Додаткове рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 27 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Керуючись статтями 412 413 416 417 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року скасувати.

Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 21 листопада 2018 року залишити в силі.

Додаткове рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 27 грудня 2018 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 втрати на правову допомогу у розмірі 8
000,00 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М.

М. Русинчук