Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.03.2019 року у справі №404/1853/17

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 404/1853/17

провадження № 61-3353св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, служба у справах дітей Виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 жовтня 2018 року у складі судді Павелко І. Л. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кіселика С. А., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, служба у справах дітей Виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького, про визнання нікчемним та недійсним іпотечного договору.

Позов обґрунтований тим, що 15 березня 2017 року представник Кіровоградської філії ПАТ "ВіЕйБі Банк" прибув за адресою: пров. П. Полуботка (Петровського), 3, у м. Кропивницькому - місцем постійного проживання позивача та його дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ознайомив позивача із текстом іпотечного договору від 05 жовтня 2007 року, відповідно до якого новий власник будинку ОСОБА_2, який придбав цей будинок 04 жовтня 2007 року у батька позивача ОСОБА_4 без відома і згоди позивача, органів опіки та піклування, уклав із відповідачем іпотечний договір від 05 жовтня 2007 року стосовно цього будинку.

Про існування іпотечного договору позивач довідався лише 15 березня 2017 року від представника банку.

Кіровоградська міська рада та служба у справах дітей Кіровоградської міської ради не отримували від відповідача ПАТ "ВіЕйБі Банк" заяв стосовно надання згоди на вчинення договору іпотеки на спірний житловий будинок. ОСОБА_2 не був знайомий з позивачем та його дочкою, у будинку ніколи не проживав і свого майна там не мав.

Позивач просив визнати нікчемним та недійсним іпотечний договір від 05 жовтня 2007 року, укладений між Кіровоградською філією ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Цимбаревич Л. Ю. (далі - приватний нотаріус) та зареєстрований у реєстрі за № 3245 про передання в іпотеку відповідачу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, а також зняти заборону відчуження цього будинку, яка зареєстрована приватним нотаріусом за номером № 3246/211 від 05 жовтня 2007 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 жовтня 2018 року, яке залишене без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2019 року, у позові відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не є стороною оспорюваного договору іпотеки і не є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1. Єдиним власником цього житлового будинку на момент продажу був ОСОБА_4 (батько позивача). Позивач, як колишній член сім'ї власника будинку, лише зареєстровний та проживає у цьому будинку зі своєю дочкою ОСОБА_3.

Вимоги позивача про визнання іпотечного договору нікчемним задоволенню не підлягають, оскільки в судовому порядку не передбачено таке визнання.

З 04 жовтня 2007 року право власності на будинок зареєстроване за ОСОБА_2.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач оскаржує іпотечний договір, укладений між ВАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_2, який не є співвідповідачем, що виключає можливість ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення про визнання укладеного з ним договору іпотеки недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 жовтня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди неповно дослідили фактичні обставини справи та дійшли неправильних висновків при вирішенні спору, не надавши оцінки тому, що позивач є власником 1/4 частини житлового будинку - предмета іпотеки, й укладення оспорюваного правочину відбулося з порушенням прав позивача як співвласника цього майна і прав його неповнолітньої доньки, що проживає у будинку. Суди не звернули уваги, що під час посвідчення іпотечного договору нотаріус не переконалася, чи проживають у цьому будинку діти і, відповідно, не отримала від сторін правочину згоди органу опіки та піклування на передання будинку в іпотеку.

Суди необгрнтовано проігнорували, що батьки позивача за спільні кошти подружжя придбали домоволодіння АДРЕСА_1 у 1976 році, яке складалося з недобудованого будинку із готовністю 86 %, надвірних споруд, замощення, огорожі та воріт. Отже, це майно було спільною сумісною власністю подружжя. Мати позивача померла у березні 1994 році, і після її смерті право на 1/2 частину цього домоволодіння перейшло до позивача і його батька ОСОБА_4 в рівних частках в порядку спадкування, які вони фактично прийняли. Спільними коштами та зусиллями позивача та його батька завершено будівництво будинку, який прийнятий в експлуатацію в червні 1998 року. У вересні 2007 році право власності на будинок оформлено на ім'я батька позивача ОСОБА_4, хоча фактично власниками будинку є позивач і його батько в розмірі 1/4 та 3/4 частки у праві власності відповідно.

Позивач проживав та продовжує проживати у будинку станом на момент звернення до суду з цим позовом. Також у цьому будинку зареєстрована і проживає його неповнолітня дочка ОСОБА_3. Позивачу не було відомо про продаж будинку ОСОБА_2 та передання вказаного об'єкта нерухомості ПАТ "ВіЕйБі Банк" в іпотеку.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2019 року від ПАТ "ВіЕйБі Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної М.

А. (далі - Фонд) надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Фонд просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Доводи касаційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів про відмову в позові, оскільки відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а згідно зі статтею 173 СК України батьки і діти, зокрема, ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 як добросовісний набувач, а статтею 388 ЦК України визначено вичерпний перелік виняткових умов, за яких майно може бути витребувано у добросовісного набувача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з договором купівлі-продажу від 19 липня 1976 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_5 будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 04 жовтня 2007 року ОСОБА_4 продав цей будинок ОСОБА_2

05 жовтня 2007 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 258/200/Ж, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 36 979,00 дол. США зі сплатою 13 % річних. Повернення кредиту здійснюється відповідно до встановленого графіку з кінцевим терміном 05 жовтня 2032 року.

На забезпечення виконання кредитного договору між банком та ОСОБА_2 05 жовтня 2007 року укладено договір іпотеки без оформлення заставної, посвідчений приватним нотаріусом за № 3245, згідно з яким банку передано в іпотеку будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Порушивши умови кредитного договору, ОСОБА_2 не виконував зобов'язання належним чином, унаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед банком, яка на час розгляду справи судом першої інстанції не погашена.

На момент укладання іпотечного договору позивач і його дочка членами сім'ї нового власника будинку ОСОБА_2 на АДРЕСА_1) не були, тому їх думки чи згоди на укладання іпотечного договору не потребувалося.

Суд апеляційної інстанції встановив, що з 04 жовтня 2007 року право власності на будинок на АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2, реєстраційний номер 16176062.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law27~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law28~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law29~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law30~.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 , пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами 1 -3 , 5 та 6 статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність з підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (статті 215 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини 2 статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90цс19.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Звертаючись до суду, позивач зазначав, що оспорюваним договором іпотеки порушено його права як співвласника 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1, яку позивач успадкував після смерті його матері, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного ним договору іпотеки і не є власником спірного будинку. На момент його продажу власником був ОСОБА_4 (батько позивача). Позивач, як колишній член сім'ї власника будинку, лише зареєстровний та проживав у цьому будинку зі своєю дочкою ОСОБА_3.

Суд апеляційної інстанції, залишивши рішення суду першої інстанції без змін, вказав, що сторона оспорюваного договору - ОСОБА_2 залучений до участі у справі не як співвідповідач, а як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Відповідно до частини 1 статті 51 ЦПК України позивач клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачем сторони оскаржуваного договору не заявляв, що також виключає можливість ухвалення апеляційним судом судового рішення про визнання укладеного з ним договору іпотеки недійсним.

Отже, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції, водночас зазначив додаткову підставу відмови в позові, а саме не залучення належного відповідача до участі у справі.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частини 1 статті 51 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини 1 та 2 статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та розгляду справи судом першої інстанції).

Верховний Суд зазначає, що під час здійснення правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Правильне визначення складу сторін у справі є запорукою ухвалення законного і справедливого судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Верховний Суд зазначає, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 61-61цс18 зазначено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред'явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших осіб до участі у справі як відповідачів чи співвідповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі відповідача чи співвідповідачів у зв'язку з характером спірних правовідносин, суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб'єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв'язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред'явив позов до ПАТ "ВіЕйБі Банк", водночас ОСОБА_2, який є останнім титульним власником житлового будинку, і який на забезпечення виконання кредитного договору уклав договір іпотеки, згідно з яким передав в іпотеку спірний будинок, не залучений до участі у справі як відповідач.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, порушив вимоги цивільного процесуального закону, не з'ясував коло належних відповідачів, не вирішив питання про залучення усіх суб'єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідачі.

Отже, суди одночасно відмовили в позові з різних підстав, які є взаємовиключними: за безпідставністю і пред'явленням позову до неналежного відповідача.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові, проте вирішення позову з неналежним відповідачем не може мати наслідки встановлення судом обставин справи та викладення у рішенні відповідних висновків щодо відмови в позові з інших підстав.

З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку про зміну оскаржуваних судових рішень, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 жовтня 2018 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2019 року, з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу задоволено частково, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 жовтня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2019 року змінено, з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови, то відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 жовтня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко