Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.07.2019 року у справі №1003/13045/12

Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 1003/13045/12

провадження № 61-9151св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2016 року у складі судді Подрєзової Г. О., та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі суддів: Голуб С. А., Таргоній Д. О., Писаної Т. О., у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з вказаним позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог в обґрунтування позову посилалось на те, що 11 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір № К4Н0АК00050256, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 31 281,15 дол. США зі сплатою процентів за користування коштами у розмірі 15,00 % річних з кінцевим терміном повернення до 10 червня 2013 року та з метою забезпечення виконання указаного кредитного зобов'язання ОСОБА_1 передав у заставу банку належний йому на праві власності автомобіль Mitsubishi Outlender, 2008 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за цим договором належним чином не виконував, в результаті чого на 18 січня 2016 року утворилась заборгованість.

Позивач остаточно просив суд стягнути зі ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у загальному розмірі 33 530,78 дол. США, яка за офіційним курсом НБУ станом на 18 січня 2016 року складала 817 480,41 грн та складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 9 243,59 дол. США; заборгованості по процентам за користування кредитом 1 834,24 дол. США; заборгованості за комісією за користування кредитом - 1 834,24 дол. США; заборгованості за комісією за користування кредитом - 586,95 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 20 259,53 дол. США; штрафу (фіксована частина) - 10,25 дол. США; штрафу (процентна складова) - 1 596,22 дол. США (а. с.2-3,229-231, том 1).

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалась судами неодноразово.

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2012 року позов задавлено повністю (а. с.37-38, том 1).

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2016 року заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2012 року скасовано (а. с.55-56, том 1).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено (а. с.237-239, том 2).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із недоведеності позовних вимог щодо наявності заборгованості за кредитно-заставним договором.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2017 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2016 року залишено без змін (а. с. 17-21, том 3).

Постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а. с.82-84, том 3).

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції надав вказівки встановити чи настав строк виконання зобов'язання з дострокового повернення кредиту (частина 2 статті 1050 ЦК України), закінчення строку кредитування і припинення у зв'язку з цим права кредитора нараховувати проценти за користування кредитними коштами; встановити розмір заборгованості за кредитним договором та період за який він нарахований.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2016 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 здійснив погашення кредитної заборгованості в повному обсязі, навіть має переплату у розмірі 2964,22 доларів США.

Окрім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що 24 липня 2011 року передача позичальником транспортного засобу банку з метою його реалізації та зарахування коштів на погашення кредитної заборгованості свідчить про зміну строку дії зобов'язання, що позбавляє банк нараховувати відсотки за користування кредитом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року поновлено АТ КБ "ПриватБанк" строк на касаційне оскарження рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2016 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою і витребувано цивільну справу.

У вересні 2020 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 11 серпня 2020 року зазначено, що як на підставу касаційного оскарження, АТ КБ "ПриватБанк" посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 16 липня 2018 року у справі №234/16461/15, від 04 липня 2018 року у справі № 202/29195/13 щодо застосування статей 526, 1050 ЦК України та статті 263 ЦПК України у подібних правовідносинах (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Окрім того, касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили виписку по кредитному рахунку позичальника, меморіальні ордери та пункти кредитно-заставного договору № К4Р0АК00050256 станом на 18 січня 2016 року та не надали їм належної оцінки, що є порушенням судом норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції приймаючи до уваги висновок експерта, не звернув увагу на те, що експертом не було враховано страхові платежі на загальну суму 6 604,80 дол. США, які були сплачені банком замість позичальника та в гривні в розмірі 1416,24 грн та 324,14 грн, які були перераховані банком на сплату страхових платежів при укладенні кредитно-заставного договору.

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що доказів перерахування банком коштів від імені позичальника на рахунок страхової компанії суду надано не було, відповідно підстав для їх стягнення немає.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 11 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" був укладений кредитно-заставний договір, відповідно до умов якого банк надав, а відповідач отримав кредит у розмірі 31 281,15 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 15% річних та з кінцевим строком повернення 10 червня 2013 року (а. с. 12, том 1).

Відповідно до пункту 17.1 договору банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 31 281,15
доларів США, при цьому частина кредиту у розмірі 30 005,08 доларів США надається з метою придбання автомобіля відповідачем; частина кредиту у розмірі 300,05
доларів США - з метою сплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту; частина кредиту у розмірі 7,2 долари США на оплату реєстрації предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; частина кредиту у розмірі 900,15 доларів США - з метою оплати винагороди банку за надання фінансового інструменту; частина кредиту у розмірі 68,67 доларів США - з метою оплати вартості поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно підпункту 17.4 договору позичальник доручає банку, без додаткового узгодження перерахувати кредит в сумі 141 624,00 грн на поточний рахунок автосалону ТОВ "Ніко-Україна"; в сумі 1 416,24 грн на сплату страхових платежів на поточний рахунок ЗАО "Страхова компанія "Ингосстрах"; в сумі 34 грн на сплату за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на рахунок ДП "Інформаційний центр"; в сумі 900,15 доларів США для сплати винагороди банку за надання фінансового інструменту на рахунок в банку; в сумі 324,14 грн для сплати вартості поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

На забезпечення виконання умов вказаного договору, ОСОБА_2 передав банку у заставу, належний йому на праві власності легковий автомобіль Mitsubishi Outlender, 2008 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1.

З заяви ОСОБА_1 про продаж іноземної валюти від 11 червня 2008 року встановлено, що банк здійснив продаж 30 381,00 доларів США, в результаті якого придбані гривні були направлені на перерахування на наступні рахунки: в сумі 141 624,00
грн на поточний рахунок ТОВ "Ніко-Україна" з призначенням платежу за автомобіль № кузова НОМЕР_2, ОСОБА_1; в сумі 1 416,24 грн на поточний рахунок Страхової компанії ЗАО Страхова компанія "Ингосстрах" з призначенням платежу: страхова премія за договором особистого страхування № К4РOLK00050256 від 11 червня 2008 року; в сумі 34 грн на поточний рахунок ДП "Інформаційний центр" МЮУ з призначення платежу за реєстрацію обтяжень (а. с. 250, том 1).

Відповідно до меморіального ордеру від 11 червня 2008 року № 80611В00ВН, ПАТ КБ "ПриватБанк" перерахувало на рахунок ТОВ "Ніко-Україна" 141 624,00 грн за автомобіль (а. с.26, том 2).

Відповідно до меморіального ордеру від 11 червня 2008 року встановлено, що ПАТ
КБ "ПриватБанк" перерахувало на рахунок ЗАО "Страхова компанія "Ингосстрах" страхову премію ОСОБА_1 у розмірі 1 416,24 грн (а. с.5, том 2).

Відповідно до акту приймання-передачі від 11 червня 2008 року № 080611-019 встановлено, що ОСОБА_1 прийняв від ТОВ "Ніко-Україна" автомобіль марки Mitsubishi Outlender, 2008 року випуску (а. с.4, том 2).

11 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ СК "Інгосстрах" було укладено договір страхування наземного транспорту № К4Н0АК00050256 та договір особистого страхування № К4Н БК00050256 (а. с. 135-139, том 2).

Банк збільшив розмір поточної заборгованості за кредитно-заставним договором № К4Н0АК00050256, а саме: 10 червня 2009 року на суму 2300,79 доларів США, 10 червня 2010 року у розмірі 2 115,66 доларів США, 10 червня 2011 року у розмірі 2012,64 доларів США, з тих підстав, що вказані кошти були сплачені ПАТ КБ "ПриватБанк" на сплату страхових платежів (а. с.4-5,232-236, том 1).

На підтвердження здійснення від імені ОСОБА_1 страхових платежів у сумі 6 604,80
доларів США, банк надав суду копії меморіальних ордерів, а саме: від 08 червня 2012 року на суму 175,71 дол. США, від 10 червня 2009 року на суму 186,84 дол. США, від 10 червня 2009 року на суму 2113,95 дол. США, від 10 червня 2010 року на суму 179,04 дол. США, від 10 червня 2010 року на суму 1936,62 дол. США, від 10 червня 2011 року на суму 177,47 дол. США, від 10 червня 2011 року на суму 1835,17 дол. США, в яких зазначено, що платником виступає позичальник ОСОБА_1, а отримувачем каса Приватбанку, призначення платежу "средства для оплаты страхового платежа". Представник позивача пояснив, що це кошти, які були направлені на сплату страхових платежів.

Згідно з актом від 24липня 2011 рокувстановлено, що ОСОБА_1 передав банку транспортний засіб для реалізації та просив зарахувати кошти від його реалізації в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (а. с. 246, том 1).

Відповідно до виписки з розрахункового рахунку № НОМЕР_4, встановлено, що 09 вересня 2011 року в рахунок погашення кредитної заборгованості було зараховано кошти у розмірі 19 938,42 дол. США (а. с. 84, том 1).

Докази реалізації автомобіля, оцінки його вартості, ціни продажу відсутні.

Відповідно до висновку експертного економічного дослідження від 06 грудня 2019 року № 900, проведеного на замовлення відповідача судовим експертом Родич О. В. вбачається, що заборгованість позичальника ОСОБА_1 перед банком ПАТ КБ "Приватбанк" за кредитно-заставним договором № К4Н0АК00050256, станом на 18 січня 2016 року відсутня, у зв'язку з тим, що станом на 09 вересня 2011 року позичальником ОСОБА_1 було здійснено погашення кредиту в повному обсязі та рахується переплата в сумі 2964,22 доларів США (а. с.115-127).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 здійснив погашення кредитної заборгованості в повному обсязі, навіть має переплату у розмірі 2964,22 доларів США.

Окрім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що 24 липня 2011 року передача позичальником транспортного засобу банку з метою його реалізації та зарахування коштів на погашення кредитної заборгованості свідчить про зміну строку дії зобов'язання, що позбавляє банк нараховувати відсотки за користування кредитом.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками з огляду на наступне.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 3 статті 3 ЦПК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Позичальник зобов'язаний повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).

Відповідно до пункту 3.3 кредитно-заставного договору "Механізм видачі кредиту" передбачено, що банк може видати позичальнику кредит, обравши на власний розсуд, будь-який із наступних зі способів його видачі:

1) видати кредит у порядку, визначеному статтею 17,4 Договору;

2) Видати кредит готівкою через касу Банку;

3) Видати кредит, перерахувавши відповідні кошти на рахунок позичальника.

Кредитні кошти, видані банком будь-яким із способів, визначеним цією статтею 3.3 договору, вважаються такими, що одержані позичальником від банку.

Судами було встановлено, що банком було обрано спосіб надання кредиту, передбачений п. 17.4 договору, шляхом перерахування банком кредиту в розмірі 141 624,00 грн на поточний рахунок автосалону ТОВ "Ніко-Україна"; в розмірі 1
416,24 грн на сплату страхових платежів на поточний рахунок ЗАО "Страхова компанія "Ингосстрах"; в сумі 34 грн на сплату за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на рахунок ДП "Інформаційний центр"; в сумі 900,15 доларів США для сплати винагороди банку за надання фінансового інструменту на рахунок в банку; в сумі 324,14 грн для сплати вартості поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

З заяви про продаж іноземної валюти від 11 червня 2008 року, підписану ОСОБА_1, встановлено, що банк здійснив продаж 30 381,00 доларів США, в результаті якого придбані гривні були направлені на перерахування на наступні рахунки: в сумі 141
624,00 грн на поточний рахунок ТОВ "НІКО-Україна" з призначенням платежу за автомобіль № кузова НОМЕР_2, ОСОБА_1; в сумі 1 416,24 грн на поточний рахунок Страхової компанії ЗАО Страхова компанія "Ингосстрах" з призначенням платежу: страхова премія за договором особистого страхування № К4РOLK00050256 від 11 червня 2008 року; в сумі 34 грн на поточний рахунок ДП "Інформаційний центр" МЮУ з призначення платежу: за реєстрацію обтяжень.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що не знайшов свого підтвердження факт надання позичальнику фінансового інструменту у розмірі 900,15 дол. США, тому стягненню на користь банку вказані кошти не підлягають.

З вищенаведеного суди зробили висновок, що банком на підтвердження своїх вимог не було надано доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів саме в розмірі 31 281,15 дол. США та доказів резервування коштів для оплати страхових сум в розмірі 18 474,57 дол. США, а у спростування вказаного банком доказів надано не було.

Судами було встановлено, що 24 липня 2011 року відповідач передав позивачу заставлений автомобіль. Проте, доказів реалізації автомобіля та точної ціни його продажу відсутні, що позбавляє можливості встановити який саме розмір кредитної заборгованості становив після продажу автомобіля.

Стосовно страхових платежів, які були здійснені банком від імені ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 17.1.7 кредитно-заставного договору з метою виконання зобов'язань за п. 3.4. позичальнику відкривається кредитна лінія в розмірі 18 474,57 дол. США для сплати чергових страхових платежів..".

Згідно п. 3.1.3 кредитно-заставного договору позичальник зобов'язаний надати Банку належним чином оформлені Договори Страхування.

Згідно п. 3.4.1 Договору, якщо Позичальник не подав банку підтверджуючий документ про сплату чергових страхових платежів за Договорами Страхування станом на дату, коли вони повинні бути сплачені, банк має право самостійно сплатити такі страхові платежі протягом п'яти банківських днів замість позичальника.

Відповідно до п. 3.4.2 договору, якщо банк скористається своїм правом і сплатить чергові страхові платежі, то позичальник зобов'язаний протягом 30 календарних днів відшкодувати банку суму сплачених коштів та усі інші витрати банку, пов'язані із здійсненням таких платежів. У разі непогашення позичальником такої заборгованості у вказаний строк, вона вважається простроченою.

Таким чином, кредитно-заставним договором передбачено два способи оплати страхових виплат:

- позичальник сплачує страхові платежі самостійно, про що подає банку підтверджуючий документ про сплату чергових страхових платежів за Договорами Страхування станом на дату, коли вони повинні бути сплачені,

- у разі не надання позичальником таких документів, банк має право самостійно сплатити такі страхові платежі протягом п'яти банківських днів замість позичальника.

Під час розгляду справи, позивач зазначав, що ОСОБА_1 самостійно не виконував умови договорів страхування та самостійно не сплачував страхові платежі на рахунок страхової компанії у 2009 році, 2010 році та у 2011 році, тому банк на виконання вимог п. 3.4.1 кредитно-заставного договору самостійно сплатив такі страхові платежі ЗАТ СК "Інгосстрах", у зв'язку з чим збільшив загальний розмір поточної заборгованості на 6 604,80 доларів США.

Можливість здійснювати банком вказані страхові платежі за рахунок кредитної лінії сторони договору передбачили у п. 17.1.7 кредитно-заставного договору.

На підтвердження здійснення від імені ОСОБА_1 страхових платежів у сумі 6 604,80

доларів США, банк надав суду копії меморіальних ордерів, а саме: від 08 червня 2012 року на суму 175,71 дол. США, від 10 червня 2009 року на суму 186,84 дол. США, від 10 червня 2009 року на суму 2113,95 дол. США, від 10 червня 2010 року на суму 179,04 дол. США, від 10 червня 2010 року на суму 1936,62 дол. США, від 10 червня 2011 року на суму 177,47 дол. США, від 10 червня 2011 року на суму 1835,17 дол. США.

Проте, судами було встановлено, що вказані меморіальні ордери не підтверджують переказ коштів банком на рахунки страхової компанії, оскільки в них зазначено, що платником виступає позичальник ОСОБА_1, а отримувачем каса Приватбанку, призначення платежу "средства для оплаты страхового платежа". Представник позивача пояснив, що це кошти, які були направлені на сплату страхових платежів.

Таким чином, суди дійшли правильних висновків, що банк не надав доказів фактичного перерахування на рахунок страхової компанії зазначених коштів, у зв'язку з чим у розрахунок заборгованості кошти у розмірі 6 604,80 доларів СШАбанк врахував безпідставно.

З вказаних же підстав суди не прийняли до уваги, як належний та достатній доказ наявності заборгованості, розрахунок заборгованості, наданий позивачем.

Окрім того, судом апеляційної інстанції двічі викликався до судового засідання представник позивача з метою з'ясування які приймались до розрахунку відсоткові ставки за користування кредитом, штраф та пеня.

Також матеріали справи не містять клопотань позивача щодо проведення судово-бухгалтерської експертизи.

Таким чином, висновок експерта, наданий відповідачем є єдиним належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором, відповідно суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийняв його до уваги.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 12 ЦПК України.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, суди дійшли правильних висновків, що позивач на підставі належних та достатніх доказів не довів наявність кредитної заборгованості, тому обгрунтовано відмовити у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 16 липня 2018 року у справі № 234/16461/15, від 04 липня 2018 року у справі № 202/29195/13 щодо застосування статей 526, 1050 ЦК України та статті 263 ЦПК України у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки у вказаних справах були встановлені інші фактичні обставини які не є тотожними даній справі. Натомість у даній справі було встановлено відсутність кредитної заборгованості, що не було спростовано позивачем на підставі достатніх та достовірних доказів.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суди не дослідили виписку по кредитному рахунку позичальника, меморіальні ордери та пункти кредитно-заставного договору № К4Р0АК00050256 станом на 18 січня 2016 року та не надали їм належної оцінки, що є порушенням судом норм процесуального права зводяться до переоцінки доказів, які були встановлені судами, яким було надано обґрунтовану правову оцінку.

Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 409 ЦПК України (у редакції станом на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2016 року та постанова Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року - залишенню без змін.

Керуючись ст ст 409,410,416 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук