Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 369/2122/20

провадження № 61-20548св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, визнання незаконною та скасування реєстрації земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 березня 2003 року та державного акту на право приватної власності на землю від 27 липня 2003 року серії Р 2 № 009854, виданого головою с. Лісники ОСОБА_5 , володіє земельною ділянкою площею 0,152 га, розташованою в с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області. Державний акт отриманий нею відповідно до вимог чинного на той час законодавства, тому в ньому не вказані координати місцезнаходження земельної ділянки, а лише відображено площу (0,1520 га), назву населеного пункту (с. Лісники), прилеглу вулицю ( АДРЕСА_1 ) та дані щодо власника сусідньої земельної ділянки ( ОСОБА_6 ). Позивач вказувала, що зазначене право набуто та зареєстровано нею у спосіб, що існував на момент такого набуття, так як отриманий акт містить відповідну відмітку про його реєстрацію, його форма відповідає вимогам постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею».

У 2016 році позивач замовила та отримала технічну документацію із землеустрою та звернулась до Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області з метою здійснення державної реєстрації земельної ділянки, проте рішенням державного реєстратора № РВ-3200290792016 їй відмовлено у внесенні відомостей щодо земельної ділянки у зв`язку із тим, що така земельна ділянка накладається на іншу земельну ділянку з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073, при цьому площі земельних ділянок співпадають на 99,9731%.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073 зареєстрована у 2013 році, на момент реєстрації її власником був відповідач ОСОБА_2 , який в подальшому на підставі договору купівлі-продажу відчужив її на користь відповідача ОСОБА_3 .

Документація із землеустрою її земельної ділянки не обліковується в Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області, проте з урахуванням загальновідомої інформації про знищення у підрозділах Держземагенства в Київській області вона буде доводити фактичне місце розташування належної їй ділянки.

Попередня власниця її земельної ділянки ОСОБА_7 набула її у власність на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 054154, виданого виконкомом Лісниківської сільської ради 05 квітня 1999 року згідно з рішенням цього ж виконкому від 23 грудня 1996 року за № 48/51, при цьому зазначений акт містить той самий набір ідентифікаторів місця розташування, що і державний акт позивача. Також, саме рішення виконкому Лісниківської сільської ради від 23 грудня 1996 року за № 48/51 містить номер земельної ділянки 27 і зазначений номер узгоджується з нумерацією сусідніх, зареєстрованих в земельному кадастрі ділянок. Згідно генерального плану с. Лісники за 2005 рік земельна ділянка позначена ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Так само узгоджується інформація щодо сусідньої земельної ділянки, наявна в її державному акті, з інформацією, наявною у реєстраційній справі земельної ділянки 3222484501:01:001:1228, власником якої в державному акті зазначена ОСОБА_6 . Підставою реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3222484501:01:001:1228 є технічна документація із землеустрою, розроблена ТОВ «НВФ «Азімут» на замовлення ОСОБА_8 , при цьому остання придбала таку ділянку у ОСОБА_6 на підставі договору від 19 вересня 2007 року. У свою чергу, право приватної власності ОСОБА_6 на земельну ділянку на момент продажу посвідчувалось державним актом НОМЕР_1 , виданим 21 червня 1997 року Лісниківською сільською радою, в якому сусідом зі східного боку зазначена ОСОБА_7 , спільна межа ділянок в актах є практично однаковою.

Крім того, позивач вважала доказом накладення на її ділянку зареєстрованої за відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073 схематичний план, зроблений сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_9 .

На її запит Лісниківська сільська рада повідомила, що у неї відсутні документи щодо надання згоди на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 0,22 га без зазначення місця розташування майбутньої ділянки. Згідно з ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року у справі № 369/5820/17 ОСОБА_10 , перебуваючи на посаді Лісниківського сільського голови, зловживаючи своїм службовим становищем, підробляла від імені ради документи, які така рада фактично не приймала.

Отже, Лісниківська сільська рада не приймала рішення № 152/4 від 18 грудня 2012 року, на підставі якого начебто був розроблений проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073.

Такі самі ознаки підробки містять й інші документи вказаного проекту землеустрою: у пояснювальній записці вказано, що майнові права на землю, ділянки, на якій планується сформувати, відсутні; дозвіл, який міститься у рішенні Лісниківської сільської ради № 152/4 від 18 грудня 2012 року, передбачає площу майбутньої земельної ділянки 0,22 га, яка в подальшому трансформується у 0,2 га, а висновки відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської РДАвід 29 грудня 2012 року № 6616 та № 617 посилаються на площу 0,47 га; в плані відведення земельної ділянки зазначено, що майбутня земельна ділянка до проектування належить Лісниківській сільській раді, при цьому зазначено, що сусідньою із західного боку є земельна ділянка з кадастровим номером 3222484501:01:001:1228, що належить ОСОБА_8 ; у викопіюванні з Генерального плану села Лісники вказано земельну ділянку як таку, що належить ОСОБА_2 ; твердження про вже наявне право власності ОСОБА_2 містить і «Кадастровий план зовнішніх меж земельної ділянки, наданої у власність гр. ОСОБА_2 ».

Проект землеустрою, на підставі якого зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073, не відповідає вимогам законодавства, так як не містить акту прийому-передачі межових знаків, а технічна документація позивача містить такий акт, погоджений з власниками сусідніх земельних ділянок.

Реєстрація відповідачем ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073 на підставі невизнання її права власності, посвідченого державним актом, та з використанням підроблених документів є такою, що суперечить статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позивач просила:

визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , посвідчене державним актом на право приватної власності на землю від 27 липня 2003 року серії Р 2 № 009854, виданим головою села Лісники ОСОБА_5;

визнати незаконною та скасувати реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073, здійснену державним кадастровим реєстратором відділу Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області Іваненко О. І. 05 червня 2013 року;

скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, індексний номер 3283196 від 19 червня 2013 року, за результатом якого відкрито розділ та здійснено державну реєстрацію права власності з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 86539032224, запис про право власності: 1357554, дата державної реєстрації 18 червня 2013 року зі скасуванням розділу;

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29 липня 2016 року № 1320, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Колесник О. І.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, визнання незаконною і скасування реєстрації земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2020 року, згідно якої накладено арешт на земельну ділянку № НОМЕР_2 з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено порушення відповідачами права власності позивача на належну їй земельну ділянку.

Суд першої інстанції зазначив, що:

позивач обґрунтовує свої вимоги тими ж доказами, що і у справі № 369/9098/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Міськрайонне управління Держгеокадастру в Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування земельної ділянки, за результатами розгляду якої позивачу рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня 2019 року, яке залишене без змін постановоюКиївського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, відмовлено у зв`язку із тим, що позивачем не доведено порушення її права відповідачами;

у цій справі позивач звернулась до суду, обравши інший спосіб захисту, проте на підтвердження своїх вимог надала ідентичні докази підтвердження свого права, що і у справі № 369/9098/16-ц;

ідентифікуючі ознаки земельних ділянок сторін у розумінні статті 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не є ідентичними: так, земельна ділянка позивача має адресу: АДРЕСА_1 , а ділянка відповідача: АДРЕСА_1 . Доказів того, що це одна й та сама адреса, суду надано не було;

позивач не надала висновку експерта на підтвердження обставини того, що земельна ділянка відповідача накладається на земельну ділянку позивача.

Суд першої інстанції також зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що Лісниківською сільською радою не приймалось рішень про надання відповідачу дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення спірної земельної ділянки у власність та про її передачу відповідачу у власність, що вони підроблені або скасовані.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 позивачем неправильно обрано спосіб захисту її права, так як з огляду на висунуті нею позовні вимоги (визнання права власності на спірну земельну ділянку та інші) вона в дійсності прагне витребувати земельну ділянку, право власності на яку зареєстровано за відповідачем, на свою користь, проте уникає цього, оскільки такі вимоги вже були вирішені судом і у задоволенні її позову було відмовлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_11 задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2021 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, визнання незаконною та скасування реєстрації земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , посвідчене державним актом на право приватної власності на землю від 27 липня 2003 року серії Р2 № 009854, виданим головою села Лісники ОСОБА_5.

Визнано незаконною та скасовано реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073, здійснену державним кадастровим реєстратором відділу Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області Іваненко О. І. 05 червня 2013 року.

Скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Києво- Святошинського районного управління юстиції Київської області, індексний номер 3283196 від 19 червня 2013 року, за результатом якого відкритий розділ та здійснено державну реєстрацію права власності з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 86539032224, запис про право власності: 1357554, дата державної реєстрації 18 червня 2013 року зі скасуванням розділу.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 29 липня 2016 року № 1320, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Колесник О. І.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , отримавши державний акт на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, укладеному з ОСОБА_7 , яка, у свою чергу, отримала державний акт на підставі рішення виконавчого комітету Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 48/51 від 23 грудня 1996 року, мала усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням, щодо реєстрації відповідної земельної ділянки, оскільки нею дотримана процедура, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю, а саме: позивач замовила та отримала технічну документацію із землеустрою та звернулася до управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області з метою здійснення державної реєстрації земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції вказав, що та обставина, що на етапі внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області прийняло рішення № РВ 200290792016 про відмову у внесенні цих відомостей у зв`язку з накладенням її земельної ділянки на іншу ділянку з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073 площа збігається на 99,9731%, свідчить про порушення права позивача на земельну ділянку, обмеження її у праві правомірного очікування щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки таке право є складовою частиною майна.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що розглядаючи справу, суд першої інстанції не врахував підстави позову про незаконне позбавлення позивача права на землю у спосіб, не передбачений законом, а також, що позивач обрав спосіб захисту порушеного права, передбачений статтею 152 ЗК України та не перевірив належним чином підстави позову щодо незаконності надання відповідачу ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки площею 0,2200 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в адміністративних межах Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району в АДРЕСА_1 рішенням Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 152/4 від 18 грудня 2012 року та інші похідні підстави позову.

Також поза увагою суду залишився той факт, що будь-які документи, в тому числі і рішення Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 152/4 від 18 грудня 2012 року та рішенні Лісниківської сільської ради від 05 червня 2013 року № 183/3, в Лісниківській сільській раді не виявлені.

Суд апеляційної інстанції вважав помилковими посилання місцевого суду на те, що ідентифікуючі ознаки земельних ділянок сторін у розумінні статті 79 ЗК України не є ідентичними: так, земельна ділянка позивача має адресу: АДРЕСА_1 , а ділянка відповідача: АДРЕСА_1 , оскільки у документах позивача та відповідачів наявна очевидна помилка.

Щодо судових рішень у справі №369/9098/16-ц, суд апеляційної інстанції вказав, що вони не мають преюдиційного значення при вирішенні даної справи, оскільки в указаній справі позивачем заявлено інші позовні вимоги та обставини справи не заперечувались сторонами, а правова оцінка, надана судом першої інстанції при розгляді справи №369/9098/16-ц, не є обов`язковою при розгляді цієї справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, у якій просить: постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року скасувати; рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2021 року залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що рішення суду у справі № 369/9098/16-ц не має преюдиційного значення при вирішенні даної справи, оскільки в указаній справі позивачем було заявлено інші позовні вимоги та обставини справи не заперечувались сторонами, а правова оцінка, надана судом першої інстанції при розгляді справи № 369/9098/16-ц не є обов`язковою при розгляді цієї справи, є помилковими, оскільки критерієм до застосування статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є участь у різних справах тих самих осіб, щодо яких встановлені відповідні обставини. Висновки щодо преюдиційності викладені в правових позиціях Верховного Суду у справі № 753/11000/14-ц та у справі № 520/11429/17. Зазначає, що суд апеляційної інстанції дав не правильну оцінку преюдиційним фактам, встановленим у іншому судовому рішенні між цими ж сторонами у справі № 369/9098/16-ц та помилково зазначив, що рішення Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 152/4 від 18 грудня 2012 року та рішенні Лісниківської сільської ради № 183/3 від 05 червня 2013 року в Лісниківській сільській раді не виявлені. У відповіді Лісниківської сільської ради № 588 від 26 грудня 2019 року не йшлося, що відсутні саме рішення № 152/4 від 18 грудня 2012 року чи рішення № 183/3 від 05 червня 2013 року, чи те, що такі рішення є підробленими, не чинними, скасованими, оскарженими, такими, що не приймалися.

Висновок суду апеляційної інстанції щодо дотримання позивачем процедури, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю ґрунтується на неналежним чином досліджених доказів справи.

Вказує, що в матеріалах справи відсутня будь-яка документація про встановлення меж земельної ділянки, яка виділялася ОСОБА_7 , документація (каталоги координат поворотних точок (кутів) меж спірної земельної ділянки, Державної геодезичної мережі 1963 року (SС63) в повному об`ємі із семизначних до коми із документації землеустрою (технічної документації зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку)), на підставі якої виданий державний акт позивачу, а тому немає достатніх підстав вважати, що спірна земельна ділянка фактично повинна знаходитися (накладатися) на ділянку за кадастровим номером 3222484501:01:001:5073, яка належить ОСОБА_3 . Судом апеляційної інстанції не було досліджено, які ділянки є по АДРЕСА_1 , які суміжні землекористувачі спірних земельних ділянок.

Відповідно до норм ЗК України ЦК України, Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Закону України «Про землеустрій» до повноважень суду не відноситься розгляд питань що стосуються встановлення меж земельних ділянок відповідно до координат обчислених землевпорядними організаціями. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування, а не на підставі рішення суду.

Рішення суду про визнання права власності на земельну ділянку суперечить положенням статей 13-16 ЦК України, статті 263 ЦПК України.

Позиція інших учасників справи

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшли пояснення ОСОБА_1 , які підписані представником ОСОБА_11 щодо касаційної скарги ОСОБА_3 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 369/2122/20, витребувано справу з суду першої інстанції, надано строк для надання відзиву до 28 лютого 2022 року.

У травні 2022 року матеріали цивільної справи № 369/2122/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке подане представником ОСОБА_11 про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 та встановлення додаткового строку відмовлено.

Ухвалою Верховного суду від 18 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного суду від 14 вересня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке подане представником ОСОБА_11 , про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 лютого 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 911/2701/17, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а, від 08 квітня 2020 року у справі № 520/2093/1, від 03 квітня 2020 року у справі № 1512/2-761/11, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 22 липня 2021 року у справі № 450/2666/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що за заявою ОСОБА_7 рішенням виконавчого комітету Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 48/51 від 23 грудня 1996 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, розташовану в АДРЕСА_1 .

05 квітня 1999 року на ім`я ОСОБА_7 виданий державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 054154 на земельну ділянку площею 0,1520 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, розташовану в АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 квітня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори за реєстровим № 3-1127, ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1520 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд. У вказаному договорі зазначено, що ця земельна ділянка належить ОСОБА_7 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 054154, виданого виконкомом Лісниківської сільської ради 05 квітня 1999 року на підставі рішення цього ж виконкому від 23 грудня 1996 року за № 48/51.

27 липня 2003 року позивачу на підставі вказаного договору купівлі-продажу виданий державний акт на право приватної власності на землю серії Р 2 № 43215 на земельну ділянку площею 0,1520 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 878.

Рішенням Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 152/4 від 18 грудня 2012 року надано відповідачу ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки площею 0,2200 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в адміністративних межах Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району в АДРЕСА_1 .

Рішенням Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 183/3 від 05 червня 2013 року затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2000 га, розташованої в АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222484501:01:001:5073) у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, віднесено земельну ділянку до категорії земель - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, вказано сільському голові забезпечити передачу завіреної копії цього рішення кадастровому реєстратору у п`ятиденний термін з дати його прийняття, вирішено право власності зареєструвати в порядку, визначеному чинним законодавством.

05 червня 2013 року державним кадастровим реєстратором відділу Держземагенства у Києво-Святошинському районі зареєстровано у Державному земельному кадастрі земельну ділянку з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073.

У 2016 році позивачу на її замовлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Земельне агентство України» (далі - ТОВ «Земельне агентство України») виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки 11 квітня 2003 року № 3-1127) на території АДРЕСА_1 , Лісниківська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області. Опис меж: А-Б ОСОБА_14 (3222484501:01:001:1155), Б-В землі загального користування (проїзд), В-Г землі загального користування ( АДРЕСА_1 ), Г-А землі Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзкомплект» (3222484501:01:001:1228). Вказаними особами та представниками Лісниківської сільської ради підписаний акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання 12 квітня 2016 року.

Відповідно до архівної довідки № 06-04/393 від 05 квітня 2016 року у документах архівного фонду «Лісниківська сільська рада» зберігається рішення виконавчого комітету від 23 грудня 1996 року № 48/51 Лісниківської сільської ради, згідно з яким вирішено передати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку розміром 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, розташовану в АДРЕСА_1 .

Рішенням державного кадастрового реєстратора № РВ-3200290792016 від 15 квітня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру про її земельну ділянку у зв`язку із накладкою з ділянкою 3222484501:01:001:5073, площа співпадає на 99,9731%.

На запит адвоката позивача Лісниківською сільською радою листом за № 588 від 26 грудня 2019 року повідомлено, що 02 листопада 2015 року при прийнятті посади Лісниківського сільського голови новообраним сільським головою ОСОБА_13 була встановлена відсутність у приміщенні Лісниківської сільської ради рішень, протоколів та журналів, що стосувались діяльності сільської ради попередніх скликань, за результатами проведення інвентаризації документів та матеріалів Лісниківської сільської ради та її виконавчого комітету тимчасовою контрольною комісією ради будь-яких документів щодо надання у власність земельних ділянок, виявлено не було, тому надати запитувані копії рішень та документів, що стосуються відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073, Лісниківська сільська рада не мала можливості.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 січня 2020 року:

18 червня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073, площею 0,2 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 5080155 від 19 червня 2013 року, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, рішення про державну реєстрацію права власності прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 3283196 від 19 червня 2013 року, право власності припинено 29 липня 2016 року на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. за індексним номером 30709132 від 29 липня 2016 року;

станом на 30 січня 2020 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484501:01:001:5073, площею 0,2 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. за реєстровим № 1320, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 30709132 від 29 липня 2016 року.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня 2019 року у справі № 369/9098/16-ц, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міськрайонне управління Держгеокадастру в Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області, про скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування земельної ділянки.

У цивільній справі №369/9098/16-ц суди встановили, що відповідач ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку 19 червня 2013 року та був законним власником на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 липня 2016 року між ним та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, реєстровий номер № 1320.

Суди констатували, що для того, щоб визначити чи має місце накладення земельних ділянок, необхідні спеціальні знання. Дана обставина може бути з`ясована експертом. Однак, в матеріалах страви відсутні висновки експертів на підтвердження чи спростування обставин, викладених у позовній заяві.

При розгляді справи позивачем не надано беззаперечного доказу накладення земельної ділянки позивача саме із земельною ділянкою відповідача, не надано доказів визначення конфігурації такого накладення із визначенням відповідних точок.

Позивач не довела того факту, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули спірну земельну ділянку у власність з порушенням вимог закону, що відповідачем Лісниківською сільською радою була передана у власність ОСОБА_2 саме земельна ділянка (або її частина), яка належала позивачу на праві приватної власності та/або того, що такою передачею земельної ділянки були порушені права позивача.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку

У статті 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 161/15810/17 (провадження № 61-13975св20), зазначено, що:

«Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20) проаналізовано способи захисту, передбачені статтею 392 ЦК України, якою врегульовано питання визнання права власності.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може бути будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи».

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулась з позовом про визнання права власності на земельну ділянку, зазначивши в обґрунтування позовних вимог, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 11 березня 2003 року та державного акту на право приватної власності на землю від 27 липня 2003 року серії Р 2 № 009854, виданого головою с. Лісники ОСОБА_5 , володіє земельною ділянкою площею 0,152 га, розташованою в с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області;

відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заявляли вимог щодо цієї земельної ділянки, а підставою звернення до суду з позовом стало те, що рішенням державного реєстратора № РВ-3200290792016 їй відмовлено у внесенні відомостей щодо земельної ділянки у зв`язку із тим, що така земельна ділянка накладається на іншу земельну ділянку;

задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд апеляційної інстанції зазначив, що право власності позивача ніким не припинялось та не оспорювалось;

суд першої інстанції відмовив в задоволенні вказаних позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення її прав з боку відповідачів, проте залишив поза увагою обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги про визнання права власності та визначені статтею 392 ЦК України підстави для звернення до суду з вказаним позовом;

таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у визнанні права власності на земельну ділянку, однак помилився щодо мотивів такої відмови.

Щодо позовних вимог про визнання незаконною та скасування реєстрації земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора та визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Відповідно до вимог статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини шостоїстатті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною четвертоюстатті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної ПалатиКасаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що:

«преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що:

«преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень».

У справі, що переглядається:

аналіз змісту рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня 2019 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 369/9098/16-ц свідчить, що предмет позову у цій справі стосувався скасування рішення XXV сесії сільської ради VІ скликання Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 183/3 від 05 червня 2013 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 », визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 липня 2016 року № 1320, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та витребування земельної ділянки;

у справі № 369/9098/16-ц суди встановили, що: позивачем ОСОБА_1 не надано беззаперечного доказу накладення її земельної ділянки саме із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_2 , не надано доказів визначення конфігурації такого накладення із визначенням відповідних точок; ОСОБА_1 не довела того факту, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набували спірну земельну ділянку у власність з порушенням вимог закону, що відповідачем Лісниківською сільською радою була передана у власність ОСОБА_2 саме земельна ділянка (або її частина), як належала позивачці на праві приватної власності та/або того, що такою передачею земельної ділянки були порушені права позивача. Таким чином, у суду немає підстав вважати, що передача відповідачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки відбулась з порушенням вимог закону;

суд апеляційної інстанції неправильно застосував вимоги частини четвертої статті 82 ЦПК України щодо обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 369/9098/16-ц;

суд першої інстанції з урахуванням обставин, встановлених рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня 2019 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 369/9098/16-ц, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконною та скасування реєстрації земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора та визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційних скарг, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 161/15810/17 (провадження № 61-13975св20), колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову суду апеляційної інстанції скасувати; рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

При подачі касаційної скарги ОСОБА_3 сплатив судовий збір у розмірі 9 422,40 грн.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, з ОСОБА_1 в доход держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9 422,40 грн.

Керуючись статями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року скасувати.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконною та скасування реєстрації земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора та визнання недійсним договору купівлі-продажу залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 9 422,40 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук