Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 692/1276/14-ц

провадження № 61-4112св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач-сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Колос»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 23 червня 2016 року у складі суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Вініченка Б. Б.,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Колос» (далі - СТОВ «Агрофірма Колос») про відшкодування шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, стягнення орендної плати за 2013 рік з урахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних, пені та відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтування своїх вимог позивачі зазначали, що на підставі державних актів про право приватної власності на землю вони є власниками земельних ділянок. У грудні 2008 року на підставі укладених з СТОВ «Агрофірма Колос» договорів оренди землі кожен з них передав свою земельну ділянку в оренду СТОВ «Агрофірма Колос» строком на 5 років. У липні 2013 року позивачі надіслали відповідачу листи, в яких попередили його, що після закінчення строку дії договору продовжувати співпрацю з ним не будуть, а тому просили не використовувати їх земельні ділянки.

Посилаючись на те, що відповідач земельні ділянки їм не повернув, а надіслав листи з вимогою про виготовлення технічної документації щодо визначення меж у натурі, а в разі відмови вимагав компенсувати витрати, понесені товариством на обробку землі єдиним масивом з розрахунку 500 грн за 1 га, та продовжував використовувати їх земельні ділянки до осені 2014 року, уточнивши позовні вимоги, просили стягнути з відповідача 43 220,48 грн кожному недоотриманого доходу (упущеної вигоди) за 2014 рік та 3000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Заочним рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2016 року у складі судді Фай В. Г. позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено, стягнуто з СТОВ «Агрофірма Колос» на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_5 по 43 223,40 грн кожному збитків від неодержаного доходу за 2014 рік та 3000 грн у відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з відповідача на користь позивачів понесені ними судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 522 грн кожному.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач продовжував безпідставно використовувати земельні ділянки позивачів, і такі дії відповідача призвели до моральних страждань позивачів.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 23 червня 2016 року заочне рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог та відсутністю доказів про порушення прав позивачів.

У липні 2016 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Черкаської області від 23 червня 2016 року, в якій просять скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду і залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Драбівського районного суду Черкаської області зазначену справу.

09 серпня 2016 року зазначена справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

17 жовтня 2016 року від СТОВ «Агрофірма Колос» до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які мотивовані тим, що рішення апеляційного суду Черкаської області від 23 червня 2016 року є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, касаційна скарга є безпідставною.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2016 року дану справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року зазначена справа надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в касаційні скарзі доводи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що згідно державних актівна право приватної власності на землю ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 3,85 га, а ОСОБА_5 власником земельної ділянки розміром 3,75 га, розташованих на території Вершинозгарської сільської ради Драбівського району Черкаської області.

25 грудня 2008 року кожний з позивачів уклали з СТОВ «Агрофірма Колос» договори оренди своїх земельних ділянок терміном на 5 років з часу їх державної реєстрації. Цього ж дня зазначені договори зареєстровані в установленому порядку.

Відповідно до договорів оренди строк оренди закінчився 25 грудня 2013 року.

25 липня 2013 року позивачі надіслали відповідачу листи, в яких його попередили, що після закінчення строку договору оренди землі вони даний договір продовжувати не будуть та від подальшої співпраці з відповідачем відмовляються.

Відповідач у жовтні 2013 року повідомив кожного з позивачів про необхідність виготовлення технічної документації та виділення земельних ділянок в натурі та попередив про компенсацію за обробку землі єдиним масивом під час підготовки ґрунту до сівби з розрахунку 500 грн. за 1 га земельної ділянки.

Статтею 34 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Відповідно до частини першої статті 36 вказаного Закону у разі невиконання зобов'язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

На підтвердження розміру заподіяних збитків позивачі надали акти комісії з визначення розміру збитків, заподіяних громадянам с. Вершина Згарська від 05 листопада 2014 року, затверджені розпорядженням голови Драбівської райдержадміністрації від 07 листопада 2014 року № 307. Розмір збитків визначався відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції вважав установленими обставини, на які позивачі посилалися в обґрунтування своїх вимог.

Суд апеляційної інстанції, виходячи із наявних у матеріалах справи доказів, установив, що пунктами 21 - 25 договорів оренди землі, укладених між сторонами, встановлені умови повернення земельної ділянки. Вказаними пунктами договору не визначено обов'язку орендаря щодо конкретних дій для повернення орендодавцеві земельної ділянки.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 та ОСОБА_5, кожний окремо, 24 липня 2014 року уклали з Фермерським господарством «Згарі» договори оренди належних їм спірних земельних ділянок.

Термін дії договорів оренди між сторонами закінчився 25 грудня 2013 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилались на те, що до осені 2014 року їхні земельні ділянки використовувались відповідачем без будь-якої правової підстави, що позбавило їх як власників можливості отримати дохід (упущену вигоду) від використання земельних ділянок.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Відповідно до статті 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 відшкодуванню підлягають збитки власників землі (неодержані доходи) лише в разі, якщо вони обґрунтовані.

Наявність обґрунтування можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Належних та допустимих доказів укладення з грудня 2013 року по липень 2014 року договорів оренди спірних земельних ділянок з будь-якими іншими юридичними особами, а також доказів їх відмови від цих договорів у зв'язку із неможливістю отримати об'єкт оренди в зв'язку з використанням його відповідачем, власного використання землі під певні сільськогосподарські культури, позивачі суду не надали.

Сам по собі факт наявності у матеріалах справи актів з визначення розміру збитків на підставі посіяної кукурудзи на зерно не дає підстав для

висновку про доведеність позивачами завданих їм збитків (упущеної вигоди) та їх розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про стягнення з СТОВ «Агрофірма Колос» моральної шкоди, позивачі пов'язували її завдання з неповерненням їм у визначені законом строки земельних ділянок, тобто з порушенням зобов'язань, передбачених договорами оренди.

У разі порушення зобов'язання, за змістом статті 611 ЦК України, моральна шкода може відшкодовуватись лише у разі, якщо це визначено договором або законом.

В укладених договорах оренди між орендарем та кожним з орендодавців не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди.

Виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача вартості неотриманого позивачами доходу (упущеної вигоди) та моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права, що виходить за межі компетенції касаційного суду.

Інші доводи касаційної скарги не містять у собі посилань на обставини чи докази, якими спростовуються встановлені судом обставини.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 23 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В.І. Крат

В. П. Курило