Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.04.2018 року у справі №646/2741/17

Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 646/2741/17

провадження № 61-13048св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Карімової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовну заяву мотивовано тим, що 28 січня 2014 року між нею та відповідачем укладено договір купівлі-продажу № 132, згідно з яким вона продала відповідачеві належну їй на праві власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 за узгодженою сторонами ціною 63 944 грн, що в еквіваленті становить 8 000 дол. США. У день підписання угоди позивач отримала від відповідача 4 000 грн, що в еквіваленті становить 500 дол. США. Решту коштів у сумі 59 944 грн відповідач зобов`язався сплатити частками, а саме: до 10 серпня 2014 року - 23 979 грн, до 10 лютого 2015 року - 23 979 грн, до 10 червня 2015 року - 11 989,50 грн. За домовленістю сторін розрахунок за продану частину квартири повинен бути здійснений у сумі, не менше ніж в еквіваленті 8 000 дол. США, за офіційним курсом Національного банку України на момент повного розрахунку.

Позивач зазначила, що відповідач порушив взяті за договором зобов`язання, сплатив їй лише 59 947,50 грн, що в еквіваленті становить 2 851,14 дол. США, хоча повинен був сплатити суму в еквіваленті 7 500 дол. США. Таким чином, відповідач сплатив позивачу загальну суму в еквіваленті 3 351,14 дол. США, а не 8 000 дол. США, як це передбачено договором, тому, на думку позивача, за відповідачем рахується заборгованість у сумі 111 036,63 грн, що в еквіваленті становить 4 648,86 дол. США.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором купівлі-продажу від 28 січня 2014 року частини квартири АДРЕСА_1 у сумі 111 036,63 грн, що в еквіваленті становить 4 648,86 дол. США, а також судовий збір у сумі 1 110,37 грн.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 березня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 98 310,76 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2016 року змінено рішення суду першої інстанції, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 109 934,84 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 15 червня 2015 року, а відповідно до пункту 4.7 договору купівлі-продажу від 28 січня 2014 року права на нерухоме майно, що є предметом цього договору, виникають у покупця відповідно до статті 334 ЦК України та статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з дня такої реєстрації, яка відбудеться після повного розрахунку між сторонами, про що свідчить відповідна нотаріально засвідчена заява продавця від 08 червня 2015 року, та цей договір не визнаний недійсним. За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову щодо стягнення заборгованості за вищезазначеним договором.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2017 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 119 462,14 грн. Вирішено питання про розподіл судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що за домовленістю сторін розрахунок за продану частину квартири повинен становити не менше, ніж еквівалент 8 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на момент повного розрахунку. Враховуючи, що фактично сплата відповідачем суми залишкових грошових коштів у розмірі 59 944 грн відбулась за умови збільшення курсу долара США, який визначено еквівалентом ціни договору, то з урахуванням положень статей 524, 533 ЦК України наявні правові підстави для стягнення суми, визначеної позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає критеріям законності і обґрунтованості. Судом першої інстанції під час нового розгляду справи враховано висновки та зауваження суду касаційної інстанції, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року, у результаті чого правовідносинам, які склались між сторонами спору щодо істотних умов договору купівлі-продажу квартири, зокрема його вартості, за встановлених обставин, надана правильна правова оцінка, а саме: зобов`язання між сторонами визначено у національній валюті і це зобов`язання виконано відповідачем.

Апеляційний суд залишив поза увагою висновки суду касаційної інстанції та не навів обґрунтованих аргументів на користь того, що реєстрація права власності на частину квартиру за відповідачем не вказує на виконання ним зобов`язання, оскільки суперечить положенням договору купівлі-продажу. На порушення положень частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року апеляційний суд вдався до переоцінки доказів та встановлення обставин, які були предметом судового розгляду інших спорів за участю цих самих сторін, зазначивши при цьому про різні підстави звернення ОСОБА_1 до суду. Також апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статей 1046, 1047, 1050 ЦК України, які регулюють відносини за договором позики.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу позивачка до суду не надала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У травні 2018 року цивільна справа № 646/2741/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанції

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди встановили, що 28 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу № 132 щодо 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2.1 договору купівлі-продажу продаж частини квартири вчиняється за узгодженою між сторонами ціною і складає 63 944 грн, що на день підписання цього договору за офіційним курсом Національного банку України становить 8 000 дол. США. Продавець отримала від покупця грошові кошти у сумі 4 000 грн на момент підписання та нотаріального посвідчення цього договору. Решту коштів у сумі 59 944 грн покупець сплачує продавцю наступним чином: до 10 серпня 2014 року - 23 979 грн, до 10 лютого 2015 року - 23 979 грн, до 10 червня 2015 року - 11 989,50 грн.

За домовленістю сторін розрахунок за продану частину квартири повинен бути здійснений в сумі, не меншій ніж еквівалент 8 000 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на момент повного розрахунку.

Покупець має право сплатити грошові кошти і раніше зазначеного строку, в тому числі і одноразовим платежем, а продавець зобов`язана прийняти раніше сплачені грошові кошти. Сплата грошових коштів покупцем підтверджується відповідною заявою продавця, підпис продавця на якій повинен бути нотаріально засвідчений (а. с. 7-9).

Умови вказаного пункту в частині своєчасної сплати визначених періодичних платежів відповідачем добровільно виконано не було, що підтверджується судовими рішеннями, ухваленими у справах за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу (а. с. 14-30, 64-66), в яких, зокрема, заявлялися позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України за цими платежами.

Так, рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2014 року (а. с. 14-16) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 23 979 грн.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 січня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково і стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 3 % річних та інфляційні втрати у сумі 1 685,33 грн (а. с. 20-22).

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 квітня 2015 року, задоволено частково позов ОСОБА_1 і стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 3 % річних у розмірі 141,84 грн та інфляційні втрати у сумі 1 031,10 грн (а. с. 24-30).

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 08 червня 2015 року на виконання пункту 2.1 договору купівлі-продажу від 28 січня 2014 року та вищевказаних судових рішень вона отримала від ОСОБА_2 63 573,23 грн, які він повинен був сплатити за договором купівлі-продажу 1/2 частини вказаної квартири.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 наголошувала на невиконанні ОСОБА_2 умов договору, оскільки фактично отримані нею кошти у рахунок сплати вартості 1/2 частини квартири не відповідали сумі, визначеній пунктом 2.1 договору, - еквівалент 8 000 дол. США.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вважав їх обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство України не містить.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить йому.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Зі змісту договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами, вбачається, що виконання зобов`язання визначено у гривнях. Водночас сторонами погоджено, що на момент остаточного розрахунку вартість частини квартири за цим зобов`язанням не може бути меншою, ніж сума, що еквівалентна 8 000 дол. США.

Таким чином, зазначення ціни предмета договору у розмірі 63 944 грн не може вважатись остаточною його вартістю на момент звернення до суду з цим позовом. Указана сума у гривнях відповідала 8 000 дол. США та могла бути сплаченою відповідачем позивачці на момент укладення договору.

У випадку ж сплати вартості квартири періодичними платежами сторонами погоджено умови погашення відповідачем вартості предмета продажу та їх розмір, а також передбачено незмінність (збереження) цієї вартості у співвідношенні до іноземної валюти - долара США.

Зазначені у пункті 2.1 договору умови щодо його ціни та строку виконання зобов`язання кожною зі сторін є істотними.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачкою доведено належними та допустимими доказами факт невиконання ОСОБА_2 умов договору щодо своєчасної та повної оплати вартості 1/2 частини квартири, а тому висновки апеляційного суду про стягнення різниці між визначеною сторонами вартістю квартири, яка не може бути меншою 8 000 дол. США, та фактично сплаченими грошовими коштами є правильними.

При цьому доводи касаційної скарги про те, що за відповідачем зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а також про наявність заяви ОСОБА_1 про отримання грошових коштів, висновків суду не спростовують.

Як вбачається із пункту 4.7 вищевказаного договору купівлі-продажу, права на нерухоме майно, що є предметом цього договору, виникають у покупця відповідно до статті 334 ЦК України та статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з дня такої реєстрації, яка відбудеться після повного розрахунку між сторонами, про що свідчитиме відповідна нотаріально засвідчена заява продавця.

Нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 від 08 червня 2015 року не містить відомостей про фактичне виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Крім того, зазначена у цій заяві сума отриманих грошових коштів не відповідає передбаченій пунктом 2.1 договору вартості 1/2 частини квартири.

Також не є обґрунтованими доводи касаційної скарги про неможливість визначення ціни зобов`язання в іноземній валюті з огляду на наявність судових рішень про стягнення з відповідача сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виконання зобов`язання передбачено договором у національній валюті із зазначенням його граничного розміру 8 000 дол. США.

Таким чином, позови у цій справі та у справах про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, не є взаємовиключними.

Крім того, цей позов вимогами статті 625 ЦК України не обґрунтовано.

Отже, вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права зводяться до переоцінки досліджених у судовому порядку доказів, висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування рішення апеляційного суду.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк