Постанова

Іменем України

14 березня 2018 року

м. Київ

справа № 662/642/15-ц

провадження № 61-7972св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - публічне акціонерне товариство «РайффайзенБанк Аваль»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 14 липня 2016 року у складі судді Тимченко О. В., та рішення апеляційного суду Херсонської області від 25 серпня 2016 року у складі суддів: Базіль Л. В., Кузнєцової О. А., Полікарпової О. М.,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих внаслідок вчинення злочину.

Позов мотивовано тим, що на підставі договору від 11 листопада 2004 року № 3, укладеного між нею та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», 11 серпня 2006 року працівник банку ОСОБА_4 прийняла від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 6 000 грн, зробивши відповідну відмітку у договорі. При зверненні до банку позивач дізналася, що ці кошти на її рахунок не надходили. Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року ОСОБА_4 визнано винною і засуджено за їх привласнення. До цього часу банк не повернув кошти, отримані їх працівником при виконанні службових обов'язків, не сплатив компенсацію за знецінення коштів внаслідок інфляції та не відшкодував заподіяну моральну шкоду.

На підставі викладеного, позивач просила стягнути з відповідача шкоду, заподіяну діями працівників банку, у розмірі 6 000 грн, компенсацію за знецінення коштів внаслідок інфляції за період з серпня 2006 року по червень 2015 року у розмірі 14 243 грн та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 20 серпня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 6 000 грн, компенсацію за знецінення коштів внаслідок інфляції за період з 11 серпня 2006 року по 08 червня 2015 року - 14 242 грн, а всього - 20 243 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ці вимоги підлягають задоволенню на підставі частини першої статті 1166 та частини першої статті 1172 ЦК України, у зв'язку із заподіянням позивачу матеріальної шкоди внаслідок викрадення працівниками банку коштів під час виконання ними своїх службових обов'язків.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2015 року рішення районного суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 20 243 грн на підставі статті 1166 ЦК України змінено та визнано, що ці вимоги задоволено з підстав, передбачених статей 1066, 625, 599 ЦК України. У решті рішення залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що між сторонами у справі мали місце договірні правовідносини, які регулюються договором банківського рахунку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Постановою Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року рішення Новотроїцького районного суду від 20 серпня 2015 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року в частині вирішення вимог про стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року залишено без змін.

Постанова Верховного Суду України мотивована тим, що, враховуючи встановлені судами фактичні обставини, та наявність зобов'язальних відносин між ОСОБА_2 та банком, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з банку суми вкладу у розмірі 6 000 грн на підставі статей 1058 - 1060 ЦК України. В частині вирішення вимог про стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України Верховний Суд України виходив з того, що задоволення вказаних позовних вимог на підставі статті 625 ЦК України є передчасним, оскільки зазначена стаття передбачає нарахування процентів та індексу інфляції на суму боргу за весь час прострочення з моменту вимоги кредитора про повернення вкладу. Враховуючи те, що судами не встановлено, коли саме ОСОБА_2 звернулась до банку про повернення банківського вкладу та з якого саме моменту підлягають нарахуванню проценти та індекс інфляції на суму боргу на підставі статті 625 ЦК України, що має важливе значення при вирішенні зазначених позовних вимог, тому Верховний Суд України дійшов висновку про те, що рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині вирішення вимог про стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

У червні 2016 року представник ОСОБА_2, збільшивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 14 243 грн, з яких: 12 935 грн - борг з урахуванням встановленого рівня інфляції за весь час прострочення за період липень 2007 року - листопад 2015 року; 1 440 грн - три відсотка річних від простроченої суми, за вказаний період.

Рішенням Новотроїцького районного суду від 14 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_2 14 375 грн. Стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 1 378 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв'язку із порушенням банком грошового зобов'язання ОСОБА_2 має право вимоги до банку про повернення вкладу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 25 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору змінено, зменшено стягнуту суму судового збору з 1 378 грн до 143 грн 74 коп.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 26 червня 2007 року ОСОБА_2 звернулась до банку про повернення банківського вкладу тому місцевий суд вирахував суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми за весь період, з моменту відповіді банку на вимогу ОСОБА_2 про повернення вкладу, на підставі статті 625 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно встановлено характер спірних правовідносин та норму матеріального права, що їх регулює. Суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Крім того, судом першої та апеляційної інстанцій не було застосовано до позовних вимог строк позовної давності, про що ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» було заявлено у суді першої інстанції у запереченнях від 8 квітня 2015 року та про що просив представник відповідача у судових засіданнях.

12 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 листопада 2004 року між сторонами у справі укладено договір банківського вкладу «Аваль-Капітал», згідно з яким ОСОБА_2 внесла на рахунок кошти в сумі 4 000 грн зі сплатою 12,5 % річних, строком до 11 серпня 2005 року.

11 серпня 2006 року ОСОБА_2 на поповнення цього рахунку передала у приміщенні банку касиру ОСОБА_4 6 000 грн, у зв'язку з чим була зроблена відповідна відмітка у договорі.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з'являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

ОСОБА_4 грошові кошти на рахунок вкладника не внесла, підробила договір шляхом внесення в нього завідомо неправдивих відомостей.

Установлено, що вкладник ОСОБА_2 26 червня 2007 року зверталася до банку з вимогою надати пояснення, щодо своїх коштів і банк листом від 25 липня 2007 року відмовив ОСОБА_2 в отриманні її коштів, зазначивши про її право звернутися до прокуратури.

Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року ОСОБА_4 визнана винною та засуджена за вчинення злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 200, частинами першою - третьою статті 358 КК України.

Звертаючись до суду з позовом, позивачем додано розрахунок боргу станом на 26 липня 2007 року у розмірі 14 375 грн, з яких: 12 935 грн - борг з урахуванням встановленого рівня інфляції за весь час прострочення за період липень 2007 року - листопад 2015 року; 1 440 грн - три відсотка річних від простроченої суми, за вказаний період.

Вкладник має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно з умовами укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов'язань за договором.

Так, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відмова ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в задоволенні вимог вкладника про повернення коштів ОСОБА_2 є порушенням банком взятих на себе зобов'язань, що передбачені умовами договору та нормами статей 1058 - 1060 ЦК України.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності, надали їм належну оцінку, виконали всі вимоги цивільного судочинства та дійшли вірного висновку, що ОСОБА_2 має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу від 11 листопада 2004 року з урахуванням нарахованих процентів згідно з умовами укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов'язань за договором. На підставі викладеного дійшов обґрунтованого висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України, враховуючи розрахунок боргу станом на 26 липня 2007 року, з нарахуванням процентів та індексу інфляції на суму боргу за весь час прострочення, з моменту надання відповіді банком на вимогу кредитора про повернення вкладу.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в порядку статті 309 ЦПК України, в редакції, чинній на момент розгляду справи судом, дійшов обґрунтованого висновку про те, що судом першої інстанції було ухвалено правильне по суті рішення, проте помилково в дохід держави стягнуто судові витрати, виходячи із ставки судового збору, яка підлягає сплаті за подання позову юридичною особою, оскільки позивачем по справі є фізична особа.

Доводи банку, що судом першої інстанції не встановлено характер спірних правовідносин, та безпідставно застосовано положення частини другої статті 625 ЦК України, спростовуються встановленими фактичними обставинами, та наявністю зобов'язальних відносин між ОСОБА_2 та банком. Судами попередніх інстанцій встановлено, що саме 26 червня 2007 року ОСОБА_2 звернулась до банку про повернення банківського вкладу та саме з 26 липня 2007 року - з моменту надання відповіді банком, підлягають нарахуванню проценти та індекс інфляції на суму боргу на підставі статті 625 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що позивач звернувся до суду поза межами строків позовної давності, оскільки відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.

Положеннями статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини гарантує право на справедливий судовий розгляд.

У абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Висновки суду першої інстанції, в незміненій частині, та апеляційного суду відповідають принципу справедливості та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів, викладених у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення місцевого та апеляційного судів ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому ці рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» залишити без задоволення.

Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 14 липня 2016 року, у незмінній частині, та рішення апеляційного суду Херсонської області від 25 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик