Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.12.2022 року у справі №761/7893/19

Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 761/7893/19

провадження № 61-9077св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Глушко Ліана Володимирівна,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року у складі колегії суддів:Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Глушко Л. В. про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який склав на нього заповіт.

Після смерті ОСОБА_5 позивачу стало відомо про скасування заповіту. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про прийняття спадщини, проте постановою від 05 вересня 2016 року нотаріус відмовила позивачу у вчиненні нотаріальної дії.

Причини, з яких він пропустив шестимісячний строк на звернення до нотаріуса із заявою, є поважними, оскільки станом на дату подання заяви про прийняття спадщини він і не міг бути спадкоємцем померлого, так як заповіт було скасовано.

У зв`язку із скасуванням заповіту позивач звернувся до суду з позовом про визнання заяви про скасування заповіту недійсною. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року у справі № 761/11024/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , третя особа: ОСОБА_7 , заінтересовані особи ОСОБА_3 про визнання заяви про скасування заповіту недійсною позовні вимоги були задоволені.

В цей же час, оскільки рішення у справі № 761/11024/16-ц набуло законної сили, ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до приватного нотаріуса КМНО Глушко Л. В., треті особи: Міністерство юстиції України, ОСОБА_8 , в подальшому належними відповідачами було зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про поновлення строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Рішенням у справі № 761/32624/16-ц, яка розглядалась Шевченківським районним судом міста Києва, 21 лютого 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у визначенні додаткового строку на прийняття спадщини. Вказане судове рішення не оскаржувалось, оскільки змінились підстави позову у зв`язку з прийняттям апеляційної скарги у справі №761/11024/16-ц (відповідно, рішення першої інстанції у цій справі стало таким, яке не набуло законної сили) до провадження Апеляційного суду міста Києва. Таким чином, на час прийняття рішення у справі № 761/32624/16-ц ОСОБА_1 не мав права на спадкування та, відповідно, не набув статусу спадкоємця за заповітом.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

02 серпня 2017 року ОСОБА_1 , зважаючи на рішення Апеляційного суду

м. Києва від 28 березня 2017 у справі №761/11024/16-ц, звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_9 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бабенко В. В., про визнання заяви про скасування заповіту недійсною.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада

2018 року у справі 761/27118/17 позов задоволено частково та визнано заяву від імені ОСОБА_5 від 22 вересня 2015 року про скасування заповіту, що підписана ОСОБА_9 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В. В., зареєстрована в реєстрі за № 2549 - недійсною. Це рішення набуло законної сили 04 січня 2019 року, оскільки не оскаржувалось жодною зі сторін.

Просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви на прийняття спадщини за заповітом після померлого ОСОБА_5 протягом трьох місяців з часу набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада

2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк в три місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

Рішення суду мотивовано тим, що позивач з поважних причин було пропустив строк на звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Глушко Л. В. про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини закрито.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що із судовим рішенням не погодилась особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_4 . Першочергово підлягає до вирішення апеляційним судом питання про наявність порушеного права особи, яка звернулась з апеляційною скаргою не будучи учасником справи в суді першої інстанції. З обставини справи вбачається, що предмет судового розгляду у цій справі є спадкові правовідносини. В апеляційній скарзі вказується на те, що внаслідок відновлення права ОСОБА_1 на прийняття спадщини було відновлено і його право на спадкове майно, яке на час розгляду справи вже перейшло у власність особи, яка подала апеляційну скаргу. Отже вказане рішення є таким, що безпосередньо стосується прав особи, яка звернулась з апеляційною скаргою.

Основний довід апеляційної скарги полягає в том, що спір з приводу встановлення позивачу додаткового строку на прийняття спадщини вже був вирішений судом, а саме рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року у справі № 761/32624/16-ц, яким ОСОБА_1 відмовлено у визначенні додаткового строку на прийняття спадщини (а. с. 16-17). З описової частини цього рішення вбачається, що позов був пред`явлений у березні 2016 року. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 17 вересня

2015 року ОСОБА_5 склав заповіт, відповідно до якого визначив позивача спадкоємцем свого майна та майнових прав. ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_5 помер, після чого позивачу стало відомо про скасування заповіту без участі та волевиявлення померлого, скасовано заповіт було

ОСОБА_6 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від

15 серпня 2016 року визнано недійсною заяву про скасування заповіту. Позивач звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, разом з тим нотаріус відмовила у видачі свідоцтва на тій підставі, що позивачем було пропущено строк для прийняття спадщини. Поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини вказує, що спадкоємцем позивач став лише після визнання заяви про скасування заповіту недійсною. Вказане рішення суду не оскаржувалось, відповідно набрало законної сили.

Справа, що є предметом цього розгляду була ініційована позивачем у лютому 2019 року. Сторонами у справі є позивач ОСОБА_1 , відповідачі:

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус КМНО Глушко Л. В. Предмет спору - визначення додаткового строку на прийняття спадщини. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який склав заповіт на позивача. Після смерті ОСОБА_5 позивачу стало відомо про скасування заповіту. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про прийняття спадщини, проте постановою від 05 вересня 2016 року нотаріус відмовила позивачу у вчиненні нотаріальної дії. Позивач зазначав, що станом на дату подання заяви про прийняття спадщини він не міг бути спадкоємцем померлого, так як заповіт було скасовано. У зв`язку із скасуванням заповіту позивач звернувся до суду з позовом про визнання заяви про скасування заповіту недійсною.

Тобто ця справа є повторним зверненням позивача із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом після смерті

ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Усталена судова практика свідчить про те, що повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено, що само по собі унеможливлює повторне звернення. Розглядаючи підстави звернення слід звернути увагу на те, що вони є також ідентичними. Відмінним є додаткове зазначення рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року у справі № 761/27118/17. Однак вказане не змінює підстав звернення до суду. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року визнано недійсною заяву ОСОБА_5 про скасування заповіту складеного на користь позивача. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 березня

2017 року вказане рішення суду було скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав невірного визначення суб`єктного складу учасників справи.

02 серпня 2017 року ОСОБА_1 , зважаючи на рішення Апеляційного суду

м. Києва від 28 березня 2017 у справі № 761/11024/16-ц року, звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_9 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бабенко В. В., про визнання заяви про скасування заповіту недійсною. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року у справі № 761/27118/17 позов задоволено частково та визнано заяву від імені ОСОБА_5 від 22 вересня 2015 року про скасування заповіту, що підписана ОСОБА_9 , посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В. В., зареєстрована в реєстрі за № 2549 недійсною.

Поряд з цим, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року у справі № 761/32624/16-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , третя особа - Міністерство юстиції України, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без задоволення. У рішенні суду вказаний строк на його оскарження протягом 10 днів, і міститься відмітка про набрання ним чинності 21 березня 2017 року.

Таким чином, у строк на апеляційне оскарження цього рішення, ще не було ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсною заяви про скасування заповіту. А отже твердження позивача про неможливість його оскарження з підстав відсутності підтвердження права на спадкування за заповітом є безпідставними. Таким чином, позивач на власний розсуд розпорядився своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Внаслідок цього вказане рішення набрало законної сили і є обов`язковим для всіх органів державної влади та громадян, зокрема для позивача і суду.

Розглядаючи суб`єктний склад учасників справи суд також вважає їх ідентичними, оскільки в обох справах позивачем є ОСОБА_1 , а відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . У цій справі позивач визначив відповідачем ще приватного нотаріуса КМНО Глушко Л. В., проте у справі

№ 761/32624/16-ц приймало участь Міністерство юстиції України, як орган що здійснює контроль над органами нотаріату.

Враховуючи, що рішення суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, набрало законної сили, суд першої інстанції мав закрити провадження у справі. Проте вказане залишилось поза увагою суду, а прийняте рішення призвело до наявності двох рішень суду з того самого питання, але з різними правовими наслідками, внаслідок чого відбувся перегляд порядку прийняття спадщини, що безпосередньо вплинуло на права особи, яка звернулась з апеляційною скаргою.

Аргументи учасників справи

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що він не погоджується з висновками апеляційного суду в частині того, що:

особа, яка оскаржила судове рішення з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, однак судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося;

судом апеляційної інстанції помилково зазначено, що підстави і предмет позову по справі № 761/32624/16-ц та справі, яка розглядається, є ідентичними ізакрито провадження з цих підстав;

судом апеляційної інстанції помилково встановлено, що якщо у строк на апеляційне оскарження рішення у справі № 7610/32624/16-ц ще не було ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсною заяви про скасування заповіту, то позивач набув статусу спадкоємця в цей проміжок часу.

Однак фактично судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися. Особа, яка подала апеляційну скаргу, є стороною у справі № 761/21833/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус КМНО Глушко Л. В., Приватний нотаріус КМНО Анісімов К. С., про визнання права власності на спадкове майно, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації та розглядається Шевченківським районним судом міста Києва. Вказаний позов обґрунтовується тим, що по підроблених документах шахрайським шляхом було продано квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності спадкодавцю ОСОБА_5 . Як зазначається в цьому ж позові на ОСОБА_4 дійсно зареєстрована вказана квартира. Однак ОСОБА_4 позиціонує себе як добросовісний набувач, чого не встановлено в жодному судовому рішенні, та зазначає, що визначення додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини порушує його інтереси, як власника квартири, яка відчужена незаконним шляхом.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначав, що відповідачами у цій справі є виключно спадкоємці, які прийняли спадщину, тому що поновлення вказаного строку на прийняття спадщини впливає виключно на права, свободи та інтереси інших спадкоємців. ОСОБА_4 не є спадкоємцем померлого ОСОБА_5 , не зазначав про родинні чи будь-які інші зв`язки з померлим, не зазначав про наявність заповіту та інших підстав, які б надавали йому право спадкування за померлим ОСОБА_5 . Той факт, що на час розгляду справи № 761/7893/19 ОСОБА_4 вже набув право власності на квартиру, яка є спадковим майном, не дає йому право на оскарження рішення суду першої інстанції стосовно спадкування. Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від

19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18.

Таким чином, суд апеляційної інстанції до розгляду апеляційної скарги по суті повинен був належним чином дослідити та встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги. Позивач зазначає та доказів протилежного матеріали справи не містять, що жодного зв`язку між ОСОБА_4 і сторонами, предметом та підставами спору немає. Те, що ОСОБА_1 визнає право власності на квартиру, яка на момент подання апеляційної скарги належить ОСОБА_4 (як він сам зазначає, що він начебто є добросовісним набувачем) не є предметом даного спору та ніяк з ним не пов`язано. Більш того, жоден із спадкоємців не оспорив вказане рішення, хоча вони були сторонами спору.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції мав всі повноваження до закриття апеляційного провадження з цих підстав, однак не врахував ні норми процесуального права, ані висновки висловлені Верховним Судом у вказаних постановах.

Позивач звертає увагу Верховного Суду, що судом апеляційної інстанції помилково зазначено, що підстави і предмет позову по справі № 761/32624/16-ц та справі, яка розглядається ідентичні, і закрито провадження з цих підстав. Зазначене призвело до порушення судом апеляційної інстанції статті 255 ЦПК України. Станом на дату відкриття провадження по справі № 761/32624/16-ц, яка розглядалась Шевченківським районним судом міста Києва, ОСОБА_1 був спадкоємцем покійного ОСОБА_5 , оскільки рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року у справі

№ 761/11024/16-ц (провадження 2/761/4528/2016) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_7 , заінтересована особа -

ОСОБА_3 , про визнання заяви про скасування заповіту недійсною позовні вимоги були задоволені. Рішення по справі № 761/32624/16-ц винесено Шевченківським районним судом міста Києва від 21 лютого 2017 року. Однак, у цей час з прийняттям апеляційної скарги у справі № 761/11024/16-ц (відповідно, рішення першої інстанції стало таким, яке не набуло законної сили) до провадження Апеляційного суду міста Києва та скасовано апеляційним судом. Таким чином, на час прийняття рішення у справі № 761/32624/16-ц

ОСОБА_1 не мав права на спадкування та, відповідно, не набув статусу спадкоємця за заповітом та не мав правових підстав для оскарження рішення по справі № 761/32624/16-ц від 21 лютого 2017 року. Зважаючи на викладене позивач не мав права на спадкування та набув це право як спадкоємець за заповітом тільки 04 січня 2019 року, тому пропустив вказаний строк з поважних причин та з інших підстав, аніж це зазначено у справі № 761/32624/16-ц та не враховано судом апеляційної інстанції.

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_4 - адвокат Жогіна О. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Зазначає, що на момент звернення з позовом та постановлення рішення у справі № 761/7893/19 ОСОБА_4 вже був власником майна квартири АДРЕСА_1 . Після відкриття спадщини пройшло 4 роки. Саме це рішення стало підставою для подальшого звернення ОСОБА_1 з позовом та витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_4 . Фактично рішенням суду від 21 листопада 2019 року у справі

№ 761/7893/19 «переглянуто» рішення іншого суду від 21 лютого 2017 року у справі № 761/32624/16-ц, що створює правову невизначеність. Оскільки, рішенням суду від 21 лютого 2017 року у справі № 761/32624/16-ц

ОСОБА_1 відмовлено у визначенні додаткового строку на прийняття спадщини, він є таким, що не прийняв спадщину, а відповідно не набув жодних прав на спадкове майно, у тому числі і права на витребування майна від добросовісного набувача. Натомість рішенням від 21 листопада 2019 року у справі № 761/7893/19 суд фактично поновив ОСОБА_1 в правах на спадкове майно з дня відкриття спадщини (статті 1218 1268 ЦК України) через 4 роки, а отже таке рішення безумовно впливає на права та обов`язки

ОСОБА_4 як добросовісного набувача.

В частині доводів ОСОБА_1 про те, що станом на день відкриття спадщини він не був спадкоємцем, оскільки був скасований заповіт, яким спадкодавець ОСОБА_5 заповів йому своє майно, і він оскаржував заяву про скасування заповіту, то така позиція є помилковою. Позивач неправильно сприймає характер правовідносин, що виникли у нього у зв`язку із спадкуванням або перекручує фактичні обставини справи.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи із повідомленням сторін про час і місце розгляду справи відмовлено.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

17 вересня 2015 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, за яким усе своє майно та майнові права, що будуть належати на день його смерті, серед іншого - квартиру під АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_1

22 вересня 2015 року за дорученням ОСОБА_5 ОСОБА_6 була підписана заява про скасування заповіту.

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом про скасування зазначеної заяви та рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року у справі № 761/11024/16-ц (провадження 2/761/4528/2016) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_7 , заінтересована особа - ОСОБА_3 , про визнання заяви про скасування заповіту недійсною, позовні вимоги задоволено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . У позові відмовлено з тих підстав, що розгляд справи без участі всіх спадкоємців є неможливим. При цьому ОСОБА_1 не позбавлений права повторно звернутися до суду із позовом до належних відповідачів.

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до приватного нотаріуса КМНО Глушко Л. В., треті особи: Міністерство юстиції України, ОСОБА_8 , в подальшому належними відповідачами зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про поновлення строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 лютого 2017 року у справі № 761/32624/16-ц відмовлено ОСОБА_1 у визначенні додаткового строку на прийняття спадщини. Вказане судове рішення не оскаржувалось.

02 серпня 2017 року ОСОБА_1 , зважаючи на рішення Апеляційного суду

м. Києва від 28 березня 2017 року у справі № 761/11024/16-ц, звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_9 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бабенко В. В., про визнання заяви про скасування заповіту недійсною.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада

2018 року у справі № 761/27118/17 позов задоволено частково та визнано заяву від імені ОСОБА_5 від 22 вересня 2015 року про скасування заповіту, що підписана ОСОБА_9 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В. В., зареєстровану в реєстрі за № 2549, недійсною. Рішення набрало законної сили.

Постановою нотаріуса від 04 лютого 2019 року позивачеві відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки він пропустив шестимісячний строк з часу відкриття спадщини.

Позиція Верховного Суду

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

У частині першій статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

У частині третій статті 1272 ЦК України визначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18) зроблено висновок, що «за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України). Таким чином, позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 659/954/18 (провадження № 61-15961св19) вказано, що «особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що належним відповідачем у спорах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину. Отже, відповідачем у справі такої категорії може бути учасник відповідних спадкових правовідносин, що виникли з приводу вирішення правового питання про коло заінтересованих в отриманні спадщини осіб, які обґрунтовано мають правомірний інтерес щодо визначення юридичної долі спадщини. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду у цій справі стосується прав та інтересів ОСОБА_2 , який не є спадкоємцем ОСОБА_3 , проте набув право власності на земельну ділянку за договором міни, укладеним з ОСОБА_3 , який оспорює ОСОБА_1 в іншому судовому провадженні.

Враховуючи те, що, як встановив апеляційний суд, ОСОБА_2 не є спадкоємцем ОСОБА_3 , помилковими є висновки суду апеляційної інстанції, що саме рішенням суду про визначення додаткового строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 вирішено питання щодо права та обов`язків ОСОБА_2 , яким безпосередньо не вирішувалося питання про майнові права на майно, власником якого вважає себе особа, яка звернулася із апеляційною скаргою. Безумовно, оскарження ОСОБА_1 договору міни у іншому судовому провадженні є пов`язаним із справою, яка переглядається, проте, ухвалення рішення суду про визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини безпосередньо не вирішує прав та обов`язків ОСОБА_2 як власника земельної ділянки, набутої ним відповідно до договору міни».

Вирішуючи питання про те, чи стосується прав та інтересів заявника оскаржуване судове рішення, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною умовою для набуття особою, яка не брала у часті у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення (див. ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі

№ 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19)).

Схожі висновки наведені Верховним Судом у постановах від 19 червня

2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі

№ 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, на які є посилання в касаційній скарзі.

У справі, що переглядається, апеляційний суд не врахував, що:

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4 не є учасником спадкових правовідносин з приводу визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , а тому у цій справі судовим рішенням питання про майнові права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 не вирішувалося;

у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення першої інстанції та закриття провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 .

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі

№ 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року скасувати.

Справу № 761/7893/19передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 рокувтрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук