Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.12.2019 року у справі №736/312/19

Постанова

Іменем України

12 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 736/312/19

провадження № 61-21473св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2019 року у складі судді Кутового Ю. С. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Онищенко О. І., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання кредитного договору таким, що діяв протягом певного періоду і визнання незаконним нарахування відсотків та пені, посилаючись на те, що 14 липня 2010 року між нею та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", назву якого змінено на АТ КБ "ПриватБанк", було укладено кредитний договір (без номера), на підставі якого вона отримала кредитні картки № НОМЕР_1 - зі строком дії з 05 серпня 2010 року по 30 червня 2014 року включно та № НОМЕР_2 - зі строком дії з 06 березня 2013 року по 31 жовтня 2016 року включно. Строк кредитування за вказаним договором закінчився 31 жовтня 2016 року, однак відповідач безпідставно продовжив нараховувати їй відсотки, пеню та штрафи.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати кредитний договір від 14 лютого 2010 року таким, що діяв у період з 05 серпня 2010 року по 30 жовтня 2016 року включно; визнати незаконним нарахування відповідачем з 01 листопада 2016 року по 31 жовтня 2017 року відсотків за користування кредитним лімітом в розмірі 897,11
грн, відсотків за прострочений кредит - 26 384,60 грн та пені - 1 200 грн, а всього на загальну суму 28 481,71 грн.

Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено тих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог. Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 16 травня 2018 року у справі № 736/1013/17, яка набрала законної сили, встановлено факт укладення між сторонами кредитного договору від 14 липня 2010 року та правильність проведеного банком розрахунку, зокрема в частині нарахованих відсотків станом на 31 липня 2017 року і його відповідність умовам договору.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Надані АТ КБ "ПриватБанк" Умови та Правила надання банківських послуг (далі - Умови та Правила) не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору. Кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, яким передбачено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не після закінчення строку дії договору. Оскільки отримана нею кредитна картка діяла по 31 жовтня 2016 року включно, то банк не мав права нараховувати їй відсотки, пеню та штрафи після закінчення строку кредитування.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

У січні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Корюківського районного суду Чернігівської області.

16 грудня 2019 року справа № 736/312/19 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судами встановлено, що 14 липня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, яка в подальшому змінила прізвище на "ОСОБА_1", було укладено кредитний договір (без номера) шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил.

У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згідна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами і Тарифами банку.

На підставі вказаного договору позивач отримала кредитні картки № НОМЕР_1 - зі строком дії з 05 серпня 2010 року по 30 червня 2014 року включно та № НОМЕР_2 - зі строком дії з 06 березня 2013 року по 31 жовтня 2016 року включно.

У серпні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 липня 2010 року, в якому, після уточнення позовних вимог, просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість станом на 31 липня 2017 року в розмірі 42 286,15 грн.

Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 15 січня 2018 року у справі № 736/1013/17 в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" було відмовлено через сплив позовної давності.

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 15 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором (без номера) від 14 липня 2010 року в сумі 35 126,62 грн, з яких: 1 548,96 грн - заборгованість за тілом кредиту, 33 577,66 грн - за процентами за користування кредитом з серпня 2014 року по 31 липня 2017 року (в межах трирічної позовної давності). В задоволенні позовних вимог про стягнення комісії, пені та штрафів відмовлено через сплив позовної давності.

Вказаним судовим рішенням встановлено такі обставини: укладення між сторонами кредитного договору (без номера) від 14 липня 2010 року; ознайомлення та погодження позивачем з Умовами та Правилами, положення яких були застосовані судом при вирішенні спору; правомірність нарахування банком відсотків за користування кредитними коштами з серпня 2014 року по 31 липня 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правовий висновок про те, що Умови та Правила, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення для справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) зроблено висновок про те, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України. Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта.

Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов'язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов'язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитним договором, зобов'язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов'язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов'язку іншого суб'єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов'язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 16 травня 2018 року у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості підтверджено факт укладення між сторонами кредитного договору (без номера) від 14 липня 2010 року, ознайомлення та погодження позивачем з Умовами та Правилами і правомірності нарахування банком відсотків за користування кредитними коштами станом на 31 липня 2017 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

У справі, яка переглядається, заявлені позивачем вимоги про визнання кредитного договору таким, що діяв до 30 жовтня 2016 року, визнання незаконним нарахування відсотків та пені не є ефективним способом захисту, оскільки не передбачають відповідного обов'язку банку та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.

По суті вказані вимоги зводяться до спроби переглянути в непередбачений законом спосіб постанову апеляційного суду, яка набрала законної сили. Саме під час розгляду справи № 736/1013/17 позивач повинна була довести перед місцевим та апеляційним судами ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог в цій справі, зокрема щодо неправомірності нарахування банком передбачених договором відсотків за користування кредитом, а також обумовленої в договорі неустойки після спливу строку кредитування.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин справи, що за приписами статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський Суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко