Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.11.2019 року у справі №296/8392/18

Постанова

Іменем України

11 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 296/8392/18

провадження № 61-20024св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року у складі судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня

2019 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т.

О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 25 травня 2016 року він був мобілізований на військову службу та проходив навчання у військовій частині - польова пошта В0934. З 05 по 10 червня 2016 року він перебував на лікуванні, після закінчення якого був виписаний "у задовільному стані", але вже

14 червня 2016 року був повторно госпіталізований до лікарні. У період з

21 червня 2016 року по 08 липня 2016 року він перебував на лікуванні в Центральному військовому шпиталі у м. Києві, після чого був виписаний та направлений у відпустку у м. Житомир. 15 липня 2016 року він був знову госпіталізований та перебував на лікуванні до 29 вересня 2016 року, під час якого йому було проведено операцію - бокову правобічну такокотомію та часткову резекцію нижньої частки правої легені з приводу абсцесу.

Відповідно до інформації Міністерства оброни України від 16 липня 2016 року № 116/11/11326, військовою службою правопорядку у Збройних Силах України проведено службове розслідування за результатами якого встановлено причини і умови масового захворювання військовослужбовців, ступінь вини посадових осіб 169 навчального центру, за наслідками якого командування та керівництво 169 навчального центру притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Згідно зі свідоцтвом про хворобу від 29 серпня 2016 року № 1105 йому встановлено діагноз: обмежений пневмофібріоз нижньої частки правої легені, плевро-діафрагмальні шварти, як наслідок перенесеної пневмонії у нижній частині правої легені тяжкого перебігу, ускладненої абсцедуванням. Військово-лікарською комісією установлено, що отримані ним захворювання пов'язані з проходженням військової служби. Наказом Міністерства оборони України

від 07 жовтня 2016 року № 211 його звільнено з військової служби у запас (за станом здоров'я). Відповідно до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 30 листопада 2016 року серія 12ААА № 901247 йому встановлено другу групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

Посилаючись на те, що внаслідок неналежного лікування та порушень, допущених командуванням та керівництвом 169 навчального центру істотно погіршився стан здоров'я, внаслідок чого йому була встановлена інвалідність, що позбавляє його можливості вести повноцінний спосіб життя та завдає йому моральні страждання, просив стягнути з Міністерства оборони України

31 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди (витрати на його лікування) та 250
000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у правовідносинах, що виникли між сторонами, Міністерство оборони України є уповноваженим органом державного управління, на який покладається обов'язок компенсувати завдану позивачеві шкоду за наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких ОСОБА_1 заподіяна шкода здоров'ю, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що наявність такої шкоди не породжує у Міністерства оборони України обов'язку з її компенсації, оскільки судом не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв'язку між захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України. Суд відхилив посилання позивача на наказ командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 22 липня 2016 року № 336 щодо службового розслідування масового захворювання військовослужбовців, внаслідок неякісного виконання функціональних обов'язків посадовими особами медичної служби військових частин 169 навчального центру, вказавши, що зазначений наказ містить загальну інформацію щодо масового захворювання військовослужбовців, яке тривало протягом травня-червня 2016 року, натомість позивач не надав докази протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких була заподіяна шкода саме здоров'ю

ОСОБА_1. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та інших законів (частина 1 статті 40 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"), до яких, зокрема належить виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві, яка була виплачена позивачеві у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у розмірі 130 500,00 грн.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов законного та обгрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких позивачеві заподіяна майнова та моральна шкода у зв'язку з захворюванням та наступним встановленням інвалідності, тобто відсутня така складова цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача.

Апеляційний суд відхилив доводи заявника про те, що бездіяльність посадових осіб Міністерства оборони України виразилась у фактичному їх самоусуненні від виконання обов'язків щодо забезпечення контролю за здійсненням своєчасних протиепідемічних заходів та лікування особового складу, підтверджена висновками службового розслідування про притягнення до дисциплінарної відповідальності службових осіб, оскільки з наявних у матеріалах справи письмових доказів убачається, що зазначені порушення були допущені службовими особами військової частини польова пошта В0934 та 169 навчального центру, яких позивач помилково ототожнив із бездіяльністю службових осіб службових осіб Міністерства оборони України. Суд визнав необгрунтованими доводи апеляційної скарги про помилкове ототожнення судом першої інстанції державної гарантії соціального захисту військовослужбовців у вигляді одноразової допомоги у разі інвалідності з компенсацією заподіяної моральної шкоди. У цьому контексті суд зазначив, що суд першої інстанції лише констатував отримання позивачем одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням ним інвалідності, як державної гарантії соціального захисту військовослужбовця, а відмову у задоволенні позовних вимог обгрунтовував тим, що позивачем не доведена протиправність дій або бездіяльність службових осіб Міністерства оборони України, а також причинного зв'язку між захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби та протиправними діями або бездіяльністю службових осіб Міністерства оборони України.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, у якій заявник просив скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки правомірності дій службових осіб Міністерства оборони України щодо виконання покладених на нього функцій, передбачених Законом України "Про Збройні Сили України" та Положенням про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 26 листопада 2014 року № 671 (далі - Положення № 671). Зокрема вказував на те, що протиправна бездіяльність Міністерства оборони України полягає в порушенні підпунктів 89-90 пункту 4 Положення № 671, в його самоусуненні від виконання обов'язку з належної організації медичного забезпечення Збройних Сил України та здійсненні профілактичних, лікувальних, санаторно-курортних та реабілітаційних заходів, спрямованих на збереження життя і здоров'я військовослужбовців. Зазначене підтверджуються наявними у справі доказами, яким суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки.

У грудні 2019 року та січні 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від Міністерства оборони України, у яких воно просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно з'ясували обставини справи, та ухвалили законні та обгрунтовані рішення. Зазначало, що Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші органи військового управління та військові частини є окремими юридичними особами, а тому ОСОБА_1 повинен був звернутися з позовом безпосередньо до військової частини ВО934, у якій він проходив службу, а не до Міністерства оборони України, яке є неналежним відповідачем у справі.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18).

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

ОСОБА_1 у період з 25 травня 2016 року по 07 жовтня 2016 року проходив військову службу в Збройних Силах України та навчання у військовій частині - польова пошта В0934.

Під час проходження військової служби ОСОБА_1 захворів на обмежений пневмофібріоз нижньої частки правої легені, плевро-діафрагмальні шварти як наслідок перенесеної пневмонії в нижній частині правої легені тяжкого перебігу, ускладненої абсцедуванням, що підтверджується свідоцтвом про хворобу

від 07 жовтня 2016 року № 1105, що сталося у період масового захворювання військовослужбовців на гострі респіраторні інфекції та пневмонію, що тривав протягом травня-червня 2016 року в 169 навчальному центрі.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 901247 від 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до наказу командувача сухопутних військ Збройних Сил України

від 22 липня 2016 року № 336 службовим розслідуванням встановлено, що масове захворювання військовослужбовців строкової військової служби Збройних Сил України сталося, у тому числі, внаслідок неякісного виконання функціональних обов'язків посадовими особами медичної служби військових частин 169 навчального центру. У порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо збереження життя і здоров'я військовослужбовців, посадовими особами медичної служби військових частин 169 навчального центру було неякісно організовано проведення відповідних лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, амбулаторне та стаціонарне лікування у лазаретах медичних пунктів військових частин. За порушення положень статей 16,87,245 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо виконання службових обов'язків, проведення лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів, посилення санітарно-гігієнічного контролю при виявленні інфекційних хворих, забезпечення їх своєчасної ізоляції та госпіталізації, на начальника медичної служби військової частини - польова пошта В0934 підполковника медичної служби ОСОБА_2 накладено дисциплінарне стягнення - "сувора догана".

За рішенням комісії Міністерства оборони України від 10 лютого 2017 року № 12 та відповідно до наказу військового комісара Житомирського обласного військового комісаріату від 10 жовтня 2017 року № 333 ОСОБА_1 виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, що становить 130 500,00 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до статті 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 та пунктом 2 частини 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, є Міністерство оборони України.

Згідно з пунктом 1 Положення № 671, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, та є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

До повноважень Міністерства оборони України віднесено здійснення заходів, спрямованих на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил, особам, звільненим у запас або відставку, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки; здійснення відповідно до законодавства правового і соціального захисту військовослужбовців, резервістів Збройних Сил, військовозобов'язаних, призваних на збори, членів їх сімей та працівників Збройних Сил; організовує додержання в закладах охорони здоров'я Міноборони стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів та інших галузевих стандартів у сфері охорони здоров'я; організовує медичне забезпечення Збройних Сил у мирний час та особливий період, розробляє і здійснює комплекс профілактичних, лікувальних, санаторно-курортних та реабілітаційних заходів, спрямованих на збереження і здоров'я військовослужбовців Збройних Сил (підпункти 81,82,89,90 пункту 4 Положення № 671).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Міністерство оборони України у спірних правовідносинах є уповноваженим органом державного управління, а тому за доведеності усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім вини, з урахуванням положень статті 1173 ЦК України, є відповідальним за заподіяну військовослужбовцю шкоду.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, оскільки доведенню підлягає наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім того необхідним є правильне визначення суб'єкта такої відповідальності.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено наявність протиправності дій або бездіяльності відповідача та наявності причинного зв'язку між захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби і протиправним діянням (бездіяльністю) Міністерства оборони України, що виключає його відповідальність за заподіяння позивачеві майнової та моральної шкоди.

Посилання заявника на те, що бездіяльність посадових осіб відповідача виразилась у фактичному самоусуненні від виконання зобов'язань щодо забезпечення належного лікування та контролю за здійсненням своєчасних протиепідемічних заходів особового складу і підтверджена висновками службового розслідування про притягнення до дисциплінарної відповідальності службових осіб є необгрунтованими, оскільки позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження протиправності дій чи бездіяльності службових осіб Міністерства оборони України, внаслідок яких йому заподіяно шкоду.

Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обгрунтовано спростували. Зазначені доводи не дають підстав вважати, що судом першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, а в цілому зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак