Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.06.2019 року у справі №592/2655/17

Постанова

Іменем України

13 червня 2019 року

м. Київ

справа № 592/2655/17

провадження № 61-26121св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Сумський міський центр зайнятості,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Сумського міського центру зайнятості на рішення Апеляційного суду Сумської області від 16 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Сумський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Сумський міський центр зайнятості посилався на те, що 02 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до центру за сприянням у працевлаштуванні. Спеціалістом центру при зверненні заповнена персональна кратка № 18516060200032, достовірність внесених даних до якої засвідчена особистим підписом шукача роботи. У заяві про надання статусу безробітного від 08 червня 2006 року ОСОБА_1 зазначив, що не має роботи, у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно. З 08 червня 2016 року ОСОБА_1 надано статус безробітного, а з 15 червня 2016 року - призначено та розпочато виплату допомоги по безробіттю. 13 жовтня 2016 року було встановлено факт зайнятості ОСОБА_1 у двох підприємствах, про що складено акт № 26. Згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців Сидоренко О. Б. з 02 березня 2015 року є керівником Сумської обласної організації роботодавців деревообробного та меблевого виробництва, а з 25 травня 2015 року - Сумської обласної організації політичної партії «Рідна Країна». Тобто відповідачем надано недостовірні дані, внаслідок чого незаконного отримано статус безробітного з 08 червня 2016 року та завдано Фонду шкоду в розмірі 1 867,73 грн незаконно отриманої допомоги по безробіттю за період з 15 червня до 27 вересня 2016 року. Враховуючи викладене, Сумський міський центр зайнятості просив стягнути з відповідача на свою користь незаконно отриману допомогу по безробіттю в розмірі 1 867,73 грн. .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 26 травня 2017 року у складі судді Фоменко І. М. стягнуто з ОСОБА_1 на користь Сумського міського центру зайнятості незаконно отриману допомогу по безробіттю в розмірі 1 867,73 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідачем під час звернення до Сумського міського центру зайнятості надано недостовірні дані, внаслідок чого отримано статус безробітного та завдано Фонду шкоду в розмірі 1 867,73 грн незаконно отриманої допомоги по безробіттю за період з 15 червня до 29 вересня 2016 року.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 16 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 26 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що перебування ОСОБА_1 на посаді керівника Сумської обласної організації роботодавців деревообробного та меблевого виробництва, а у подальшому на посаді Сумської обласної організації політичної партії «Рідна Країна» не є обставиною, що впливає на умови виплати йому допомоги по безробіттю, а його неповідомлення центру зайнятості про вказані обставини (графи заяви про надання статусу безробітного, заповненої ОСОБА_1 18 червня 2016 року не містять запиту такої інформації) та свідчить про надання ним достовірних даних, на підставі яких йому надано статус безробітного та призначено матеріальне забезпечення у період з 15 червня до 27 вересня 2016 року, тому підстави для стягнення суми виплаченого забезпечення, як з недобросовісного набувача відсутні.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Сумської області від 20 вересня 2017 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Компенсовано ОСОБА_1 за рахунок державного бюджету фактично понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 760 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2017 року Сумський міський центр зайнятості подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Сумської області від 16 серпня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на час надання ОСОБА_1 статусу безробітного він перебував на керівних посадах у Сумській обласній організації роботодавців деревообробного та меблевого виробництва і Сумського обласного осередку політичної партії «Рідна Країна». Перебування ОСОБА_1 у відносинах із зазначеними підприємствами є фактом його зайнятості і мало б слугувати підставою для відмови у наданні йому статусу безробітного. В порушення норм процесуального права, апеляційний суд прийняв від відповідача нові докази.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ковпаківського районного суду міста Суми.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до ГПК України ЦПК України КАС України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 травня 2018 року справу № 592/2655/17 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Сумського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного та призначення йому допомоги по безробіттю.

Згідно з наказом Сумського міського центру зайнятості від 14 червня 2016 року № НТ160614 ОСОБА_1 надано статус безробітного, а наказом від 15 червня 2016 року № НТ160615 - призначено допомогу по безробіттю та розпочато її виплату.

13 жовтня 2016 року Сумським міським центром зайнятості було встановлено факт подання неправдивих відомостей під час реєстрації безробітного ОСОБА_1 , а саме перебування останнього на посадах керівника Сумської обласної організації роботодавців деревообробки та меблевого виробництва з 02 березня 2015 року та Сумської обласної організації політичної партії «Рідна країна» з 25 травня 2015 року, про що складено акт № 26.

Наказом Сумського міського центру зайнятості від 17 жовтня 2016 року № НТ161017 припинено ОСОБА_1 виплату по безробіттю у зв`язку з припиненням реєстрації безробітного, а наказом від 18 жовтня 2016 року № НТ161018 - прийнято рішення про повернення допомоги по безробіттю, виплаченої ОСОБА_1 за період з 15 червня до 27 вересня 2016 року в розмірі 1867,73 грн.

19 жовтня 2016 року ОСОБА_1 було направлено лист-претензію про повернення вказаної суми заборгованості у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення, однак зазначена претензія була залишена без задоволення.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 не з працює з червня 2004 року, що підтверджується записами, зробленими у трудовій книжці.

За період з 2015 року - І квартал 2017 року інформація про доходи ОСОБА_1 та відомості щодо сплати ним страхових внесків відсутні, що підтверджується довідками податкової інспекції у місті Суми Головного управління ДФС у Сумській області та Сумського об`єднаного управління ПФУ Сумської області.

Згідно з листом голови політичної партії «Рідна Країна» Моршиніна Є. В. від 12 жовтня 2016 року ОСОБА_1 з 25 травня 2015 року був головою Сумської обласної організації політичної партії «Рідна Країна», яка є неприбутковою організацією. Очолював організацію на громадських засадах не перебуваючи в трудових відносинах, тобто за весь час перебування на посаді йому не нараховувалася та не виплачувалася заробітна плата та будь-які інші платежі.

Політична партія «Рідна Країна» та Сумська обласна організація роботодавців деревообробного меблевого виробництва - це громадські об`єднання, які створені на засадах добровільності громадян, що підтверджується статутами підприємств.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Пунктом 9 частини першої статті 45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг).

Відповідно до частини другої, третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» фонд має право стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-91цс14 та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позову апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» для стягнення з відповідача виплаченої йому допомоги по безробіттю.

Доводи касаційної скарги Сумського міського центру зайнятості про те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права прийняв нові докази, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частин другої, третьої статті 303 ЦПК України 2004 року апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

За змістом пункту 6 частини третьої статті 295, частини другої статті 303 та пункту 1 частини першої статті 309 ЦПК України2004 року апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувалися з порушенням установленого порядку.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і безпосередньо в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати вимоги частини третьої статті 27 ЦПК України 2004 року щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд дослідив нові докази щодо неотримання ОСОБА_1 доходів за час його перебування на керівних посадах, які не подавалися до суду першої інстанції, та мають виключне значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права є необґрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумського міського центру зайнятості залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Сумської області від 16 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська