Постанова

Іменем України

13 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 638/10230/17

провадження № 61-12503св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

третя особа - приватне акціонерне товариство «Трест Житлобуд-1»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 листопада 2017 року у складі судді Подус Г. С. та постанову апеляційного суду Харківської області від 10 січня 2018 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Карімової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), третя

особа ? приватне акціонерне товариство «Трест Житлобуд-1», про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 18 жовтня 2007 року між ОСОБА_4 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладено договір кредиту

№ 805/16/13-1/7-43.

ПАТ «Укрсоцбанк» приховало від ОСОБА_4 інформацію про відсутність у нього залучених коштів у доларах США і в такий спосіб ввело її в оману, що є нечесною підприємницькою практикою. ПАТ «Укрсоцбанк» не мало права укладати договір в іноземній валюті, оскільки була відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу та самої іноземної валюти. Не зробило жодних дій, спрямованих на перерахування їй кредиту в іноземній валюті, що свідчить про те, що договір є неукладений.

ОСОБА_4 просила визнати недійсним договір кредиту від 18 жовтня

2007 року № 805/16/13-1/7-43, укладений між ОСОБА_4 та

ПАТ «Укрсоцбанк».

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 листопада

2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умови кредитного договору відповідають загальним засадам цивільного судочинства, нечесна підприємницька діяльність позивачем не доведена. Крім того, суд зазначив про пропуск трирічного строку звернення до суду з позовом.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 10 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 листопада

2017 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

14 лютого 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 10 січня 2018 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано закон, який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Укладаючи договір, відповідач вчинив щодо позивача обман щодо наявності в нього необхідної суми доларів США і, як наслідок цього, - обман з приводу наявності в нього законного права на укладення договору, що є нечесною підприємницькою практикою і в силу вимог статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є безумовною підставою для визнання договору недійсним.

13 квітня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало до Верховного Суду відзив, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 листопада

2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 10 січня 2018 року залишити без змін.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 жовтня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 805/16/13-1/7-43.

Пунктом 2.1 спірного договору передбачено, що надання Кредиту здійснюється шляхом видачі Позичальнику готівкових грошей в іноземній валюті з наступною їх конвертацією (обміном) через операційну касу Кредитора в гривні прийняттям суми в гривнях для перерахуванням на цілі, визначені пунктом 1.2 цього Договору.

Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладено у письмовій формі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Крім того, на момент укладення оспорюваного кредитного договору ОСОБА_4 не заявляла додаткових умов, щодо яких повинно бути досягнуто згоди. Таким чином, істотними умовами даного договору відповідно до чинного законодавства є лише ті, які сторони визначили за взаємною згодою, укладаючи договір. Банком було видано кредит у повному обсязі у строки, зазначені в договорі, тобто свої обов'язки він виконав належним чином. Факт підписання ОСОБА_4 кредитного договору та подальше його виконання також свідчить про згоду останньої з його умовами.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 жовтня

2016 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 задоволено. Вказаним рішенням було встановлено факт укладення кредитного договору

№ 805/16/13-1/7-43.

За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина перша статті 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті

1055 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину, зокрема правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає заборону нечесної підприємницької практики. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність заявлених позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про те, що у банку була відсутня необхідна сума іноземної валюти, в якій було укладено договір кредиту, або що він приховав цей факт при укладенні договору.

Той факт, що фактично видача кредиту проводилася шляхом зарахування банком на поточний рахунок позивача відповідної суми в гривні, яка складає еквівалент суми кредиту в доларах США, вищевказані підстави позову не підтверджує. Такий порядок отримання кредиту був узгоджений сторонами при його укладанні. Він не суперечить діючому законодавству. Позивач не спростував визначену у статті 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину та не довів, що при його укладенні сторонами не було дотримані визначені у статті 203 ЦК України загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, у тому числі вільне волевиявлення сторін, що у підсумку свідчить про відсутність підстав для застосування вказаної норми статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист пав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,

№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 листопада

2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 10 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська