Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2019 року у справі №222/408/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 222/480/17

провадження № 61-49063св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 18 травня 2018 року, ухвалене у складі судді Вайновської О. Є., та постанову Донецького апеляційного суду від 14 листопада 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Мальцевої Є. Є., Биліни Т. І., Принцевської В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, спадкоємцями якої є вона та її брат - ОСОБА_2

21 жовтня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого заповіла ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (сину позивача) все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось.

З 2014 року відповідач постійно проживав із матір'ю за місцем її проживання на АДРЕСА_1. На цей час ОСОБА_5 була особою похилого віку, мала хронічні захворювання та потребувала щоденного прийому лікарських препаратів, проте відповідач заборонив матері приймати ліки, виселив її з власного будинку до літньої кухні, створив для їхньої матері жахливі умови для проживання, погано її годував, не забезпечував засобами особистої гігієни, не допускав до неї позивача та перешкоджав наданню медичної допомоги.

Заявник вказувала, що ОСОБА_5 за життя скаржилася на зловживання ОСОБА_2 спиртними напоями, влаштування скандалів; зі слів матерів, відповідач витрачав її пенсію на власні потреби.

Все це, на думку позивача, у своїй сукупності призвело до погіршення стану здоров'я їхньої матері та прискорило її смерть.

З урахуванням наведеного, вважаючи, що відповідач ОСОБА_2 умисно ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві ОСОБА_3, яка через важку хворобу та похилий вік потребувала сторонньої допомоги, а також перешкоджав позивачеві у наданні такої допомоги, просила суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 18 травня 2018 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем обставин, які б свідчили про те, що спадкодавець перебувала у безпорадному стані та потребувала сторонньої допомоги, а також з ненадання належних та допустимих доказів ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцеві.

Постановою Донецького апеляційного суду від 14 листопада 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, рішення Володарського районного суду Донецької області від 18 травня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем своїх вимог, вважаючи, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи, дотримуючись принципу змагальності сторін; врахував, що усуненню від права на спадкування, підлягає особа, яка має таке право за законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення Володарського районного суду Донецької області від 18 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 14 листопада 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що судами надана неправильна оцінка доказам, зокрема, довідці з поліції, поясненням свідків, допитаних у суді першої інстанції за її клопотанням, медичним документам щодо стану здоров'я спадкодавця.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від учасників справи до касаційного суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3,1928 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_1, про що Центральним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області вчинено актовий запис від 5 грудня 2016 року № 2547.

Причина смерті: церебральний атеросклероз з артеріальною гіпертензією; довідка про причину смерті від 4 грудня 2016 року № 317 видана комунальним закладом "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 м. Маріуполя".

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 11,8700 га, розташовану на території Малоянісольської сільської ради Нікольського району Донецької області, яка належала їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 10 лютого 2007 року серії ДН № 197836.

За життя ОСОБА_3 склала заповіт від 21 жовтня 2011 року, посвідчений Малоянісольською сільською радою Нікольського району Донецької області, за яким заповідала все своє майно ОСОБА_2 і ОСОБА_4 в рівних частках.

Згідно з інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 24 січня 2017 року, яка міститься в спадковій справі, заповіт є чинним.

Спадщину після ОСОБА_3 прийняли її діти - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом подання нотаріусу у встановлений законом строк заяви про прийняття спадщини; ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини не звертався.

Свідоцтво про право на спадщину нотаріус не видавав.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги заявника на рішення Володарського районного суду Донецької області від 18 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 14 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147 VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина 3 статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Статтями 1217, 1223 ЦК України (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1258 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони є спадкоємцями ОСОБА_3 першої черги за законом; ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом.

Частиною 5 статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Положення частини 5 статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Вказані правові висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 4 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 2 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20), від 1 квітня 2021 року у справі № 760/8781/17-ц (провадження № 61-18807 св20).

Згідно з вимогами статей 12, 81 ЦПК України обов'язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Судами установлено, що спадкодавець була особою похилого віку, мала хронічні захворювання, проте не потребувала сторонньої допомоги.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, з урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши вік, стан здоров'я спадкодавця, негативне відношення сторін одна до одної, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцеві, винної поведінки останнього, а також потребу спадкодавця в такій допомозі.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Доводи заявника про неврахування судами при розгляді справи наданих нею письмових доказів, а також залишення поза увагою пояснень свідків, які були допитані за її клопотанням, є необґрунтованими, оскільки ці докази судом першої інстанції оцінені в сукупності з іншими письмовими доказами та поясненнями свідків.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості, що згідно із частиною 1 статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 18 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 14 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук