ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021року

м. Київ

справа № 200/17736/13-ц

провадження № 61-14613св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 вересня 2017 року у складі судді Женеску Е. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Лаченкової О.

В., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору № DNR0GA00000363 від 26 квітня 2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 52 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26 квітня 2017 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 квітня 2007 року сторонами укладено договір іпотеки № DNR0GA00000363, згідно з яким відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно - квартиру загальною площею 62,80 кв. м, житловою площею 43,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки становить 328 250,00
грн.

ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 04 грудня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 133 371,68 доларів США, яка складається із: 47 793,92 доларів США заборгованості за кредитом, 35 917,21 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 4 796,00 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом та 44 864,55 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

У зв'язку із цим ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на квартиру, яка є предметом іпотеки, шляхом продажу ПАТ КБ "Приватбанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, та можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Також позивач просив виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсною умови кредитного договору.

Зустрічний позов, із урахуванням уточнених зустрічних позовних вимог, мотивовано тим, що 26 квітня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNR0GA00000363, за яким остання отримала кредит у розмірі 52
000,00 доларів США з кінцевим терміном його повернення 26 квітня 2017 року.

Пунктом 4.1 цього договору передбачено стягнення пені у розмірі 0,15 % за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.

У первісній позовній заяві банку ставиться питання про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 47
793,92 доларів США, заборгованості по процентам - 35 917,21 доларів США, заборгованості по комісії - 4 796,00 доларів США та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань - 44 864,55 доларів США.

Відповідно до вимог частин 2 та 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" умови договору є несправедливими, якщо усупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Розмір додаткової відповідальності по сплаті пені становить 44 864,55 доларів США, що перевищує 50 % заборгованості за кредитом.

Відтак, на думку ОСОБА_1, положенням пункту 4.1 кредитного договору, яким передбачено стягнення пені у розмірі 0,15 % за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, порушується принцип рівності сторін договору.

Крім того, оскільки договір іпотеки не містить строку дії іпотеки, то іпотека за цим договором, на думку позивачки за зустрічним позовом, припинилась 26 квітня 2017 року (строк повернення кредиту за умовами пункту 7.1 кредитного договору) (а. с. 174, т. 1).

У зв'язку із цим ОСОБА_1 просила визнати недійсним пункт 4.1 кредитного договору, визнати припиненими зобов'язання за договором іпотеки, вилучити з Державного реєстру іпотек запис № 5027240 про іпотеку зазначеної квартири та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження № 4875949.

У запереченнях на зустрічну позовну заяву банк зазначив про застосування строку позовної давності, оскільки кредитний договір, пункт 4.1 якого просила визнати недійсним ОСОБА_1, укладено у 2007 році, а зустрічний позов до банку подано лише у 2016 році (а. с. 162, т. 1).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 травня 2014 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 133 371,68
доларів США, що за курсом НБУ від 04 грудня 203 року складає 1 065 639,72 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 62,80 кв. м, житловою площею 43,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 26 квітня 2007 року № DNR0GA00000363) ПАТ КБ "Приватбанк" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, та можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 3 441,00 грн судового збору.

Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 червня 2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення суду першої інстанції скасовано, справу призначено до судового розгляду у загальному порядку.

Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 листопада 2016 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсною умови кредитного договору та визнання припиненими зобов'язання за договором іпотеки квартири прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення.

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 відмовлено.

Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом про визнання недійсними умови кредитного договору та визнання припиненими зобов'язання за договором іпотеки квартири.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено.

Визнано недійсними умови пункту 4.1 кредитного договору від 26 квітня 2007 року № DNR0GA00000363, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1.

Визнано припиненими зобов'язання ОСОБА_1 за договором іпотеки квартири № DNR0GА00000363 від 26 квітня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1.

Вилучено з Державного реєстру іпотек запис № 5027240 про іпотеку квартири АДРЕСА_2, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1, і вилучено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження № 4875949, що внесені (зареєстровані) приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черновою О. І.

Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 640 грн судового збору. Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь держави 640 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності іпотекодержателем, законом не передбачено визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, а тому із урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, підстави для задоволення первісного позову відсутні.

Вивчивши доводи, викладені позивачем за зустрічним позовом у заяві про поновлення строків позовної давності, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду з поважних причин, оскільки вона дізналась про порушення свого права із первісного позову банку, який подано до суду 16 грудня 2013 року, та у якому зазначено суму боргу та штрафних санкцій, яку вона вважає несправедливою.

Задовольняючи позовні вимоги за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки розмір додаткової відповідальності по сплаті пені становить 44 864,55 доларів США, що перевищує 50 % заборгованості за кредитом, положеннями цього пункту дійсно порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач ОСОБА_1, а тому цей пункт кредитного договору слід визнати недійсним з моменту укладення договору, тобто з 26 квітня 2007 року.

Також зазначив, що приписи абзацу другого частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", згідно із яким іпотека припиняється у разі закінчення строку дії іпотечного договору, передбачають, що зобов'язання іпотекодавця має строковий характер.

З іпотечного договору вбачається, що у ньому не встановлено строку, після якого іпотека припиняється, а умова договору про дію іпотеки до повного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором та додатковими угодами до нього (пункт 28) не може розглядатися як установлення строку дії іпотечного договору, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України.

Оскільки договір іпотеки квартири № DNR0GА00000363 від 26 квітня 2007 року не містить строку дії іпотеки, то іпотека за цим договором припинилась 26 квітня 2017 року (строк повернення кредиту за умовами п. 7.1 кредитного договору), зобов'язання ОСОБА_1 за договором іпотеки слід також визнати припиненим, і, відповідно, необхідно вилучити з Державного реєстру іпотек відповідні записи про іпотеку квартири, а з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - запис про обтяження.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 вересня 2017 року скасовано в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсною умови кредитного договору, визнання припиненими зобов'язань за договором іпотеки квартири, вилучення з Державного реєстру іпотек та відмовлено у задоволенні цих вимог.

Рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 704,00 грн.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

При цьому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачено визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. Зокрема, таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15.

Відтак, встановивши, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (пункт 27 договору іпотеки), а саме переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця, або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору-купівлі продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ Приватбанк.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову у частині визнання припиненими зобов'язань за договором іпотеки квартири, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно із частиною п'ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Оскільки згідно із пунктом 28 договору іпотеки іпотека діє до повного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором та додатковими угодами до нього, за розрахунком позивача станом на 04 грудня 2013 року загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 133 371,68 доларів США, а матеріали справи не містять доказів виконання боржником зобов'язання, проведеного належним чином, настання строку такого виконання не може бути підставою для припинення іпотеки. Тому безпідставним є припинення дії зобов'язання, яке забезпечує основне зобов'язання, що залишилось невиконаним.

З огляду на зазначене, зустрічні позовні вимоги про визнання припиненими зобов'язань ОСОБА_1 за договором іпотеки квартири та вилучення з Державного реєстру іпотек відповідного запису задоволенню не підлягають.

Щодо зустрічних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною умови пункту 4.1 кредитного договору, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Під час укладення кредитного договору, сторони досягли згоди за всіма істотними умовам договору, про що свідчить власноручний підпис ОСОБА_1 та представника банку.

ПАТ КБ "ПриватБанк" у своїх запереченнях на зустрічний позов заявило про застосування строку позовної давності (а. с.195-199, т.1,).

У розумінні статті 256 ЦК України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов'язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права, у цьому випадку така вимога стосується визнання недійсним пункту договору у зв'язку з його невідповідністю на момент укладення такого договору нормам чинного законодавства.

Оскільки ОСОБА_1 у повному обсязі ознайомлена з умовами кредитного договору при його підписанні, мала можливість протягом трьох років звернутися до суду з відповідним позовом про захист свого порушеного права, протягом тривалого часу беззаперечно користувалася кредитними коштами та сплачувала передбачені договором чергові платежі, а із позовом про визнання недійсною умови пункту 4.1 кредитного договору звернулася до суду тільки у листопаді 2016 року, вона пропустила встановлений статтею 256 ЦК України строк позовної давності, про що заявлено банком, і що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

При цьому поважних підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду із позовом суд апеляційної інстанції не вбачає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 вересня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та у цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

ОСОБА_1 судові рішення не оскаржила.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліку касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, та посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, не врахував, що вона не стосується цих правовідносин, оскільки у цій справі висловлено позицію щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а у справі № 200/17736/13-ц позивач звернувся до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом її продажу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами установлено, що 26 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено кредитний договір № DNR0GA00000363, згідно із яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 52 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26 квітня 2017 року.

Станом на 04 грудня 2013 року загальні сума заборгованості ОСОБА_1 перед банком становить 133 371,68 доларів США, яка складається із: 47 793,92 доларів США заборгованості за кредитом, 35 917,21 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом, 4 796,00 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом та 44 864,55 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між сторонами укладено договір іпотеки № DNR0GA00000363 від 26 квітня 2007 року, згідно із яким відповідачка за первісним позовом надала в іпотеку нерухоме майно - квартиру загальною площею 62,80 кв. м, житловою площею 43,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, і яка належить відповідачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (пункт 27 договору іпотеки), а саме:

- переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця, або

- продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору-купівлі продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

Згідно із частиною першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналіз положення цієї статті дозволяє дійти висновку, що законодавцем передбачено право іпотекодержателя захистити свої майнові права у зв'язку з невиконанням (неналежним виконанням) боржником основного зобов'язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки одним із таких способів: у позасудовому порядку (згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі виконавчого напису нотаріуса) або у судовому порядку за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку" позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотеко держателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Стаття 37 Закону України "Про іпотеку", як у редакції Закону, чинній на час виникнення правовідносин, так і у редакцій на час перегляду справи касаційним судом, не передбачає визнання права власності на предмет іпотеки за іпотеко держателем за рішенням суду.

У пункті 27 договору іпотеки від 26 квітня 2007 року № DNR0GA00000363, згідно з яким відповідачка надала в іпотеку нерухоме майно - квартиру загальною площею 62,80 кв. м, житловою площею 43,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, а саме шляхом:

- переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця, або

- продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору-купівлі продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у наведенному пункті договору іпотеки, є одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" про звернення стягнення а предмет іпотеки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності іпотекодержателем, законом не передбачено визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, а тому, із урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, підстави для задоволення первісного позову відсутні.

Слід наголосити, що Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36,37 Закону України "Про іпотеку" як способу позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні цієї категорії справ суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб урегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки.

Сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36,37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Відтак, встановивши, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, передбачивши відповідне іпотечне застереження у пункті 27 договору іпотеки від 26 квітня 2007 року № DNR0GA00000363, а саме переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця, або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору-купівлі продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" про звернення стягнення.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок з питань застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15 не є релевантним, оскільки у цій справі висловлено позицію щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а у справі № 200/17736/13-ц позивач звернувся до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом її продажу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні АТ КБ "Приватбанк" норм матеріального права.

Так, у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 344/4423/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками.

Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом судового захисту.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із зазначеним висновком та не вбачає підстав для відступу від нього.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо звернення стягнення на предмет іпотеки прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 27 вересня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська