Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 198/631/19

провадження № 61-12032св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" про розірвання договору оренди земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_2, який є правонаступником ОСОБА_1, на рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2019 року, ухвалене суддею Маренич С. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, прийняту у складі суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" (далі - ТОВ "Лан") про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 013651 від 06 грудня 2001 року, позивач є власником земельної ділянки площею 7,412 га, яка розташована на території Новов'язівської сільської радои Юр'ївського району Дніпропетровської області, з кадастровим номером 1225982500:01:002:0993.

29 жовтня 2014 року між ним та ТОВ "Лан" було укладено договір оренди цієї земельної ділянки, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 червня 2015 року.

Відповідно до пункту 7 цього договору строк дії договору оренди становить 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово, або усно повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того, орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п'ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір.

06 червня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу орендаря заяву, в якій, посилаючись на пункт 7 вказаного вище договору, заявив про свій намір розірвати договір та повернути належну йому на праві власності земельну ділянку, оскільки у нього виникла потреба та можливість самостійно її використовувати.

У відповідь на цей лист ТОВ "Лан" повідомило, що не вбачає підстав для надання згоди на розірвання договору, оскільки вони належним чином виконують свої обов'язки за цим договором та наведені заявником підстави для його розірвання є необґрунтованими.

Посилаючись на те, що відповідач своєю відмовою у розірванні договору порушує його конституційні права, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 29 жовтня 2014 року, укладений між ним та ТОВ "Лан".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів можливості розірвання укладеного договору оренди землі кожні п'ять років в односторонньому порядку.

Зокрема, пунктом 28 договору оренди передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається. З огляду на це суди дійшли висновку, що цей пункт договору чітко та недвозначно визначає неможливість розірвання договору в односторонньому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року і ухвалити нове рішення у справі про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Лан", у якій останнє просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_2 про залучення його до участі у справі як правонаступника ОСОБА_1. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

02 листопада 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

04 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щовідповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 013651 від 06 грудня 2001 року ОСОБА_1 був власником земельної ділянки площею 7,412 га, яка розташована на території Новов'язівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області, з кадастровим номером undefined (а. с. 9).

29 жовтня 2014 року відповідно до договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 (орендодавець) передав в оренду ТОВ "Лан" (орендарю) належну йому на праві власності земельну ділянку площею 7,412 га, яка розташована на території Новов'язівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області (а. с. 10). Договір було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 червня 2015 року (а. с. 51).

Пунктом 7 зазначеного договору оренди передбачено строк дії договору - 15 років (тобто до 08 червня 2030 року). Також передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово, або усно повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того, орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п'ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше як за 100 днів про свій намір. Якщо після закінчення дії договору (15 років) у сторін не виникає одна до одної претензій протягом трьох місяців, договір продовжується автоматично.

У пункті 27 цього договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання іншою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається (пункт 28 договору).

Встановлено, що 06 червня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу орендаря заяву, в якій, посилаючись на пункт 7 договору, просив про розірвання договору оренди та повернення належної йому на праві власності земельної ділянки, оскільки у нього виникла потреба та можливість самостійно її використовувати (а. с. 11).

ТОВ "Лан" у відповіді на цей лист повідомило, що не вбачає підстав для надання згоди на розірвання договору, оскільки вони належним чином виконують свої обов'язки за цим договором та одностороннє розірвання укладеного між ними договору без вагомих причин та рішення суду не допускається, про що зазначено у пункті 28 договору (а. с. 12).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду зазначеним вимогам закону відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Вирішуючи питання щодо правомірності розірвання достроково в односторонньому порядку оспорюваного договору, колегія суддів виходить із такого.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), ЦК України, Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У частині 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини 1 статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 3 та 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі", який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

З системного аналізу вищезазначених норм матеріального права слід дійти висновку, що чинним законодавством передбачається можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору.

Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи. Отже, сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо). Таке визначення має бути чітким та недвозначним, закріплювати всі умови співпраці.

Суди правильно встановили, що абзац другий пункту 7 договору оренди, на який посилається позивач як на можливість розірвання договору в односторонньому порядку, не містить чіткого визначення саме про можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізму (процедури) такого розірвання. Натомість, зі змісту вказаного пункту очевидно, що для розірвання договору потрібна згода відповідача, яку останній має надати, що виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку без будь-яких додаткових умов.

Водночас умовами оспорюваного договору (пункт 27) передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання іншою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Разом із цим пункт 28 договору оренди містить чітке зазначення, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, суди правильно виходили із недоведеності останнім своїх позовних вимог, зокрема суди встановили, що взаємної згоди на розірвання договору немає, ТОВ "Лан" (орендар) належним чином виконує свої обов'язки, передбачені цим договором.

Вказані ОСОБА_1 підстави для розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не є вагомими.

У той же час частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У заявленому позові ОСОБА_1 не посилався як на підставу для розірвання договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку на частину 2 статті 651 ЦК України та не вказував на наявність істотних порушень договору другою стороною (орендарем), а тому позов не може бути задоволено з цих підстав.

Доводи касаційної скарги заявника щодо розбіжностей застосування норм матеріального права судами України у подібних правовідносинах є необґрунтованими, а отже, не приймаються колегією суддів.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки останні ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, який є правонаступником ОСОБА_1, залишити без задоволення.

Рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

О. С. Ткачук