Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 295/11548/16

провадження № 61-18350св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Стрільчука В. А.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Мегабанк",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Мегабанк" на рішення Богунського районного суду м.

Житомира від 11 вересня 2020 року у складі судді Семенцової Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Мегабанк" (далі - АТ "Мегабанк", банк), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В. Я., ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою.

На обґрунтування позову посилався на те, що 28 березня 2008 року між його матір'ю ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством "Мегабанк" (далі - ВАТ "Мегабанк "), правонаступником якого є АТ "Мегабанк", укладений кредитний договір № 1-05/2008- МК-USD, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 250 000 дол. США зі сплатою 13,5 відсотків річних за користування кредитними коштами та на умовах повернення у строки до 15 березня 2013 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору 30 червня 2010 року між ним та банком укладений договір поруки № 1-05/2008- МК-USD-П-І. 20 серпня 2010 року між позичальником та банком укладено додаткову угоду № 10 до кредитного договору, якою змінено відсоткові ставки, а саме: 13,5 % річних у період з 28 березня 2008 року до 19 березня 2009 року включно, 15 % річних з 20 березня 2009 року до 31 липня 2010 року, 7 % річних з 01 серпня 2010 року до 31 січня 2011 року, 17 % річних з 01 лютого 2011 року до 15 березня 2016 року. Строк кредитного договору продовжено до 15 березня 2016 року. Оскільки він як поручитель своєї згоди на вказані зміни основного зобов'язання до кредитного договору не надавав, з ним не укладалися додаткові угоди до договору поруки щодо погодження з ним відповідних змін, тому є підстави для визнання договору поруки припиненим.

З урахуванням наведеного просив визнати припиненим договір поруки від 30 червня 2010 року, укладений між ВАТ "Мегабанк" та ОСОБА_1, з моменту укладення банком з ОСОБА_2 додаткової угоди № 10, тобто з 20 серпня 2010 року.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 вересня 2020 року позов задоволено. Визнано з 20 серпня 2010 року припиненою поруку, яка виникла на підставі укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Мегабанк" договором поруки від 30 червня 2010 року № 1-05/2008- МК-USD-П-І. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за умовами додаткової угоди від 20 серпня 2010 року збільшено обсяг відповідальності позичальника без згоди поручителя, зокрема підвищено розмір відсотків з 13,5 до 15 %, а надалі до 17 %, продовжено виконання кредитного договору на три роки до 15 березня 2016 року, внаслідок чого було збільшено період, за який нараховуються відсотки за користування кредитом, тому позовні вимоги щодо припинення поруки на підставі частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є обґрунтованими.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 вересня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що умовами додаткової угоди від 20 серпня 2010 року збільшено обсяг відповідальності позичальника без згоди поручителя, дійшов обґрунтованого висновку, що наявні підстави для задоволення позову. Апеляційний суд не взяв до уваги наявність рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 жовтня 2016 року у справі № 295/7659/15 про солідарне стягнення з боржника та поручителів заборгованості за кредитним договором та зазначив, що відмова у задоволенні позовних вимог позивача про припинення поруки, з підстав наявності судового рішення про стягнення заборгованості із боржника та поручителів не узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2020 року АТ "Мегабанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи № 295/7659/15 про стягнення заборгованості за кредитним договором представник ОСОБА_1 щодо дії поруки за договором поруки від 30 червня 2010 року не заперечував, а лише не погоджувався із сумою заборгованості. Суди помилково не врахували наявність рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 жовтня 2016 року у справі № 295/7659/15 про солідарне стягнення з боржника та поручителів заборгованості за кредитним договором, яке перебуває на виконанні у виконавчій службі. Суди не врахували змісту частини 1 статті 559 ЦК України щодо неможливості повного припинення поруки ОСОБА_1.

У січні 2021 року надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. Посилалися на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для припинення поруки, оскільки відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди. Оскаржувані рішення відповідають правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Мегабанк" на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 та Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 757/51887/16.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення суддів попередніх інстанцій не відповідають.

Суди встановили, що 28 березня 2008 року між ВАТ "Мегабанк" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір №1-05/2008- МК-USD, відповідно до умов якого банк надав останній кредит у розмірі 250 000 дол. США зі сплатою відсотків у розмірі 13,5 % річних, з кінцевим терміном повернення коштів до 15 березня 2013 року.

Пунктом 4.3.5 кредитного договору передбачено, що банку, як кредитору, надано право змінювати відсоткову ставку за користування кредитом у випадках та у порядку, встановлених договором.

30 червня 2010 року між АТ "Мегабанк" та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 1-05/2008- МК-USD-П-1, за умовами якого останній зобов'язався відповідати перед банком за виконання грошових зобов'язань ОСОБА_2 за зазначеним кредитним договором.

Згідно з пунктом 2.1 договору поруки поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за порушення боржником зобов'язань за кредитним договором, а саме: повернення кредиту у сумі 250 000 дол. США у строк до 15 березня 2013 року, сплату нарахованих відсотків та комісійної винагороди згідно з умовами кредитного договору, сплату неустойки за несвоєчасну сплату відсотків, повернення кредиту, сплату збитків у зв'язку з неналежним виконанням боржником зобов'язань за кредитним договором.

Пунктом 5.1 договору поруки визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом трьох років з дня закінчення строку кредитного договору.

20 серпня 2010 року між АТ "Мегабанк" та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду, згідно з умовами якої викладено пункт 1.1 розділу 1 "Предмет договору" кредитного договору у такій редакції: "1.1 кредитодавець зобов'язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі 250 000 доларів США, а позичальник зобов'язується на умовах, передбачених договором, повернути кредит та сплатити проценти в розмірі 13,5 % річних в період з 28 березня 2008 року до19 березня 2009 року включно, 15,0 % річних з 20 березня 2009 року до 31 липня 2010 року включно, 7 % річних з 01 серпня 2010 року до 31 січня 2011 року включно, 17 % річних з 01 лютого 2011 року до 15 березня 2016 включно". Таким чином, продовжено строк дії кредитного договору до 15 березня 2016 року. Викладено пункт 1.2 розділу 1 "Предмет договору" у такій редакції: "1.2 кредит надається на строк з 28 березня 2008 року до 15 березня 2016 року включно".

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 жовтня 2016 року у справі № 295/7659/15 за позовом АТ "Мегабанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов банку задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь АТ "Мегабанк" заборгованість за кредитним договором від 28 березня 2008 року № 1-05/2008-MK-USD у розмірі 254 004,63 дол. США, штраф - 210 852,86 грн.

Згідно із частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (частина 1 статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частиною 1 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ні кредитного договору, ні відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи - боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи - боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності.

Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.

Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи.

Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина 2 статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина 2 статті 432 ЦПК України).

Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

Суди попередніх інстанцій не врахували, що ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Отже, ОСОБА_1 мав захищати свої права під час судового розгляду саме справи № 295/7659/15 за зазначеними позовними вимогами, заперечуючи проти позову та доводячи обставини щодо припинення поруки, адже неприпустимим є ініціювання окремого судового процесу з метою переглянути у межах нової справи судові рішення, прийняті в іншій справі.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, посилався на висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18), проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15 (провадження № 14-67цс20) відступила від зазначеного висновку.

Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частина 2 статті 432 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги, касаційну скаргу задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частинами 1 , 2 статті 412 ЦПК України меж, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій, внаслідок неправильного застосування вищевказаних норм матеріального права не врахували, що ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Верховний Суд відхиляє аргументи відзивів на касаційну скаргу, оскільки вони ґрунтуються на правовому висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18), від якого відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15 (провадження № 14-67цс20).

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги АТ "Мегабанк", скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалення нового рішення, то з ОСОБА_1 на користь АТ "Мегабанк" підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору. Заявник сплатив судовий збір: за подання апеляційної скарги - 826,80 грн, за подання касаційної скарги - 1 102,40 грн.

Тому з ОСОБА_1 на користь АТ "Мегабанк" підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 929,20 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Мегабанк" задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 вересня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Мегабанк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович, ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Мегабанк" судові витати зі сплати судового збору у розмірі 1 929,20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

В. А. Стрільчук

В. В. Яремко