Історія справи

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 303/1014/17-ц

провадження № 61-30233св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2017 року у складі судді Слюсарчука В. М. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк»), у якому просив поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.

Позовна заява мотивована тим, що з 21 жовтня 2015 року по 27 січня 2017 року він працював на посаді інспектора-водія автотранспортних засобів сектора інкасації коштів та перевезення валютних цінностей № 3 у м. Мукачево Закарпатської області відділу інкасації коштів та перевезень валютних цінностей філії - Закарпатського обласного управління ПАТ «Ощадбанк».

Наказом від 27 січня 2017 року № 94-к його звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв'язку із втратою довір'я.

Вважає такий наказ незаконним, оскільки він під час виконання посадових обов'язків повністю дотримувався посадової інструкції та колективно-бригадного договору. Також внаслідок незаконного звільнення вважає, що йому спричинено моральну шкоду.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 16 травня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_4 порушив п. 5.11.1 Положення про порядок організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей в ПАТ «Ощадбанк», а тому його дії (перебування в автомобілі під час здавання бригадою коштів в сектор перерахунку) дають роботодавцю підстави для втрати до нього довір'я.

У серпні 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом не з'ясовано, які саме пункти посадової інструкції ним порушено. Адміністрація зобов'язана створити усі необхідні умови для роботи і забезпечення повного збереження довірених підрозділу матеріальних цінностей. Працівники підрозділу не несуть відповідальність, якщо буде доведено, що шкода заподіяна не з їх вини. Пункт 5.11 Положення про порядок організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей в ПАТ «Ощадбанк» суперечить посадовій інструкції водія-інкасатора від 21 жовтня 2015 року.

У січні 2018 року ПАТ «Ощадбанк» надіслало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 29 травня 2018 року справу № 303/1014/17-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що ОСОБА_4 з 21 жовтня 2015 року працював на посаді інспектора-водія автотранспортних засобів сектора інкасації коштів та перевезення валютних цінностей № 3 (м. Мукачево Закарпатської області) відділу інкасації коштів та перевезень валютних цінностей філії - Закарпатського обласного управління ПАТ «Ощадбанк».

21 жовтня 2015 року з метою забезпечення зберігання матеріальних цінностей філії - Закарпатського обласного управління ПАТ «Ощадбанк» і працівником сектору інкасації коштів та перевезення валютних цінностей (м. Мукачево Закарпатської області) відділу інкасації коштів та перевезень валютних цінностей філії - Закарпатського обласного управління ПАТ «Ощадбанк» ОСОБА_4 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

05 вересня 2016 року із метою забезпечення зберігання матеріальних цінностей між ПАТ «Ощадбанк» та працівниками підрозділу, у тому числіОСОБА_4, укладений типовий договір про колективно-бригадну матеріальну відповідальність.

Наказом від 27 січня 2017 року № 94-к ОСОБА_4 звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв'язку із втратою довір'я.

Підставою для звільнення був висновок комісії по проведенню службового розслідування філії Закарпатського обласного управління ПАТ «Ощадбанк» від 27 січня 2017 року відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_4 порушив вимоги Положення про порядок організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей в установах ПАТ «Ощадбанк». Зокрема, ОСОБА_4 перебував в автомобілі під час здавання бригадою коштів в сектор перерахунку, тоді як відповідно до п. 5.11.1 цього Положення здавання інкасаторських сумок (мішків) з цінностями в підрозділ перерахунку здійснюється старшим бригади інкасації у присутності всіх інкасаторів бригади.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати: чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням цінностей основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Встановивши обставини справи, а також те, що ОСОБА_4 належить до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові цінності, який порушив вимоги посадової інструкції, оскільки під час здавання грошових коштів в сектор перерахунку знаходився в автомобілі, тоді як повинен був здавати кошти разом із бригадою, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 16 травня 2017 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 16 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат