Історія справи

Постанова ВССУ від 12.11.2025 року у справі №750/3751/23
Постанова КЦС ВП від 14.12.2023 року у справі №750/3751/23

Постанова

Іменем України

14 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 750/3751/23

провадження № 61-16009св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чернігівська міська рада, комунальне підприємство «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2023 року у складі судді: Логвіної Т. В., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чернігівська міська рада, КП «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується ордером на житлове приміщення в гуртожитку № 2654 від 08 грудня 2015 року, виданим ПАТ ВТФ «Сіверянка».

У зазначеній квартирі, крім позивачки зареєстровані її чоловік ОСОБА_3 , донька ОСОБА_4 , а також ОСОБА_2 , яка з 2015 року у квартирі не проживає, що підтверджується актом про не проживання особи за місцем реєстрації, складеним 09 березня 2023 року у присутності сусідів. Умови та підстави реєстрації ОСОБА_2 у вказаній квартирі їй невідомі.

ОСОБА_1 просила:

визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

при тимчасовій відсутності без поважних причин наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Поважних причин відсутності відповідача за місцем реєстрації понад передбачені законом строки судом не встановлено. Факт не проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується актом про не проживання особи від 09 березня 2023, затвердженого в КП «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради;

втрата особи права на користування житловим приміщенням пов`язується зі спливом строків, встановлених частиною першою статті 71 ЖК УРСР. Як пояснила у судовому засіданні відповідач, у спірній кімнаті вона не проживає, перешкод у користуванні позивачка їй не створювала, вселятись у кімнату вона не збирається. Тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

суд першої інстанції правильно визначив наявність передбачених законом підстав для задоволення позову про визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_1 та її родина вселились до спірної квартири на підставі ордеру, виданого 08 грудня 2015 року ПАТ ВТФ «Сіверянка». На момент вселення сім`ї позивачки ОСОБА_2 вже в ній не проживала, що підтвердила під час судового розгляду. З 08 грудня 2015 року відповідачка у квартирі не мешкає, перешкод у користуванні житлом позивачка їй не створювала, з зустрічним позовом про вселення ОСОБА_2 не зверталась. Під час розгляду справи відповідачка пояснила, що виселилась з квартири на прохання коменданта гуртожитку, оскільки на спірній житловій площі неможливе проживання двох сімей, але ніколи не втрачала інтерес до наданого житла, несла витрати з його утримання. ОСОБА_2 підтвердила, що перешкоди щодо вселення з боку родини ОСОБА_5 їй не чинили, вселитися у спірне житло вона не намагалася через неможливість проживання у одній кімнаті двох родин»

установивши, що 08 грудня 2015 року ОСОБА_1 разом із чоловіком та донькою вселилася до спірного житла, яке було вільним, на підставі ордеру на житлову площу, тобто на законних підставах, а ОСОБА_2 добровільно проживала в іншій квартирі (кімнаті) цього ж гуртожитку і вимог про вселення не ставила, відсутність перешкод з боку родини позивачки щодо вселення відповідачки, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_2 без поважних причин відсутня за місцем реєстрації понад строки, передбачені законом. Колегія суддів враховує, що доказів наявності у ОСОБА_2 правовстановлюючого документу, що підтверджує правомірність її вселення/реєстрації у спірній квартирі, матеріали справи не містять і останньою такого доказу не надано. Конфліктних чи неприязних відносин між сторонами не встановлено;

аргументи відповідачки про те, що непроживання викликано об`єктивними причинами - відсутністю можливості для проживання в одній кімнаті двох родин, а не відсутністю інтересу до житла, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки за обставинами справи встановлено, що ОСОБА_2 добровільно виселилася із спірної квартири, надавши згоду коменданту гуртожитку проживати у іншій квартирі (кімнаті) цього ж гуртожитку, вимог про вселення у спірну квартиру чи визнання недійсним ордеру, виданим на ім`я ОСОБА_1 , не заявляла;

доводи апеляційної скарги про те, що у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_2 стане безхатьком, не підтверджуються матеріалами справи, оскільки відповідачка тривалий час проживає в іншому житловому приміщенні, про що зазначає в апеляційній скарзі. Докази того, що її виселяють або чинять перешкоди у користуванні житловим приміщенням, в якому відповідачка наразі мешкає, не надано;

посилання на необхідність застосування практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» не заслуговують на увагу суду, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявниця, встановлено різні фактичні обставини. Зокрема, у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» орган державної влади звертався з позовом про виселення заявників із житла, які тривалий час проживали у ньому, а у цій справі заявниця до вселення у спірну квартиру родини позивачки добровільно з неї виселилася, зайнявши інше житлове приміщення. На думку апеляційного суду, відсутні докази достатніх та триваючих зв`язків відповідачки саме з місцем її реєстрації у спірній квартирі, що у розумінні положень Конвенції охоплюється поняттям «житло».

Аргументи учасників справи

08 листопада 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, в якій просила:

скасувати оскаржені рішення;

ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог;

стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

відповідач була зареєстрована в спірній квартирі 02 грудня 2004 доку, тобто, до реєстрації позивача та третіх осіб. Саме відповідач була квартиронаймачем;

особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Відповідно до частини другої статті 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування ним жилим приміщенням з дня вибуття. При цьому, факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з ним правові наслідки (статті 71 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в жилому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України). Саме на позивача процесуальний закон покладав обов`язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України При цьому слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення (постанова Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19);

позивач не надав доказів на підтвердження факту вибуття відповідача на інше постійне місце проживання, що є обов`язком саме позивача. Комендант гуртожитку, де проживають сторони, попросила відповідачку тимчасово пожити у своєї подруги, в іншій кімнаті, поки не знайдуть іншого житла сім`ї позивачки. Відповідач лише тимчасово, на прохання коменданта пустила в свою кімнату проживати сім`ю позивачки. Фактично проживати в одній кімнаті позивач та відповідач не мав можливості, оскільки в спірній квартирі наявна лише 1 кімната. Тобто об`єктивно проживати в одній кімнаті двом різним сім`ям неможливо. Відповідач не проживає у спірній квартирі, оскільки площа та планування квартири не дають можливості для одночасного проживання в квартирі трьох дорослих осіб. Про наявність поважних причин відсутності у спірній квартирі понад 6 місяців можуть свідчити розмір і планування квартири, що не дають можливості для одночасного в ній проживання (постанова Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц);

відповідачка не відмовлялася від прав на спірну квартиру, згоди на реєстрацію позивачів та її сім`ї не надавала. Відповідачка продовжувала сплачувати комунальні послуги та переукладати договори найму на спірну квартиру. Відповідач має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначена кімната у гуртожитку є її «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції. Саме як її «житло» сприймає відповідач вказану кімнату. Права власності чи користування іншим житловим приміщенням відповідач не має та у разі задоволення позову фактично залишиться безхатьком, адже жодних прав на ту кімнату де тимчасово вона проживала, вона не має. Суди послалися лише на факт самої відсутності відповідача у її житлі, а не дослідили причини такої відсутності;

спір виник після того, як колишній гуртожиток, в якому знаходиться спірна квартира, передали у відання міської ради та виникла можливість приватизувати її.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі; клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2023 року задоволено; зупинено дію рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2023 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

07 грудня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 листопада 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19; від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц; від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17; від 15 березня 2023 року у справі № 595/524/18.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 08 грудня 2015 року ПАТ ВТФ «Сіверянка» видало ОСОБА_1 ордер на житлову площу в гуртожитку № 2654 на право зайняття по АДРЕСА_2 розміром 18,19 кв. м, склад сім`ї: чоловік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно із довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про склад зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 15 лютого 2023 року № 138, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано чотири особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як свідчать договори піднайму від 22 березня 2015 року № 573, від 22 вересня 2016 року № 830, від 22 березня 2017 року № 926, від 22 вересня 2019 року № 1346, від 22 вересня 2020 року № 1525, ТОВ «Сівердім» передало ОСОБА_2 у піднайм (строкове платне користування) 1/2 кімнати № НОМЕР_1 , що складало 9 м2 і знаходилося у гуртожитку по АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 прийнято і зобов`язано своєчасно сплачувати за користування об`єктом піднайму, а також за комунальні послуги відповідно до умов даного договору.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 04 серпня 2022 року № 286 затверджено акт приймання-передачі у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова будівлі гуртожитку по АДРЕСА_2 , яка перебуває на балансі публічного акціонерного товариства виробничо-торгової фірми «Сіверянка».

Довідкою ТОВ «Сівердім» від 01 травня 2023 року № 4 підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно проживала в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим їй нараховувалась оплата за проживання в гуртожитку, в тому числі компенсація використаних комунальних послуг.

За інформацією відділу квартирного обліку та приватизації житлового фонду від 03 липня 2023 року №700/2023/1-10, рішенням міської ради 30 березня 2023 року № 30/VIII-15 «Про надання дозволу на приватизацію житла у будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 » надано дозвіл мешканцям гуртожитку на приватизацію житла у будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .

Іншим рішенням виконавчого комітету 20 квітня 2023 року № 242 «Про зміну нумерації житлових приміщень у будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 » здійснено зміну нумерації житлових приміщень у будівлі відповідно до технічного паспорту на будинок квартирного типу (гуртожиток) згідно з додатком.

Актом про непроживання особи за місцем реєстрації від 09 березня 2023 року, затвердженим в КП «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради, встановлено, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , не проживає за місцем реєстрації.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК).

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

Системне тлумачення статей 71 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в справі № 554/3289/20 (провадження № 61-2951св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20) зазначено, що:

«системне тлумачення статей 71 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21) вказано, що:

«аналіз статей 71 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18) зазначено: «вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України). Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач вибув на інше постійне місце проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням за статтею 107 ЖК України. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18) зазначено: «апеляційний суд встановив, що квартира АДРЕСА_4 має дві суміжні кімнати. При цьому, мати відповідача постійно проживала у квартирі разом зі співмешканцями. На цей час, в квартирі проживає чоловік матері - ОСОБА_6 . Відповідач не проживає у спірній квартирі за домовленістю з матір`ю, оскільки площа та планування квартири не дають можливості для одночасного проживання в квартирі трьох дорослих осіб. За таких обставин, врахувавши поважність причин відсутності ОСОБА_7 у спірній квартирі понад 6 місяців, а також відсутність у відповідача іншого житла, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є наймачем квартири АДРЕСА_1 . У цій квартирі зареєстрована ОСОБА_2 , яка з 2015 року у квартирі не проживає, що підтверджується актом про не проживання особи за місцем реєстрації, складеним 09 березня 2023 року у присутності сусідів. У зв`язку із чим ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 ;

при задоволенні позову суди послалися на те, що з 08 грудня 2015 року ОСОБА_2 у спірній квартирі не мешкає, перешкод у користуванні житлом позивачка їй не створювала, з зустрічним позовом про вселення ОСОБА_2 не зверталась. Таким чином ОСОБА_2 без поважних причин відсутня за місцем реєстрації понад строки, передбачені законом. Апеляційний суд також зазначив, що аргументи ОСОБА_2 про те, що непроживання викликано об`єктивними причинами - відсутністю можливості для проживання в одній кімнаті двох родин, а не відсутністю інтересу до житла, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки за обставинами справи встановлено, що ОСОБА_2 добровільно виселилася із спірної квартири, надавши згоду коменданту гуртожитку проживати у іншій квартирі (кімнаті) цього ж гуртожитку, вимог про вселення у спірну квартиру чи визнання недійсним ордеру, виданим на ім`я ОСОБА_1 , не заявляла. Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_2 стане безхатьком, оскільки відповідачка тривалий час проживає в іншому житловому приміщенні;

у відзиві на позов (а.с. 88-92) та апеляційній скарзі ОСОБА_2 (а. с. 120-126) акцентувала увагу на тому, що вона разом із сім`єю ОСОБА_1 не має змоги проживати у спрій квартирі, оскільки квартира має лише одну кімнату, площа та планування квартири не дають можливості для одночасного проживання трьох дорослих осіб. ОСОБА_2 ніколи не відмовлялася від прав на спірну квартиру, продовжувала весь час сплачувати комунальні послуги та переукладати договори найму на спірну квартиру. Спірна кімната у гуртожитку для ОСОБА_2 є житлом у розумінні статті 8 Конвенції, права власності чи користування іншим житлом вона немає, тому у разі задоволення позову ОСОБА_2 стане безхатьком;

суди не звернули уваги, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин;

суди не перевірили та не оцінили доводи ОСОБА_2 про те, що спірна квартира має лише одну кімнату, площа та планування квартири не дають можливості для одночасного проживання трьох дорослих осіб; відповідачка продовжувала весь час своєї відсутності сплачувати комунальні послуги та переукладати договори найму на спірну квартиру.

За таких обставин, висновок про наявність підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням, є передчасним. Тому оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2023 року зупинено дію рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2023 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку. Оскільки оскаржені рішення підлягають скасуванню, то відсутні підстави для поновлення дії рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2023 року.

Висновки за результатами розподілу судових витрат

У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц.

У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 липня 2023 року та постанова Чернігівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук