Історія справи

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 487/268/17

провадження № 61-7522св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, у складі судді Біцюк А. В., від 29 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області, у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Данилової О. О., Лівінського І. В., від 14 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з червня 2013 року працював на різних посадах в Миколаївському морському торговельному порту, а з 23 серпня 2016 року його переміщено на посаду заступника начальника служби з режиму служби загальної охорони та режиму. Наказом т. в. о. начальника адміністрації Миколаївського морського порту від 10 січня 2017 року № 10 позивача було звільнено з займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором. ОСОБА_4 посилався на те, що вказаний наказ № 10 від 10 січня 2017 року є незаконним, оскільки він не вчиняв жодних дисциплінарних проступків, не порушував трудової дисципліни та належним чином і в повному обсязі виконував всі обов'язки, визначені трудовим договором. Крім того, наказ про його звільнення видано з порушенням вимог статті 43 КЗпП України, а саме: без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації та неповноважною особою.

Із урахуванням зазначеного, а також уточнених позовних вимог, позивач просив позов задовольнити, визнати незаконним наказ про звільнення, поновити його на роботі на посаді заступника начальника з режиму служби загальної охорони та режиму адміністрації Миколаївського морського порту, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та 30 тис. грн моральної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2017 року, із урахуванням ухвали цього ж суду від 30 жовтня 2017 року про виправлення описки, позов частково задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ № 10 від 10 січня 2017 року про звільнення ОСОБА_4 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді заступника начальника з режиму служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «АМПУ», стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 139 233, 36 грн та моральну шкоду у розмірі 2 тис. грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки підстави, з яких було звільнено позивача (пункт 3 частина перша статті 40 КЗпП України) не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_4 порушення покладених на нього трудових обов'язків. Оскільки звільнення ОСОБА_4 відбулося з порушенням закону, суд відповідно до статті 235 КЗпП України поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу. Окрім того, порушення трудових прав позивача спричинили йому моральні страждання, а тому останній має право на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 листопада 2017 рокуапеляційну скаргу ДП «АМПУ» відхилено, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи даний спір,суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про незаконність наказу про звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку з відсутністю в діях останнього систематичного невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Порушення трудових прав позивача призвело до моральних страждань, що на підставі статті 237?1 КЗпП України є підставою для відшкодування моральної шкоди.

04 грудня 2017 року ДП «АМПУ» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 листопада 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що головою профспілкового комітету було відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_4, однак у протоколі взагалі відсутнє обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення. Позивача було правомірно, у відповідності до вимог трудового законодавства, звільнено із займаної посади, оскільки останній неналежно виконував покладені на нього трудові обов'язки - неправомірно відмовив у видачі перепустки. Заступник начальника адміністрації з логістики ОСОБА_5 мав повноваження на видачу наказу про звільнення позивача, що підтверджено відповідними доказами, дослідженими у судових засіданнях. Окрім того, заявник посилається на те, що ДП «АМПУ» не є належним відповідачем у справі.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з червня 2013 року працював на різних посадах в Миколаївському морському торговельному порту. З 23 серпня 2016 року переміщений на посаду начальника служби з режиму служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «АМПУ».

28 жовтня 2016 року ОСОБА_4 було ознайомлено під розпис з наказом т. в. о. начальника адміністрації № 827, яким йому за неналежне виконання посадових обов'язків, передбачених пунктами 3.3, 3.4 «Посадової інструкції заступника начальника служби морської безпеки з режиму», порушення пункту 3.6 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників адміністрації Миколаївського морського порту оголошено догану у зв'язку із невиконанням наказу № 580.

Наказом т. в. о. начальника адміністрації № 10 від 10 січня 2017 року ОСОБА_4 звільнено з посади заступника начальника з режиму служби загальної охорони та режиму за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Підставою для звільнення стала наявність у позивача непогашеного дисциплінарного стягнення, накладеного 28 жовтня 2016 року наказом № 827 за неналежне виконання посадових обов'язків, а також невиконання позивачем пункту 3.9 Посадової інструкції заступника начальника служби морської безпеки з режиму ПІ 18-13/01-08, тобто систематичне невиконання, без поважних причин обов'язків, покладених на позивача трудовим договором, незважаючи на раніше застосований до нього захід дисциплінарного стягнення.

У відповідності до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Частиною першою статті 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, зокрема, за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. За передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами, працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (пункти 22, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Судами також було встановлено, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2017 року (справа №487/5731/16-ц, провадження № 2/487/377/17) вказаний вище наказ т. в. о. начальника адміністрації № 827 від 28 жовтня 2016 року про оголошення позивачу догани визнано незаконним та скасовано. Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь позивача 7 тис. грн моральної шкоди. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 11 травня 2017 року рішення районного суду в частині скасування наказу № 827 від 28 жовтня 2016 року залишено без змін, в іншій частині рішення скасовано.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням вказаних норм матеріального права, а також обставин, встановлених рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2017 року (в незміненій частині), яким визнано незаконним та скасовано наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та оголошення догани, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку з відсутністю у діях останнього систематичного невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Судами зроблено обґрунтований висновок відносно того, що 28 жовтня 2016 року ОСОБА_4, відмовляючи у видачі перепустки на в'їзд автомашини МАЗ-5432 реєстраційний номер 2878 Б4, діяв відповідно до Положення про забезпечення пропускного та внутрішньо об'єктового режиму на території Миколаївського морського порту ПП 18-34/01-02, дії останнього відповідали вказаному Положенню, оскільки заявка на в'їзд транспортного засобу не відповідала вимогам пункту 5.9 та додатків 9 та 9.1 Положення.

Судами надано належну оцінку тій обставині, що робоча нарада служби, яка входить до структури адміністрації Миколаївського морського порту, не має повноважень змінювати зазначене Положення, яке затверджене як начальником МФ ДП «АМПУ», так і органами державної влади, які здійснюють прикордонний контроль в Миколаївському морському порту, а тому невиконання позивачем пункту 2 протоколу робочої наради від 27 жовтня 2016 року не є безумовним порушенням трудових обов'язків.

Вказане свідчить про недоведеність відповідачем порушення ОСОБА_4 покладених на нього трудових обов'язків.

Враховуючи незаконність звільнення ОСОБА_4 із займаної посади, порушення його трудових прав, що безумовно потягло необхідність вжиття позивачем додаткових зусиль для організації свого життя після звільнення, судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, із урахуванням положень статті 237-1 КЗпП України, обґрунтовано стягнуто із відповідача на користь позивача компенсацію моральної шкоди у розмірі 2 тис. грн. При визначенні розміру компенсації моральної шкоди судом враховано тривалість і обсяг моральних страждань позивача.

Посилання заявника на те, що ДП «АМПУ» не є належним відповідачем у цій справі, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положення про Миколаївську філію ДП «АМПУ», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 184 від 18 квітня 2014 року, дії, які вчиняються філією ДП «АМПУ» у встановленому законодавством України та цим Положенням порядку, вчиняються від імені підприємства. Підприємство несе відповідальність за всіма зобов'язаннями Філії.

Вказаним обставинам надано належну оцінку апеляційний судом.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду справи).

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта