Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.10.2019 року у справі №473/1679/17

Постанова

Іменем України

13 червня 2019 року

м. Київ

справа № 473/1679/17-ц

провадження № 61-28659св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Вознесенський професійний аграрний ліцей,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Вознесенського професійного аграрного ліцею на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 липня 2017 року у складі судді Лузан Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 30 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Вознесенського професійного аграрного ліцею про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року на території навчального полігону Вознесенського професійного аграрного ліцею, син позивачів ОСОБА_4 , учень вказаного навчального закладу, під час керування трактором «МТЗ-80л», що перебуває на балансі ліцею, загинув. Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 листопада 2016 року винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 287 КК України, визнано ОСОБА_3 , який перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, виїхав з території навчального господарства на навчальний полігон на технічно несправному, але працездатному тракторіта допустив до управління ОСОБА_4 , який не мав права на керування відповідним транспортним засобом.

З огляду на зазначене, позивачі просили стягнути майнову шкоду у розмірі39 250,00 грн, яка складається з витрат, пов`язаних з похованням загиблого сина у розмірі 4 150,00 грн та виготовленням намогильної споруди у сумі 35 100,00 грн, а також по 150 000,00 грн компенсації моральної шкоди кожному.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 30 серпня 2017 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Вознесенського професійного аграрного ліцею на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку відшкодування майнової шкодипо 3 325,00 грн, у відшкодування моральної шкоди грошові кошти урозмірі по 75 000,00 грн кожному. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що нещасний випадок та шкоду позивачам завдано працівником Вознесенського аграрного професійного ліцею безпосередньо під час виконання ним своїх трудових обов`язків, що є підставою для застосування положень статті 1172 ЦК України до спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2017 року Вознесенський професійний аграрний ліцейзвернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Вознесенського професійного аграрного ліцею.

У грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на касаційну скаргу Вознесенського професійного аграрного ліцею.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу, що положення статті 1172 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини з огляду на те, що майстер Вознесенського професійного аграрного ліцею допустив до керування транспортним засобом учня ліцею самовільно, не маючи передбаченого законом графіка на проведення відповідного заходу, оскільки в день події за учбовим графіком здійснювалися заходи з технічного обслуговування техніки. З огляду на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли неправильного висновку про покладення відповідальності щодо відшкодування майнової та моральної шкоди на юридичну особу, з якою винна особа перебувала у трудових правовідносинах.

ОСОБА_3 засуджено за статтею 287 КК України, положеннями якої передбачено загальний суб`єкт злочину.

Суди першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не застосували до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14, тому безпідставно не звернули увагу на те, що ліцей є неналежним відповідачем у справі.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу.

Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14, тому дійшли обгрунтованого висновку про покладення відповідальності за завдану шкоду саме на відповідача.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт завдання шкоди третьою особою під час виконання своїх трудових обов`язків.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у свідоцтві про народження ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 вказані його батьками (а. с. 53).

ОСОБА_4 з 29 серпня 2014 року навчався у Вознесенському професійному аграрному ліцеї за державним замовленням за професієютракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, водій автотранспортних засобів (а.с. 56).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Вознесенський професійний аграрний ліцей зареєстровано як юридичну особу (а. с. 50-51).

Відповідно до вироку Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 листопада 2016 року на території навчального господарства аграрного ліцея майстер виробничого навчання вказаного навчального закладу ОСОБА_3., закріплений згідно з наказом керівництва ліцею за трактором «МТЗ-80л», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебуває на балансі ліцея, грубо порушув навчально-виробничий процес, не маючи графіку занять з навчання учнів практичному водінню транспортних засобів, виїхав на навчальний полігон на технічно несправному, але працездатному тракторі та допустив до керування учня ліцея ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаючи, що останній не мав права на керування тракторним засобом, який грубо порушуючи пункт 12.1 Правил дороднього руху України (далі - ПДР України) не обрав безпечну швидкість, втратив контроль над керуванням та допустив його перекидання, внаслідок чого загинув.

ОСОБА_3 , майстра виробничого навчання аграрного ліцею, засудженоза скоєння злочину, передбаченого статтею 287 КК України, а саме за допуск до керування транспортним засобом особи, яка не має права на керування транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого. Вирок, ухвалою апеляційного суду від 14 лютого 2017 року,залишено без змін та набрав законної сили (а. с. 8-22).

Згідно із свідоцтвом про смерть ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер (а. с. 52).

ОСОБА_3 працював у Вознесенському професійному аграрному ліцеї майстром виробничого навчання (прийнятий на роботу відповідно до витягу з наказу від 01 серпня 1986 року за № 107-к, звільнений 08 квітня 2016 року за статтею 38 КЗпП України, згідно з наказом від 05 квітня 2016 року № 32-к).

На час загибелі ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з Вознесенським професійним аграрним ліцеєм.

До функціональних обов`язків ОСОБА_3 входило, зокрема навчально-виробнича робота з питань виховання та підготовки учнів за обраною ними спеціальністю з проведенням практичних занять щодо керування транспортними засобами сільськогосподарського призначення, тому за ОСОБА_3 закріплено сільськогосподарську техніку, зокрема і трактор «МТЗ - 80л», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Нещасний випадок відбувся на території навчального полігону Вознесенського професійного аграрного ліцею протягом робочого часу, про що складено відповідний акт (а.с. 60).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті1166 ЦК України передбачено, що будь-яка шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, повинна бути відшкодована особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Підстави для відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, якою встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`ю.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових ) обов`язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що шкода потерпілому завдана працівником аграрного ліцею ОСОБА_3 , у робочий час та під час виконання ним своїх посадових обов`язків, у зв`язку з чим і відповідальність щодо відшкодування завданої шкоди необхідно покласти на аграрний ліцей, в зв`язку з чим суд стягнув майнову та моральну шкоду на користь позивачів саме з Вознесенського професійного аграрного ліцея.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами та вироком суду, яким засуджено ОСОБА_3 , яким як майстром професійного навчання порушеновимоги пункту 7 «Положення про організацію навчально-виробничого процесу у професійно-технічних навчальних закладах» від 10 травня 2006 року, відповідно до якого під час навчання учнів слухачів практичному водінню транспортних засобів заняття проводяться на навчальних полігонах, трактородромах на маршрутах, погоджених з місцевими підрозділами Державної автомобільної інспекції, згідно з графіком,затвердженим заступником керівника з навчально-виробничої роботи ПТНЗ, а також порушено пункт 2.9 постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року «Про правила дорожнього руху», яким забороняється водіям передавати керування транспортним засобом особам, які не мають при собі посвідчення на право керування ним, якщо це не стосується навчання водінню відповідно до вимог розділу 24 цих правил.

З урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставинх, Верховний Суд погоджується з висновком про те, що ОСОБА_3 ,перебуваючи у трудових відносинах знавчальним закладом,у свій робочий час на території навчального полігону цього закладу, на тракторі, який належить учбовому закладу та закріплений за ним, під часнавчальної їзди допустив нещасний випадок, що встановлено актом № 1 про нещасний випадок зі смертельним наслідком, що відбувся з учасником навчально-виховного процесу, де у пункті 14 причиною нещасного випадку вказано саме порушення правил керування технічним засобом під час навчальної їзди ОСОБА_4 та порушення майстром виробничого навчання ОСОБА_3 нормативних актів, які регулюють організацію професійно-технічного навчання, охорону праці, та ПДР України. Винною особою у вказаних порушеннях визнано саме ОСОБА_3 , як майстра виробничого навчання учбового закладу (а. с. 60).

Доводи касаційної скарги про відсутність графіка або окремого доручення ліцею на проведення навчальних робіт ОСОБА_3 , якого засуджено за статтею кримінального кодексу, якою передбачено загальний суб`єкт відповідальності а не спеціальний,були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який дійшов правильного висновку про те, що такі доводи не свідчить про звільнення відповідача від відповідальності, є наслідком неналежної організації роботи та контролю робітників, а вироком встановлено фактичні обставини, які мають важливе значення для вирішення вказаної справи по суті.

З огляду на зазначене, шкоду, внаслідок нещасного випадку, завдано позивачам саме працівником Вознесенського аграрного професійного ліцею безпосередньо під час виконання ним своїх трудових обов`язків, тому суди першої та апеляційної інстанцій обгрунтованозастосували положення статті 1172 ЦК України до спірних правовідносин.

Верховний Суд зауважує, що правові висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правовому висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14, а доводи касаційної скарги щодо невідповідності оскаржуваних судових рішень вказаному висновку, є власним тлумаченням заявником постанови Верховного Суду України.

З огляду на положення статті 1172 ЦК України, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_3 під час нещасного випадку безпосередньо входили до службових обов`язків працівника Вознесенського професійного аграрного ліцею, тому саме на останнього покладається обов`язок щодо відшкодування шкоди.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено згідно з вимогами процесуального закону, врахувавши, що ОСОБА_3 на час загибелі ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з Вознесенським професійним аграрним ліцеєм, до його функціональних обов`язків входило, зокрема навчально-виробнича робота з питань виховання та підготовки учнів за обраною ними спеціальністю, у тому числі з проведенням практичних занять щодо керування транспортними засобами сільськогосподарського призначення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про покладення відповідальності на відповідача.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди Вознесенського професійного аграрного ліцею із ухваленими у справі судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року зупинено виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харковавід 10 листопада 2016 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі, тому згідно із положеннями статті 436 ЦПК України їхнє виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вознесенського професійного аграрного ліцею залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 30 серпня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харковавід 10 листопада 2016 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Пєтров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко