Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2019 року у справі №264/273/17

Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 264/273/17

провадження № 61-33864св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Донецький державний університет управління,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Пономарьової О. М., Ткаченко Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Донецького державного університету управління (далі - Університет) про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою їх виплати, індексації заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 липня 2014 року до 10 лютого 2015 року позивач працювала в Університеті на посаді інспектора відділу кадрів.

При її звільненні 10 лютого 2015 року за власним бажанням роботодавець при проведенні розрахунку не виплатив їй заборгованість з заробітної плати за період з липня 2014 року до серпня 2014 року у розмірі 4 005,03 грн.

Відповідач має сплатити індексацію заробітної плати у розмірі 641, 87 грн та компенсацію за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 2 078,61 грн.

Крім того, у зв`язку з не проведенням повного розрахунку в день звільнення на підставі статті 117 КЗпП України просила стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки з 11 лютого 2015 року до дня винесення рішення суду виходячи із середньоденного заробітку за останні два календарні місяці у розмірі 59,41 грн. Також зазначила, що у зв`язку з порушенням права на заробітну плату їй завдано моральної шкоди, розмір якої позивач оцінила у 1 000,00 грн.

За викладених обставин позивач просила суд стягнути з відповідача: заборгованість із заробітної плати за липень та серпень 2014 року у сумі 4 005,03 грн та компенсацію за порушення трудового законодавства у сумі 2078,61 грн; заборгованість з індексації заробітної плати у розмірі 641,87 грн, середній заробіток за час затримки виплати належних сум в період з 11 лютого 2015 року до дня винесення рішення та моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 березня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Донецького державного університету управління на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у сумі 2 436,00 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати у сумі 2 078,61 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 лютого 2015 року до 14 березня 2017 року у сумі 27 531,90 грн, із утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, моральну шкоду в сумі 500 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Донецького державного університету управління на користь держави судовий збір у розмірі 1 102,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач всупереч вимогам статей 47 116 КЗпП України своєчасно не провів розрахунок при звільненні позивача, не виплативши заборгованість із заробітної плати за період липень - серпень 2014 року у розмірі 2 436,00 грн і на день ухвалення рішення. Керуючись статями 117 237-1 КЗпП України, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», районний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у вказаній сумі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строку її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також відшкодування моральної шкоди у визначеному судом розмірі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу Донецького державного університету управління задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 лютого 2015 року до 14 березня 2017 року у сумі 27 531,90 грн скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Донецького державного університету управління про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 лютого 2015 року до дня ухвалення рішення відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що затримка виплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася не з вини відповідача, оскільки належному виконанню роботодавцем своїх обов`язків у липні - серпні 2014 року перед звільненим працівником перешкоджали обставини непереборної сили, пов`язані з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, настання яких для відповідача доведено у встановленому законом порядку. Тому підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у серпні 2017 року, ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2017 року та залишити в силі рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 березня 2017 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. При вирішенні спору суд апеляційної інстанції неналежним чином дослідив докази, подані позивачем, не перевірив обставини справи, не використав усіх принципів здійснення правосуддя у судах. Крім того, дійшов неправильного висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 117 КЗпП України. Оскільки сама по собі відсутність коштів, як і відсутність у роботодавця можливості виплатити заробітну плату, не виключає відповідальності роботодавця. Відповідач був переміщений на контрольовану Україною територію 18 листопада 2014 року і з того часу зобов`язаний був здійснювати всі виплати, у тому числі і погасити заборгованість із заробітної плати.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом ректора Донецького державного університету управління від 01 липня 2014 року № 51-к ОСОБА_1 (після укладення шлюбу - ОСОБА_1 ) з 01 липня 2014 року прийнята на посаду інспектора відділу кадрів з посадовим окладом 1218,00 грн.

Наказом виконуючого обов`язки ректора Донецького державного університету управління від 10 лютого 2015 року № 04-к ОСОБА_1 10 лютого 2015 року звільнено із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України. Бухгалтерію зобов`язано провести з нею остаточний розрахунок та виплатити їй компенсацію за невикористану щорічну відпустку (14 календарних днів) за період роботи з 01 липня 2014 року до 10 лютого 2015 року.

Згідно з довідкою Університету від 10 листопада 2014 року № 418 сума заборгованості із заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи липень - вересень 2014 року становить 4 005,03 грн.

З початку озброєного конфлікту на території держави Україна, в період з квітня до 18 листопада 2014 року, Університет знаходився на тимчасово непідконтрольній Україні території.

Відповідно до листа штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 05 лютого 2015 року з 14 квітня 2014 року суб`єкти боротьби з тероризмом вживають активних заходів з проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

На час розгляду судами справи на території Донецької та Луганської областей проведення антитерористичної операції триває.

Сертифікатом Донецької торгово-промислової палати від 18 серпня 2016 року № 6695 засвідчено настання для Донецького державного університету управління, місцезнаходження якого - м. Донецьк, форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема: акти тероризму на території Донецької області, які унеможливили сплату податків і зборів у період з 01 липня до 19 грудня 2014 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому в іншій частині не є предметом касаційного перегляду згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Трудові правовідносини за своєю суттю є цивільними правовідносинами, а тому на них у випадках відсутності нормативного регулювання трудовим законодавством можуть бути розповсюджено норми цивільного кодексу України.

Зокрема, за положеннями статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до частини другої статті 14-1 вказаного Закону форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними і що немаловажне, що ці обставини є форс-мажором саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин довести їх надзвичайність та невідворотність.

Право на засвідчення обставин непеборної сили (форс-мажорних обставин) належить Торгово-промисловій палаті України і відповідно до статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами ( п. 6.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженим

Рішенням Президії торгово-промислової палати України від 18 грудня 2014 року № 44(5).

Отже, сертифікат є підтвердженням неможливості виконання існуючих зобов`язань боржника, визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами.

Разом з тим, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України) може бути стягнуто лише за наявності вини роботодавця у такій затримці.

Відсутність вини може бути доведена будь-якими доказами, зокрема письмовими, яким і є сертифікат про форс - мажорні обставини а також іншим доказами, які б свідчили про об`єктивну неможливість виконати зобов`язання під час звільнення працівника. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» територія Донецької та Луганської областей з 07 квітня 2014 року була визначена районом проведення антитерористичної операції.

На виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 18 листопада 2014 року № 1384 Донецький державний університет управління вимушений був здійснювати заходи щодо переведення начального закладу та організації освітнього процесу на підконтрольну Україні територію до м. Маріуполя, що впливало на виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Сертифікатом Донецької торгово-промислової палати від 18 серпня 2016 року № 6695 засвідчено настання для Донецького державного університету управління форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, акти тероризму на території Донецької області, відсутність ефективного контролю української влади, які унеможливили сплату податків і зборів у період з 01 липня до 19 грудня 2014 року.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши зміст цього документа, та фактичні обставини справи, пов`язані з фактом переїзду навчального закладу на інше місце розташування, а також доводи відповідача, дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність вини Університету у невиплаті заробітної плати за 2014 рік при звільнені позивача у лютому 2015 року. При цьому позивач звернулась до суду з позовом лише у 2017 році.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за два місяці 2014 року при звільнені позивача у лютому 2015 року та, залишаючи без змін рішення суду в частині стягнення самої заробітної плати та компенсаційних нарахувань і моральної шкоди, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, виходячи з балансу інтересів сторін та забезпеченості прав усіх учасників правовідносин.

Такого висновку за подібних обставин дійшов Верховний Суд у постановах від 07 лютого 2018 року у справі № 61-584св18, від 15 серпня 2018 року у справі № 61-7468св18, від 19 грудня 2018 року у справі № 61-24886св18.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів у справі. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. О. Лесько С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик