Історія справи

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа №756/11308/15

провадження №61-6277св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В.А.,

суддів: Кузнєцова В.О., Олійник А.С., (суддя-доповідач), Ступак О.В., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Управ-Дом»,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року у складі судді Тітова О.Ю. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Болотова Є.В., Білич І.М., Вербової І.М.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Управ-Дом» (далі - ТОВ «Управ-Дом») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості з надання послуг обслуговування паркомісця НОМЕР_1 у розмірі 10 494,79 грн, а також трьох процентів річних від простроченої суми - 458,34 грн, втрат від інфляції - 4 754,13 грн.

Позов обґрунтований тим, що 13 липня 2011 року позивач прийняв в управління підземний паркінг, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

01 вересня 2012 року позивач розпочав експлуатацію паркінгу, про що власників паркомісць повідомлено відповідним оголошенням. Паркінг обладнано відповідно до вимог Державних будівельних норм України «Споруди транспорту, автостоянки і гаражі для легкових автомобілів ДБР В.2.3.-15:2007», а для його обслуговування та утримання в належному стані позивачем укладено договори з постачальниками електроенергії, води, теплопостачання, здійснюється пропускний і внутрішній режим, постійна охорона автостоянки, про що складено калькуляцію вартості утримання одного паркомісця. Вартість послуг щодо утримання станом на 01 вересня 2012 року склала 420,00 грн на місяць. Оскільки частина власників паркомісць скаржилась на значну вартість їх утримання, позивачем зменшено суму вартість утримання, яка станом на 01 жовтня 2012 року становила 291,34 грн на місяць. Відповідач від укладення договору на технічне обслуговування підземної автостоянки відмовився. Він систематично користується послугами позивача, проте їх вартість не оплачує. Станом на 01 липня 2015 року у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 10 494,79 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Управ-Дом» 10 494,79 грн заборгованості. У задоволенні позову в частині стягнення 458,34 грн трьох процентів річних і 4 754,13 грн втрат від інфляції відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач, як власник паркомісця, не уклав з позивачем договір на технічне обслуговування підземної автостоянки (паркінгу), однак користується послугами позивача. За змістом положень частини четвертої статті 319, статей 322, 527 ЦК України власники зобов'язані утримувати своє майно, тому відповідач має компенсувати витрати, понесені позивачем на утримання паркомісця. Відмовляючи у стягненні трьох процентів річних і втрат від інфляції, суди виходили з того, що положення статті 625 ЦК України не поширюється на відносини між сторонами.

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду.

08 листопада 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

22 лютого 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу про стягнення грошових коштів призначено до судового розгляду.

06 лютого 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на те, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить ці судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не встановили, чи дійсно відповідач користується паркомісцем, яке обслуговує позивач, відсутні докази, що позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти договір. Позивач не надав доказів обґрунтованості понесених ним витрат, їх економічної обґрунтованості, не підтвердив правильність своїх розрахунків, суди «вільно тлумачили частину четверту статті 319 ЦК України» .

У запереченнях на касаційну скаргу позивач не погоджується з доводами касаційної скарги, просить залишити оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що є необґрунтованими твердження відповідача, що він не користувався послугами позивача. Відповідач не надав тасьмові докази, які б спростовували надані позивачем докази щодо обов'язкового переліку послуг з утримання паркінгу та їх ринкової вартості.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно із свідоцтвом про право власності від 07 червня 2012 року відповідач є власником паркомісця НОМЕР_1, яке розташоване в підземному паркінгу за адресою: м. Київ, вул. Майорова,7.

Для обслуговування паркінгу, утримання його у належному стані і забезпечення безпеки майна третіх осіб (власників автомобілів), позивач уклав відповідні договори з підрядними організаціями щодо постачання електроенергії, води, теплопостачання. Також позивачем надається низка інших послуг з обслуговування вказаної підземної автостоянки відповідно до умов договорів та вимог правил. Позивач склав калькуляцію вартості утримання одного паркомісця, відповідно до якої вартість послуг з утримання одного паркомісця станом на 01 вересня 2012 року складала 420,00 грн на місяць.

У зв'язку з тим, що частина власників паркомісць не погоджувалась із зазначеною вартістю, позивачем внесено зміни до умов договорів з підрядниками і проведено перерахунок вартості утримання одного паркомісця за рахунок зміни умов обслуговування та параметрів нарахування. Станом на 01 жовтня 2012 року вартість послуг щодо утримання одного паркомісця склала 291,34 грн на місяць.

Відповідачу та іншим власникам паркомісць позивачем було запропоновано укласти договір на технічне обслуговування підземної автостоянки (паркінгу).

Відповідач користується послугами, які надає позивач, однак не сплачує їх вартість, пропозиції позивача укласти договір ігнорує.

Станом на 01 липня 2015 року у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 10 494,79 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлено листи № 225 від 02 липня 2013 року та № 508 від 27 липня 2015 року, якими відповідача повідомлено про заборгованість за користування належним йому паркомісцем та запропоновано укласти договір на обслуговування зазначеного паркомісця (а.с. 42, 44).

Вказані пропозиції позивача відповідач проігнорував та продовжує безоплатно користуватись наданими позивачем послугами з обслуговування належного йому паркомісця.

Посилаючись на відсутність відмови відповідача укладати відповідний договір, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач своїми діями прийняв пропозицію позивача, тому безпідставно ухиляється від компенсації останньому витрат на утримання належного йому майна, які є економічно обґрунтованими.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, згідно з частиною другою статті 11 ЦК України, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує.

Статтею 322 ЦК України встановлено обов'язок власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Встановивши, що відповідач є власником паркомісця, технічне обслуговування якого проводить позивач, який несе у зв'язку з цим витрати, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 10 494,79 грн.

Верховний Суд зауважує, що висновок суду першої інстанції, відповідно до якого відсутність відмови відповідача від укладення з позивачем договору на утримання належного йому паркомісця, після направлення такої вимоги позивачем, свідчить, що відповідач своїми діями прийняв пропозицію позивача, є необґрунтованим і таким, якого суд дійшов без зазначення норми матеріального права як підстави для такого висновку. Такий висновок не відповідає вимогам статей 638-642 ЦК України. Крім того, поведінка позивача свідчить про те, що він не прийняв пропозицію позивача про укладення договору. Водночас підставою для стягнення заборгованості є встановлений судом факт користування відповідачем послугами позивача з обслуговування паркомісця. Відсутність договору на утримання належного відповідачу паркомісця не може бути підставою для звільнення останнього від оплати наданих послуг.

Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 10 494,79 грн заборгованості за надані послуги з обслуговування паркомісця НОМЕР_1 в підземному паркінгу будинку АДРЕСА_1 є обґрунтований, відповідає встановленим у справі обставинам, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги, що позивач не надав доказів обґрунтованості понесених витрат, їх економічної обґрунтованості Верховний Суд відхиляє з підстав, викладених у частині першій статті 60 ЦПК України 2004 року, оскільки відповідач не надав судам належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог.

Таким чином, доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку, зводяться до переоцінки встановлених обставин та доказів у справі.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини, тому Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г.І. Усик