Постанова

Іменем України

14 квітня 2020року

м. Київ

справа № 707/2556/17-ц

провадження № 61-1094св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Черкаське лісове господарство»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Черкаське лісове господарство» (далі - ДП «Черкаське лісове господарство») про визнання протиправною відмови в отриманні погодження.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 25 жовтня 2017 року він звернувся до ДП «Черкаське лісове господарство» з клопотанням, щодо отримання погодження на вилучення земельної ділянки площею 0,9 га на території Білозірської сільської ради Черкаського району. До вказаного клопотання надана схема розміщення земельної ділянки із зазначенням місця її розташування. 27 листопада 2017 року він отримав лист ДП «Черкаське лісове господарство» від 27 листопада 2017 року за №1031/03/10, яким йому відмовлено у надані погодження на вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності щодо запитуваної ним земельної ділянки, яка відноситься до виділу 28 кварталу 304 Тясминського лісництва ДП «Черкаський лісгосп». Зазначив, що згідно з шифром контуру, виділ 28 загальною площею 4,6 га з характеристикою деревостанів, підросту, підліску невкритих лісовою рослинністю і нелісових земель, додаткові відомості: болото, низинне, рослинність сокова, зростання ВРХ, 20 % має державну форму власності, належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство». Ця земельна ділянка не відноситься до лісовкритих земельних ділянок державної власності. Законодавство передбачає, що при зверненні до органів виконавчої влади необхідно подання пакету документів визначених частиною шостою статті 118 ЗК України, у тому числі і погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Вважає, що з огляду на зміст відмови директора ДП «Черкаське лісове господарство» не вбачається правової підстави заборони на вилучення такої ділянки, оскільки норми закону та інших нормативно-правих актів України навпаки встановлюють порядок такої процедури, ДП «Черкаське лісове господарство» явно зловживає своїм монопольним становищем, чим безпідставно відмовило йому у наданні формального погодження, а тому така відмова підлягає визнанню судом неправомірною.

Посилаючись на викладене, позивач просиввизнати протиправною відмову у наданні йому погодження на вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності, яка викладена у листі ДП «Черкаське лісове господарство» від 27 листопада 2017 року № 1031/03/10, та зобов`язати відповідача надати погодження на вилучення земельної ділянки площею 0,9 га лісогосподарського призначення державної власності вказаної у його заяві від 25 жовтня 2017 року.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 03 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення. Згідно з матеріалами справи земельна ділянка, перебуває у користуванні відповідача і знаходиться на території Білозірської сільської ради Черкаського району, та відноситься до виділу 28 кварталу 304 Тясминського лісництва Державного підприємства «Черкаський лісгосп» і вкрита лісом мішаного насадження. Враховуючи, що відповідач є належним лісокористувачем та землекористувачем, у постійному користуванні якого перебувають землі державної власності лісогосподарського призначення, і повноваження відповідача щодо погодження на вилучення земельної лісової ділянки державної власності є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не допущено порушень норм чинного законодавства.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з інших підстав.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки земельні ділянки можуть перебувати у користуванні окремих юридичних і фізичних осіб і права кожного із землекористувачів визначено, то звернення до землекористувача, який крім своїх повноважень як землекористувача наділений і іншими делегованими повноваженнями, не свідчить про позбавлення його, якщо ці обмеження прямо не передбачені у законі чи договорі, та не позбавляє його прав землекористувача висловлювати свою думку щодо цієї земельної ділянки, яка перебуває у користуванні. Рішення землекористувача щодо надання чи відмови в наданні згоди на вилучення частини земельної ділянки є реалізацією майнових прав, а не управлінським рішенням. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року у цій справі. Отже, дії відповідача не можуть розглядатись як дискреційні повноваження адміністративного органу. Положення законодавства суд першої інстанції не врахував і хоча прийняв правильне рішення про відмову в позові, але при цьому виходив із помилкових висновків.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове про задоволення його позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що колегія суддів апеляційної інстанції застосувала норму закону (частину сьому статті 118 ЗК України), яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, які склалися між сторонами, оскільки мала б застосувати іншу норму закону - частину шосту статті 118 ЗК України. Суд підмінив поняття відмова відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність відповідно до їх повноважень із поняттям відмова у наданні погодження на вилучення земельної ділянки, чим свідомо вийшла за межі позовних вимог, що не допускається нормами ЦПК України.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 просив повідомити його про місце, дату та час розгляду його скарги.

Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини першої, другої третьої та п`ятої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

Разом із тим як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З огляду на відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, та того, що жоден із суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не дійшов висновку про призначення справи до судового розгляду, вказане клопотання ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Встановлені судами обставини

25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ДП «Черкаське лісове господарство» з клопотанням щодо отримання погодження на вилучення земельної ділянки площею 0,9 га на території Білозірської сільської ради Черкаського району для ведення особистого селянського господарства. До вказаного клопотання надав схему розміщення земельної ділянки із зазначенням місця її розташування.

У відповідь на звернення ОСОБА_1 , 27 листопада 2017 року відповідач листом № 1031/03/10 відмовив позивачеві у наданні погодження на вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності щодо запитуваної земельної ділянки.

Ця земельна ділянка площею 0,9 га знаходиться на території Білозірської сільської ради Черкаського району та відноситься до виділу 28 кварталу 304 Тясминського лісництва Державного підприємства «Черкаський лісгосп» і вкрита лісом мішаного насадження.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Держава як суб`єкт права власності реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади (пункт «в» частини першої статті 80 ЗК України.

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення земель лісогосподарського призначення в окрему категорію (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання (вилучення).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК) України.

Лісові відносини - це суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України (стаття 2 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Відповідно до статті 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Землілісогосподарського призначення належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Згідно зі статтею 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (частина перша статті 57 ЗК України).

Отже, земельні ділянки лісогосподарського призначення можуть передаватися з державної у приватну власність громадянам та юридичним особам лише у випадках, передбачених ЗК України.

Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 22 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що у справі відсутні відомості та докази про те, що ОСОБА_1 звертався до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність відповідно до їх повноважень із пакетом документів, що визначені законом, та отримав відповідну відмову, через відсутність погодження на вилучення спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову з інших правових підстав, дійшов правильного висновку про те, що реалізуючи інтерес у безоплатному набутті у власність земельної ділянки державної чи комунальної власності, громадянин вступає у правовідносини з органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які передають ці ділянки у власність відповідно до їх повноважень, і саме з цими органами у громадянина може бути юридичний спір щодо передання земельної ділянки у власність.

Таким чином, відмова ДП «Черкаське лісове господарство» у наданні погодження на вилучення земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства на території Білозірської сільської ради Черкаського району, не породжує юридичного спору, оскільки погодження землекористувача на вилучення земель лісогосподарського призначення є одним із документів, які додаються до поданого громадянином, згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України, клопотання.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що лише відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).

ДП «Черкаське лісове господарство» у розумінні частини десятої статті 118 ЗК України не є органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування до компетенції якого входить обов`язок передачі земель сільськогосподарського призначення у власність, оскільки відповідно до Статуту, ДП «Черкаське лісове господарство» засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і входить до сфери управління Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства. ДП «Черкаське лісове господарство» здійснює свою діяльність на комерційній основі відповідно до чинного законодавства України. ДП «Черкаське лісове господарство» створено з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. При цьому, одними із основних напрямків діяльності вказаного підприємства є здійснення заходів з відновлення лісів, підвищення їх продуктивності та поліпшення якісного складу, охорона лісів тощо.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскільки ДП «Черкаське лісове господарство» не є розпорядником земель лісогосподарського призначення державної власності, а земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, лише перебуває на праві постійного користування ДП «Черкаське лісове господарство», відмова відповідача у наданні погодження на вилучення цієї земельної ділянки, не порушує прав позивача, оскільки розпорядником цих земельних ділянок є держава.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 395 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повідомлення про день, час та місце розгляду касаційної скарги відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик