Постанова

Іменем України

15 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 466/10235/18

провадження № 61-6628св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач),

відповідачі: ОСОБА_2 (відповідач), ОСОБА_3 (позивач), ОСОБА_4 (позивач),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Мікуш Ю. О., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В. від 03 квітня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору позики грошових коштів недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 серпня 2008 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року розірвано. У період шлюбу у них народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 ними за спільні кошти набуто у власність квартиру загальною площею 72,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .

Оскільки питання щодо поділу вищезазначеної квартири ними не було вирішено в добровільному порядку, вона звернулась до суду із позовною заявою про поділ майна подружжя, в якій просила суд визнати вищезазначену квартиру об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та здійснити поділ спірної квартири, виходячи з рівності часток подружжя в спільному майні. Під час розгляду цивільної справи № 466/7108/18 про поділ майна подружжя, відповідач стверджував, що квартира придбана за кошти у сумі 50 000 дол. США, які були позичені у його батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі договору позики від 12 січня 2017 року.

Зазначає, що під час розгляду цивільної справи № 466/7108/18 за її позовом про поділ майна подружжя, вона дізналась про те, що батьки її колишнього чоловіка - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись з позовом до свого сина ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 12 січня 2017 року, переслідуючи мету позбавлення її права власності на частку визначеної спірної квартири. Вважає, що договір позики від 12 січня 2017 року укладений з порушенням норм цивільного та сімейного законодавства, без наміру створення реальних правових наслідків, оскільки грошові кошти у розмірі 50 000 дол., зазначені в пункті 1 даного договору, не були реально передані ОСОБА_3 і ОСОБА_4 їхньому сину ОСОБА_2 для придбання квартири, яка є об`єктом права спільної сумісної власності.

У грудні 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пред`явили в суд позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 січня 2017 року між ними: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з однієї сторони, та їх сином - ОСОБА_7 , з другої сторони, було укладено договір позики, згідно пункту 1 якого вони передали синові грошові кошти в розмірі 50 000 дол. США. На підтвердження отримання грошових коштів відповідачем було надано розписку. Згідно пункту 3 цього договору грошові кошти передавались на придбання житла - квартири АДРЕСА_2 . Відповідно до пункту 4 договору відповідач зобов`язувався повернути грошові кошти в повному обсязі. У серпні 2018 року позивачі звернулись до відповідача із вимогою про повернення позичених коштів, проте зазначена вимога залишилась без реагування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним - відмовлено.

Позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 50 000 дол. США боргу за договором позики від 12 січня 2017 року Вирішено питання про судові витрати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору позики грошових коштів недійсним та задовольняючи позовні вимоги відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення солідарно 50 000 дол. США, суд першої інстанції виходив із недоведеності вимог про недійсність договору позики грошей, які використані на придбання квартири в інтересах сім`ї, а тому наявні підстави для покладення солідарного обов`язку на подружжя про повернення коштів позикодавцям.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2022 року скасовано в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 за договором позики від 12 січня 2017 року та в частині стягнення судових витрат, виключено з резолютивної частини слово «солідарно». У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачами за об`єднаним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не доведено належними та допустимими доказами, що передача коштів в розмірі 50 000 дол. США від 12 січня 2017 року була реально саме для придбання квартири АДРЕСА_2 та що отримані ОСОБА_2 кошти від батьків були використані за призначенням, а саме для придбання спірної квартири та в інтересах сім`ї. Сам по собі факт зазначення у договорі про ціль позики, безумовно не свідчить про те, що позика була витрачена за призначенням користувачем грошових коштів ОСОБА_2 . Ні позивачем ОСОБА_1 , на відповідачем ОСОБА_2 не надано суду доказів обізнаності дружини позичальника ОСОБА_1 про укладення договору позики, а тому відсутні підстави для виникнення у колишнього подружжя солідарного обов`язку щодо повернення боргу.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року, у якій просять скасувати зазначену постанову в частині відмови в позові про солідарне стягнення коштів за договором позики з ОСОБА_1 , та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року в справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року в справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року в справі № 604/1038/16, від 13 травня 2019 року в справі № 638/1962/17, від 06 березня 2019 року в справі № 754/11103/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 372/1558/16-ц, від 17 квітня 2019 року в справі № 631/1982/16-ц, від 10 жовтня2019 року в справі № 607/2831/16-ц та постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми у правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У решті вимог судові рішення до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Савка Т. В., подав до Верховного Суду відзив а касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у якій просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обгрунтованість вказаного судового рішення не впливають.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 466/10235/18 з Шевченківського районного суду м. Львова.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 29 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, у період якого у сторін народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року шлюб між сторонами розірвано.

Під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі відповідно до договору про купівлю-продаж майнових прав від 17 травня 2014 року, ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_2 .

Суд також установив, що 12 січня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (батьки відповідача ОСОБА_2 ) позичили відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 50 000 дол. США, які останній зобов`язувався витратити на придбання квартири АДРЕСА_3 .

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до вимог статей 525 526 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, визначеному договором і одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 не надано належних і допустимих доказів про укладення договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих позичальником у борг грошових коштів за цим договором для задоволення потреб сім`ї, а саме для придбання квартири АДРЕСА_3 , а також, що ОСОБА_1 давала згоду на укладення такого договору.

При цьому апеляційний суд правильно виходив із того, що отримуючи в позику грошові кошти без згоди другого з подружжя, що не підтверджено згодою ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 стає учасником зобов`язальних правовідносин, особисто відповідає за повернення грошових коштів реально чи особистим майном.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, у постанові Верхового Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 133/9228/14ц.

На підставі належної оцінки наданих сторонами доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав кваліфікувати ОСОБА_1 , як зобов`язану особу (боржника) за укладеним ОСОБА_2 договором позики у формі розписки, оскільки згоди на його укладення ОСОБА_1 не надавала, а факт укладення цього правочину в інтересах сім`ї та використання отриманих за ним коштів саме в інтересах сім`ї у цій справі є недоведеним, належними і допустимими доказами не підтверджується.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_1 , як з другого з подружжя, задоволенню не підлягають.

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначена заявником у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун