Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.11.2023 року у справі №154/3420/20
Постанова КЦС ВП від 14.11.2023 року у справі №154/3420/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 154/3420/20

провадження № 61-5328св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Київська міська прокуратура, Державна казначейська служба України,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Володимир- Волинського міського суду Волинської області від 23 грудня 2022 року в складі судді Каліщука А. А. та постанову Волинського апеляційного суду від 14 березня 2023 року в складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Здрилюк О. І., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України та просила стягнути з Державного бюджету України на її користь відшкодування втраченого заробітку (грошового забезпечення) за період з 20 травня 2015 року по 19 вересня 2015 року в сумі 10 355,84 грн, 620 730,00 грн моральної шкоди та 116 000 грн понесених витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні № 42015100000000555.

На обґрунтування позову зазначала, що слідчим відділом прокуратури м. Києва здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015100000000555 від 05 травня 2015 року, в якому їй було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 вересня 2017 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2018 року та постановою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 154/2906/15, її було виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Під час кримінального провадження відповідно до ухвал слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва щодо неї було застосовано запобіжний захід, а також відсторонено від займаної посади старшого державного інспектора митного поста «Устилуг» Волинської митниці Державної фіскальної служби України з 20 травня до 19 вересня 2015 року, внаслідок чого вона втратила заробіток.

Незаконне кримінальне переслідування призвело до того, що інформацію про нібито вчинення нею злочину було оприлюднено у засобах масової інформації та поширено серед необмеженої кількості осіб.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 грудня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 400 000, 00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування втраченого заробітку в сумі 10 355, 84 грн.

Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 10 382, 35 грн витрат, пов'язаних із проведенням експертизи.

Стягнуто з Київської міської прокуратури в дохід держави 4 103, 55 грн судового збору.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , щодо якої ухвалено виправдувальний вирок, має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР та статей 23 1167 1176 ЦК України.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд, урахувавши перебування позивача під слідством та судом понад 34 місяці, характер і обсяг страждань, яких вона зазнала внаслідок тривалого незаконного перебування під слідством та судом; тяжкість вимушених змін у її життєвих відносинах; ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану; взявши до уваги, що під час досудового розслідування до позивача застосовувались заходи забезпечення кримінального провадження, слідчо-розшукові дії, арешт майна, а також відсторонення від посади, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визнав необхідною і достатньою суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 400 000,00 грн.

Оскільки ОСОБА_1 у період з 20 травня 2015 року по 19 вересня 2015 року була відсторонена від посади та не отримувала заробітну плату, вона має право на відшкодування заробітку за період відсторонення від посади у сумі 10 355,84 грн виходячи з розміру її середньоденного заробітку.

Постановою Волинського апеляційного суду від 14 березня 2023 року рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 грудня 2022 року в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 116 000,00 грн понесених нею витрат на правову допомогу.

В решті рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання апеляційної/касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до апеляційної/касаційної та наглядної інстанції.

Таким чином, позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Позивач надала належні докази на підтвердження понесення витрат на сплату гонорару адвоката у кримінальному провадженні, а також за надання правничої допомоги у цій справі, тому наявні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 у частині стягнення з Державного бюджету України на її користь 116 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2023 року Київська міська прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 грудня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 березня 2023 року в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц, від 01 березня 2023 року в справі № 751/4400/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Визначений судами розмір моральної шкоди значно завищений, суперечить положенням чинного законодавства та її стягнення на користь позивача призведе до незаконного збагачення за рахунок коштів держави України.

Позивач не надала докази, на підставі яких суд міг би встановити факт заподіяння їй моральних страждань внаслідок незаконних дій відповідачів, а також докази на підтвердження ступеня моральних страждань, наявності причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями відповідачів та завданою шкодою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Володимир-Волинського міського суду Волинської області.

19 червня 2023 року справа № 154/3420/20 надійшла до Верховного Суду.

Представник Київської міської прокуратури у касаційній скарзі заявила клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням та викликом прокурора Офісу Генерального прокурора.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Оскільки Верховний Суд розгляд справи здійснює у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а необхідності виклику учасників справи для надання пояснень не встановив, тому в задоволенні цього клопотання слід відмовити.

Судові рішення в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування втраченого заробітку та стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у кримінальному провадженні № 42015100000000555, в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 18 травня 2015 року ОСОБА_1 затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

19 травня 2015 року у кримінальному провадженні № 420150000000555 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року ОСОБА_1 відсторонено від посади старшого державного інспектора митного поста «Устилуг» Волинської митниці Державної фіскальної служби України строком на два місяці до 20 липня 2015 року. Ухвалою від 22 липня 2015 року продовжено відсторонення позивача від посади до 19 вересня 2015 року.

Вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2018 року та постановою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року, ОСОБА_1 , обвинувачену у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 з 19 травня 2015 року по 27 березня 2018 року перебувала під слідством та судом.

Відомості про її затримання правоохоронними органами та притягнення до кримінальної відповідальності були поширені правоохоронцями в засобах масової інформації, зокрема у газеті «Волинські новини».

З матеріалів кримінального провадження, які були досліджені судом першої інстанції, вбачається, що під час проведення негласних оперативно-розшукових заходів за ОСОБА_1 здійснювалось спостереження, відбувалося зняття інформації з каналів зв`язку - прослуховування і запис телефонних розмов.

Також під час досудового розслідування органом досудового розслідування проведено обшуки за місцем її проживання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою, другою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 вересня 2017 року позивача було виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, а під слідством та судом ОСОБА_1 перебувала з 19 травня 2015 року до 27 березня 2018 року, тобто більше 34 місяців.

З огляду на викладене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону № 266/94-ВР.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР визначив мінімальний розмір відшкодування виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи судом першої інстанції (6 700 грн) та часу перебування ОСОБА_1 під слідством та судом (33 місяці + 13 днів + 27 днів).

Разом із тим, з огляду на встановлені у справі обставини, зокрема факт відсторонення позивача від роботи, проведення обшуків, у тому числі за місцем її проживання, здійснення щодо позивача негласних слідчих розшукових дій, пов`язаних із втручанням у право на повагу до її приватного життя, поширення в засобах масової інформації повідомлень про вчинення нею тяжкого корупційного злочину під час перебування на державній службі, що безумовно призвело до завдання їй душевних страждань, порушення способу життя, необхідності докладати значних зусиль для відновлення своїх прав, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку передбачений законом мінімальний розмір є недостатнім для відшкодування завданої моральної шкоди та має бути збільшений до 400 000,00 грн.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційних скаргах постановах.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Київської міської прокуратури залишити без задоволення, а рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 грудня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 березня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 грудня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 березня 2023 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко