Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.03.2018 року у справі №447/548/17

Постанова

Іменем України

14 березня 2018 року

м. Київ

справа № 447/548/17

провадження № 61-439 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Миколаївський районний центр зайнятості,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Миколаївського районного центру зайнятості на рішення Миколаївського районного суду Львівської області у складі судді Павлів В. Р. від 24 липня 2017 року та на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року у складі суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2017 року Миколаївський районний центр зайнятості (далі - центр зайнятості) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 9 липня 2014 року відповідачу надано статус безробітного та 16 липня 2014 року призначено допомогу з безробіття. На обліку у центрі зайнятості ОСОБА_4 перебував до 29 травня 2015 року. В ході проведеної позивачем звірки з Державною фіскальною службою України встановлено, що відповідач з 12 лютого 2015 року отримував дохід у військовій частині Національної гвардії України, однак не повідомив про це позивача і безпідставно отримував допомогу з безробіття. Повідомлення про повернення коштів відповідач проігнорував.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 24 липня 2017 року в задоволенні позову Миколаївського районного центру зайнятості відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виплата допомоги по безробіттю була проведена позивачем добровільно, за відсутності рахункової помилки та недобросовісності з боку відповідача, а тому відсутні правові підстави для стягнення цих коштів з останнього.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу Миколаївського районного центру зайнятості відхилено, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 24 липня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідач отримував дохід у військовій частині, набував допомогу з безробіття без достатньої правової підстави, однак виплата цих коштів була проведена позивачем добровільно, за відсутності рахункової помилки та недобросовісності з боку відповідача.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року, Миколаївський районний центр зайнятості, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позву.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не довів факт повідомлення ним працівника центру зайнятості про віднесення його до категорії зайнятої особи. Довідка від 8 березня 2015 року не є таким доказом, що підтверджує вказане повідомлення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій таким вимогам закону відповідають.

Судами встановлено, що 9 липня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного, того ж дня йому такий статус надано, а 16 липня 2014 призначено допомогу з безробіття.

Наказом командира військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України від 12 лютого 2015 року відповідача призвали на військову службу.

Згідно із наказами командира військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України відповідач проходив військову службу з 12 лютого 2015 року до 6 квітня 2016 року.

Відповідач з липня 2014 року по травень 2015 року отримував допомогу по безробіттю, за період з 12 лютого 2015 року до 11 квітня 2015 року отримав 8290 грн 81 коп.

Відмовляючи в задоволенні позову центру зайнятості, суди виходили з того, що ОСОБА_4 в період проходження військової служби - з 12 лютого 2015 року по 11 квітня 2015 року набував допомогу з безробіття без достатньої правової підстави, однак виплата цих коштів була проведена позивачем добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку позивача та недобросовісності з боку відповідача, а тому останній не має обов'язку повернути безпідставно набуті кошти відповідно до положень статті 1215 ЦК України.

Висновки судів є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених положеннями статті 1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду доказів, що з його сторони було допущено рахункову помилку у виплаті ОСОБА_4 допомоги по безробіттю та не довів факт недобросовісності з боку відповідача.

Частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон) встановлено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до статті 36 Закону застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

За час перебування на обліку у центрі зайнятості відповідач надавав позивачу довідки з військової частини та подавав заяви про те, що буде перебувати у службовому відрядженні в східних регіонах держави для виконання завдань, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 23-28).

Зокрема із довідки військової частини 1241 від 8 березня 2015 року № 157, яка отримана Миколаївським районним центром зайнятості 10 березня 2015 року, вбачається що відповідач брав участь в антитерористичній операції з 3 січня до 7 березня 2015 року, натомість позивач просив суд повернути виплачену допомогу по безробіттю за період з 12 лютого до 29 травня 2015 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджена відсутність недобросовісності з боку набувача ОСОБА_4 в отриманні допомоги по безробіттю, факту умисного невиконання відповідачем своїх обов'язків як застрахованої особи та зловживання ними.

Отже, допомога по безробіттю нараховувалась відповідачу через недбалість працівників центру зайнятості.

Таким чином, суди при вирішенні цієї справи правильно застосували положення статті 1215 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову позову центру зайнятості, оскільки виплата допомоги по безробіттю проведена центром зайнятості добровільно, наявність рахункової помилки з боку працівників центру зайнятості не доведена позивачем, доказів недобросовісності з боку набувача вказаних виплат позивач не надав.

Доводи касаційної скарги щодо недобросовісності з боку набувача ОСОБА_4 в отриманні допомоги по безробіттю внаслідок неналежного повідомлення центра зайнятості щодо перебування відповідача на військовій службі є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Миколаївського районного центру зайнятості залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 24 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк