Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №638/9047/19
Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №638/9047/19

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 638/9047/19

провадження № 61-8399св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Київській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на постанову Харківського апеляційного суду від 04 травня 2023 року в складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Київській області, про визнання договорів недійсними, скасування реєстрації та зобов`язання вчинити дії.

Позов мотивований тим, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року у справі № 638/5995/16-ц, залишеним без змін постановою апеляційного суду Харківської області від 05 березня 2018 року, з ОСОБА_2 на його користь стягнуто заборгованість за договором позики від 26 серпня 2014 року в сумі 5 782 884,60 грн та 6 890 грн судового збору.

В порядку забезпечення позову ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року накладено арешт на майно ОСОБА_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 , транспортний засіб LEXUS GX 460, д.н.з. НОМЕР_1 , транспортний засіб PORSCHE PANAMERA, д.н.з. НОМЕР_2 , транспортний засіб VOLKSWAGEN TOUAREG, д.н.з. НОМЕР_3 .

15 квітня 2016 року вказана ухвала суду про забезпечення позову подана до Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області.

29 березня 2018 року на виконання рішення суду у справі № 638/5995/16-ц видано виконавчі листи, на підставі яких 27 квітня 2018 року старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Ковальовою Є. С. відкрито виконавчі провадження № 56282248, № 56282199. Постановою ВП № 56282248 від 27 квітня 2018 року накладено арешт на все майно боржника, в тому числі на майно, забезпечене ухвалою суду від 14 квітня 2016 року.

З метою уникнення виконання рішення суду ОСОБА_2 перебуваючи у змові з посадовими особами Територіального сервісного центру МВС в Київській області № 8047 та іншими особами, 04 квітня 2018 року провів незаконні дії щодо припинення арешту накладеного на автомобіль PORSCHE PANAMERA, д.н.з. НОМЕР_4 , кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 .

05 квітня 2018 року ОСОБА_2 , перебуваючи у с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області видав довіреність на ім`я ОСОБА_6 , який в подальшому здійснив відчуження арештованого майна.

13 квітня 2018 року на підставі заяви ОСОБА_6 № НОМЕР_7 , поданої останнім до ТСЦ МВС № 3246, та договору купівлі-продажу транспортного засобу № 3246/2018/898965 від 13 квітня 2018 року автомобіль PORSCHE PANAMERA зареєстровано за ОСОБА_3 , останнім отримано свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_8 та д.н.з. НОМЕР_9 .

В подальшому ОСОБА_3 , на підставі заяви № 139367095 від 17 квітня 2018 року зняв цей автомобіль з обліку для реалізації та отримав транзитний номерний знак НОМЕР_10 .

15 травня 2018 року на підставі заяви ОСОБА_3 № НОМЕР_11 та договору укладеного ТФ ПП «Полюс» спірний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_4 , яким отримано свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_12 та д.н.з. НОМЕР_4 .

Позивач зазначав, що ОСОБА_2 знав про накладення арешту відповідно до ухвали суду, неодноразово намагався припинити її дію шляхом подачі заяв та клопотань до Дзержинського районного суду м. Харкова під час розгляду справи, однак ці заяви були залишені без задоволення, а ухвала про забезпечення позову без змін. Відповідно до відповіді РСЦ МВС в Харківській області від 25 вересня 2018 року ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року про забезпечення позову, якою накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2 надійшла для виконання до РСЦ МВС в Харківській області 15 квітня 2016 року та була виконана в повному обсязі.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійcним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3246/2018/898965 від 13 квітня 2018 року автомобілю PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

визнати недійcним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 15 травня 2018 року автомобілю PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

застосувати наслідки недійсності правочину, а саме: скасувати реєстрацію транспортного засобу PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 за ОСОБА_4 ;

зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС в Київській області № 3246 поновити за ОСОБА_2 реєстрацію транспортного засобу PORSCHEPANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова в складі судді Цвіри Д. М. від 01 лютого 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вжитий судом на підставі постанови Харківського апеляційного суду від 17 липня 2019 року захід забезпечення позову у вигляді арешту на автомобіль PORSCHEPANAMERA, ДНЗ НОМЕР_4 , кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_13 , що належить на праві власності ОСОБА_4 скасовано.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

договори-купівлі-продажу по цій справі є оспорюваними, і їх недійсність прямо не встановлена законом, а тому недійсність належить довести позивачу шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів. Однак, наданими позивачем та представником позивача доказами по справі не доведено невідповідність нормам діючого законодавства України укладених між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 договорів купівлі-продажу транспортного засобу, а відтак, не доказано їх недійсність.

на час укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу будь-які обмеження щодо відчуження транспортного засобу PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , відсутні. З письмових пояснень голови ліквідаційної комісії регіонального сервісного центру МВС в Київській області, надісланих на електронну адресу суду 03 вересня 2020 року, вбачається, що договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3246/2018/898965 від 13 квітня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було проведено з дотриманням вимог пункту 15 Порядку №1388, а саме: була здійснена перевірка за Єдиним державним реєстром МВС, автоматизованою базою даних про розшукувані транспортні засоби, банком даних Генерального секретаріату Інтерполу, перевірка відомостей про обмеження відчуження за Державним реєстром обтяжень рухомого майна. Так, на момент здійснення реєстраційних дій у територіальному сервісному центрі №3246, транспортний засіб PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , в арешті не перебував. Сторонами укладених договорів купівлі-продажу їх недійсність не оспорюється;

з наданого суду відзиву ОСОБА_4 ним було придбано автомобіль PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , відповідно до вимог чинного законодавства та зареєстровано у встановленому законом порядку право власності на нього. Щодо будь-яких незаконних дій відносно вищезазначеного автомобілю йому не було відомо. Під час його купівлі він діяв добросовісно та відповідно до вимог цивільного законодавства України та звичаїв ділового обороту, а тому, законно набув право власності на вказаний транспортний засіб. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, а застосування наслідку недійсності правочину, який просить застосувати позивач, як скасування реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_4 , матиме наслідком вибуття автомобіля від його законного власника ОСОБА_4 , що вплине на його майнові права, а це є порушенням статей 330 388 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

з наданих представником ОСОБА_3 пояснень, останній здійснив дії щодо придбання та продажу спірного транспортного засобу в межах закону, не порушуючи його норми, здійснивши оплату за придбаний транспортний засіб, а отже, є добросовісним набувачем, договір купівлі-продажу він укладав за участю державного органу - Територіального сервісного центру МВС №3246 РСЦ МВС в Київській області, в зв`язку з чим в нього не виникло жодних сумнівів щодо можливості права відчуження представником за довіреністю транспортного засобу, договір був оплатним, а тому дотримані всі основні вимоги до договору, а тому, договір купівлі-продажу від 13 квітня 2018 року відповідає усім ознакам дійсності правочину. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, а визнання договору купівлі-продажу недійним буде порушувати його права;

особа може бути визнана добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження, а власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна;

продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

доказів, які б свідчили про недобросовісність набувачів транспортного засобу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивачем та його представником суду не надано. При цьому, вимоги від колишнього власника транспортного засобу ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна від добросовісного набувача не заявлялись, тоді як тільки власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна. Зважаючи на встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку, що договори купівлі-продажу в момент їх вчинення відповідали нормам ЦК України, які застосовуються до спірних правовідносин, не суперечили порядку укладення договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх формі, були підписані сторонами правочину, які мали на це повноваження, необхідний обсяг цивільної дієздатності, вчинені з вільного волевиявлення осіб, спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Доказів в спростування вищезазначених обставин позивачем та його представником суду не надано.

між ОСОБА_1 , який заявив позовні вимоги, та набувачами транспортного засобу PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину. Обов`язок щодо доказування, надання доказів та обрання способу захисту лежить на позивачеві, однак, оскільки позивачем та його представником не надано жодних належних та допустимих доказів того, що транспортний засіб - PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , вибув з його володіння незаконним шляхом. Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребувано у добросовісного набувача;

вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Позов про витребування майна, яке відчужене стороною недійсного правочину, що за його твердженням було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно, не підлягає задоволенню, оскільки зазначений позов спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловживала;

ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, який законним шляхом набув своє майно, покладаючись на добросовісність дій продавця, тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях продавця наявна воля на передачу майна іншій особі. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною у цьому випадку та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. ОСОБА_4 , придбаваючи вищевказане майно, яким володів ОСОБА_3 , а перед ним ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу, мав усі підстави вважати, що такі договори є законними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що ОСОБА_3 , відчужуючи йому рухоме майно має право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. Таким чином, перекладання на третіх осіб наслідків визнання недійсними договорів матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідача і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції. Аналогічна правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2020 року по справі № 641/9904/16-ц.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 травня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 01 лютого 2023 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3246/2018/898965 від 13 квітня 2018 року автомобілю PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Скасовано реєстрацію транспортного засобу PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 за ОСОБА_4 .

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України). Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини. Обов`язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання (подібний висновок щодо двостороннього правочину викладно у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20)). У зв`язку з цим межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом;

добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала / використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21);

рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина 3 статті 13, частина 3 статті 16 ЦК України не суперечать частині 2 статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини 3 статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини 1 статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині 3 статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина 3 статті 13 та частина 3 статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною);

договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21);

цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник, проти якого ухвалено судове рішення про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладений договір купівлі-продажу автомобіля PORSCHE моделі PANAMERA, 2011 року випуску, чорного кольору, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , д.н.з НОМЕР_2 , порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом:

Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України;

відчужуючи майно після виникнення зобов`язання з повернення суми позики, ОСОБА_2 діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу містить ознаки фраудаторності. До матеріалів справи залучена ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року про накладення арешту на майно ОСОБА_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 , транспортний засіб LEXUS GX 460, д.н.з. НОМЕР_1 , транспортний засіб PORSCHE PANAMERA, д.н.з. НОМЕР_2 , транспортний засіб VOLKSWAGEN TOUAREG, д.н.з. НОМЕР_3 . Згідно відповіді Регіонального сервісного центру в м. Харкові від 25 серпня 2018 року вказана ухвала була виконана, на транспортні засоби накладені обмеження на проведення реєстраційних дій (т. 1, а. с. 18). До матеріалів справи залучено протокол допиту свідка від 06 листопада 2018 року у кримінальному провадженні № 12018220480002452 ОСОБА_7 , який з листопада 2016 року і на день проведення слідчої дії займав посаду провідного консультанта-адміністратора ТСЦ - 8047 РСЦ МВС в м. Києві. Під час допиту ОСОБА_7 засвідчив, що до його обов`язків серед інших відноситься також накладення та зняття обмежень. Зняття арешту з спірного транспортного засобу виконано від його імені, однак заявив, що зазначену дію він не вчиняв, а вважає це несанкціонованим доступом в систему. Облікові журнали територіального транспортного центру не містять інформації щодо документу, який міг би стати підставою для зняття арешту з вказаного ТЗ. Пароль доступу до системи він нікому не передавав (т.1, а. с. 12, 13). З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважав доведеною ту обставину, що відчуження спірного автомобіля PORSCHE моделі PANAMERA, 2011 року випуску, чорного кольору, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , д.н.з НОМЕР_2 фактично відбулося під час дії накладеного на нього обтяження.

відповідно до пункту 40 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою КМ України від 7 вересня 1998 року № 1388 (з наступними змінами), державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів скасовується на підставі відомостей про транспортний засіб, який під час здійснення його державної реєстрації (перереєстрації) або зняття з обліку перебував під дією обтяжень. З огляду на те, що перший договір відчуження спірного автомобіля від 13 квітня 2018 року відбувся з порушення приписів статті 203 ЦК України, апеляційний суд вважав за необхідне визнати недійним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3246/2018/898965 від 13 квітня 2018 року автомобілю PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також скасувати реєстрацію транспортного засобу PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 за ОСОБА_4 .

Аргументи учасників справи

05 червня 2023 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5 , на постанову Харківського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, в якій просив:

скасувати повністю оскаржену постанову апеляційного суду;

залишити рішення районного суду без змін;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: до відносин, що склалися між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , застосовано конструкцію «фраудаторності» правочину. Також судом апеляційної інстанції помилково не було застосовано норму права у подібних правовідносинах, неодноразово викладених у постановах Верховного Суду у справі № 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21),

при вирішенні спору суд апеляційної інстанції застосував норми статті 234 ЦК України, визнав фіктивним правочини, тобто таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином та застосував наслідки такого правочину, а саме: визнав його недійсним. Так, у своїй постанові суд апеляційної інстанції посилається на те, що договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій. Застосування конструкції фраудаторності при сплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий» що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Проте апеляційний суд не встановив, відповідно до яких саме обставин ОСОБА_4 діяв у змові з ОСОБА_2 , якщо після придбання спірного транспортного засобу ОСОБА_4 залишив його в своєму користуванні, сплатив за транспортний засіб 42 000 доларів США, що є реальною вартістю транспортного засобу на момент укладення договору купівлі-продажу. Крім того, ОСОБА_4 не перебував в ніяких відносинах зі сторонами у справі, зворотного під час встановлення обставин у справі не встановлено;

судом першої інстанції встановлено, що порушень щодо укладення оспорюваних договорів не було, перереєстрація транспортного засобу, що є предметом спору, відбулась відповідно до норм діючого законодавства. Судом було встановлено, що набуття права власності на спірний транспортний засіб ОСОБА_4 відповідали нормам ЦК України, не суперечили порядку укладення договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх формі, були підписані сторонами правочину, які мали на це повноваження, необхідний обсяг цивільної дієздатності, вчинені з вільного волевиявлення осіб, спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 не є стороною договірних відносин між відповідачами; спірне майно не перебувало у володінні апелянта, а отже і не вибуло з його володіння незаконним шляхом. Право кредитора на стягнення коштів на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова по справі № 638/5995/16-ц залишилось не змінним і може бути виконаним за рахунок іншого майна відповідача ОСОБА_2 ;

у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Майно може бути витребувано від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Таке витребування застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпну сукупність підстав» коїш за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача;

вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора;

покладаючись на добросовісність дій другого продавця, відповідач законним шляхом набув своє майно, є добросовісним набувачем, тому це майно у нього на підставі статті. 388 ЦК України витребувано бути не може, оскільки в діях позивача була наявна воля на передачу майна іншій особі для уникнення звернення стягнення на майно в рахунок кредитних боргів. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, у цьому випадку є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар;

фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах. Зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»). Верховний Суд України здійснив розширювальне тлумачення статті 234 ЦК і кваліфікував договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, як фіктивний (постанови Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 у справі № 6-873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 9 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц). При фіктивному правочинові має бути відсутнім намір створити правові наслідки на момент його вчинення, і як наслідок неможливе виникнення будь-яких майнових наслідків (передача майна), оскільки такий правочин не може їх породжувати;

обов`язок щодо доказування, надання доказів та обрання способу захисту лежить на позивачеві. Позивачем не надано жодного належного доказу, що спірний транспортний засіб вибув з його володіння незаконним шляхом та обрано неналежний спосіб захисту.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 3246/2018/898965 від 13 квітня 2018 року автомобілю PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та про скасування реєстрації транспортного засобу PORSCHE PANAMERA, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 за ОСОБА_4 . В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У серпні 2023 року Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Київській області засобами поштового зв`язку подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив скасувати повністю оскаржену постанову апеляційного суду та залишити рішення районного суду без змін.

Відзив мотивований тим, що:

РСЦ ГСЦ МВС в Київській області є органом державної влади, який здійснює лише реєстраційні дії щодо майна. 13 квітня 2018 року у територіальному сервісному центрі № 3246 РСЦ ГСЦ МВС в Київській області була здійсненна перереєстрація спірного транспортного засобу за договором купівлі-продажу № 3246/2018/898965 на підставі заяви ОСОБА_6 на нового власника ОСОБА_3 . На момент здійснення реєстраційних дій, за результатами перевірки заборона на відчуження вищезазначеного транспортного засобу не накладалася;

суд першої інстанції вірно оцінив обставини справи в частині позовних вимог щодо зобов`язання Головного сервісного центру в особі РСЦ ГСЦ МВС в Київській області поновити реєстрацію та прийшов до законного й обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про поновлення реєстрації транспортного засобу є неможливим в силу закону, оскільки, реєстраційна операція поновлення реєстрації транспортного засобу здійснюється у разі коли первинна реєстрація автомобіля була скасована відповідно до пункту 40 Порядку № 1388. Так як державна реєстрація на спірний автомобіль, не була скасована, то і поновленню не підлягає.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

06 вересня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 серпня 2023 року вказано, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц; від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17; від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18; від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц; від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20; від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц; від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та постановах Верховного Суду України: від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16; від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц; від 09 серпня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року в справі № 638/5995/16-ц в порядку забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості накладено арешт на:

квартиру АДРЕСА_1 ;

транспортний засіб LEXUS GX 460, д.н.з. НОМЕР_1 ;

транспортний засіб PORSCHE PANAMERA, д.н.з. НОМЕР_2 ;

транспортний засіб VOLKSWAGEN TOUAREG, д.н.з. НОМЕР_3 .

Вказана ухвала 15 квітня 2016 року була отримана РСЦ МВС в Харківській області та передана на виконання до ТСЦ № 6341, ТСЦ № 6342 РСЦ МВС в Харківській області за місцем реєстрації транспортних засобів та виконана у повному обсязі, на транспортні засобі накладені обмеження на проведення реєстраційних дій.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року в справі № 638/5995/16-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором позики від 26 серпня 2014 року в сумі 5 782 884 та 6 890 грн судового збору.

13 квітня 2018 року між ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності від 05 квітня 2018 року, та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу № 3246/2018/898965 транспортного засобу, за яким останній набув право власності на автомобіль PORSCHE моделі PANAMERA, 2011 року випуску, чорного кольору, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , д.н.з НОМЕР_2 . Вартість автомобілю визначено у 200 000 грн. Договір оформлений та підписаний сторонами в сервісному центрі № 3246 РСЦ МВС в Київській області. За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 200 000 грн (пункт 3.1. договору).

На виконання зазначеного договору ОСОБА_3 отримано свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_8 та д.н.з. НОМЕР_9 , на підставі заяви № 139367095 від 17 квітня 2018 року та вчинено дії щодо зняття даного автомобілю з обліку для реалізації та отримано транзитний номерний знак НОМЕР_10 .

27 квітня 2018 року на виконання рішення в справі № 638/5995/16-ц старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Ковальовою Є. С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56282248 та накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_2 , в тому числі на майно, забезпечене ухвалою суду від 14 квітня 2016 року, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; транспортний засіб LEXUS GX 460, д.н.з. НОМЕР_1 ; транспортний засіб PORSCHE PANAMERA, д.н.з. НОМЕР_2 ; транспортний засіб VOLKSWAGEN TOUAREG, д.н.з. НОМЕР_3 .

15 травня 2018 року на підставі заяви ОСОБА_3 № НОМЕР_11 вищезазначений автомобіль зареєстровано за ОСОБА_4 , яким отримано свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_12 та д.н.з. НОМЕР_4 .

23 червня 2018 року за заявою ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення за № 12018220480002452 за частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 364, частиною другою статті 382, частиною другою статті 388 КК України.

Ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2018 року задоволено клопотання слідчого Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області про тимчасовий доступ до речей і документів. Зобов`язано посадових осіб ТСЦ МВС № 8047, що розташований за адресою: 08131, Київська область, Києво Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 110 А надати тимчасовий доступ до речей та документів та забезпечити проведення вилучення (виїмки) оригіналів документів, які містять охоронювану законом таємницю, а саме: документів, що стали підставою для припинення арешту, накладеного на підставі ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року про забезпечення позову у справі № 638/5995/1-ц. Зобов`язано посадових осіб ТСЦ МВС № 3246, що розташований за адресою: 08131, Київська область, Києво Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Толстого, 2 надати тимчасовий доступ до речей та документів та забезпечити проведення вилучення (виїмки) оригіналів документів, які містять охоронювану законом таємницю, а саме: заяви № 139225812 від 13.04.2018 року на перереєстрацію автомобіля Porsche Panamera, д. н. з. НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 на іншого власника; інші документи, що стали підставою для перереєстрації вищевказаного транспортного засобу.

Відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_7 від 06 листопада 2018 року в межах кримінального провадження № 12018220480002452 останній заперечує свою причетність до дій, вчинених від його імені, щодо зняття арешту з майна та вказує, що такі дії він не вчиняв та вважає, цю дію несанкціонованим доступом до НАІС.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13 квітня 2018 року

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:

«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

фіктивного (стаття 234 ЦК України);

такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України);

такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що:

«цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

апеляційний суд при задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі продажу транспортного засобу обґрунтовано вважав, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник, проти якого ухвалено судове рішення про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладений договір купівлі-продажу від 13 квітня 2018 року автомобіля PORSCHE моделі PANAMERA, 2011 року випуску, чорного кольору, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , д.н.з НОМЕР_2 , порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом;

апеляційний суд встановив, що при відчуженні транспортного засобу ОСОБА_2 діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу містить ознаки фраудаторності; відчуження спірного автомобіля PORSCHE моделі PANAMERA, 2011 року випуску, чорного кольору, кузов № НОМЕР_5 , двигун № НОМЕР_6 , д.н.з НОМЕР_2 фактично відбулося під час дії накладеного на нього обтяження.

За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу від 13 квітня 2018 року.

Аргумент касаційної скарги про те, що договір купівлі-продажу від 13 квітня 2018 року кваліфікований апеляційним судом як фіктивний (стаття 234 ЦК), касаційний суд відхиляє, оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України). Пославшись на висновок Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд зробив висновок про кваліфікацію оспорюваного договору від 13 квітня 2018 року як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України).

Щодо позовних вимог про скасування реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_4 .

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Критерієм віднесення речей до рухомих визначається можливість їх вільного переміщення у просторі. Автомобіль є рухомою річчю. За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть в договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ. Правила частини четвертої статті 334 ЦК України застосовуються до нерухомих речей (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 26 квітня 2023 року у справі 569/20334/21 (провадження № 61-474св23).

У пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22) вказано, що:

«положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6 627 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу».

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів.

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23).

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину. Належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що:

«очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків. Обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2) передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах».

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

У справі, що переглядається:

при задоволенні позовних вимог про скасування реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_4 апеляційний суд вважав, що існують підстави для задоволення цих позовних вимог;

апеляційний суд не звернув увагу, що зміст і характер відносин між учасниками справи, з урахуванням установлених обставин справи, свідчать, що спір в частині скасування реєстрації транспортного засобу виник між позивачем та ОСОБА_4 , а Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Київській області не є належним відповідачем. Тому в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Київській області, належало відмовити саме з цієї підстави. Апеляційний суд помилково позовні вимоги в цій частині задовольнив. Натомість суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в їх задоволенні, проте помилився щодо мотивів такої відмови, в зв`язку з чим постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови;

апеляційний суд не врахував, що державна реєстрація транспортного засобу, на відміну від нерухомості, не має правотвірного характеру; належним способом захисту кредитора є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається. Тому в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_4 , належало відмовити саме з цієї підстави. Апеляційний суд помилково позовні вимоги в цій частині задовольнив. Натомість суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в їх задоволенні, проте помилився щодо мотивів такої відмови, в зв`язку з чим постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню, а рішення суду - зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена частково з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про скасування реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_4 скасувати, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_4 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в іншій оскарженій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

З урахуванням висновку про часткове задоволення касаційної скарги, належить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1 536,80грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 409 410 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 04 травня 2023 року в частині задоволення позовних вимог про скасування реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_4 скасувати.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова в складі судді Цвіри Д. М. від 01 лютого 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_4 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови

В іншій оскарженій частині постанову Харківського апеляційного суду від 04 травня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1 536,80грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 04 травня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук