Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2019 року у справі №202/763/17

Постанова

Іменем України

13 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 202/763/17

провадження № 61-3605св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року у складі судді Волошина Є. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з жовтня 2011 року по 18 грудня 2016 року вони з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у квартирі АДРЕСА_1 . У вказаний період вели спільне господарство, мали сумісний бюджет, спільними силами та за спільні кошти зробили ремонт в квартирі та придбали побутову техніку. У 2012 році за кредитні кошти, отримані ОСОБА_2 за договором кредиту № 085АІ20120809001 від 08 вересня 2012 року, за яким він виступив поручителем, придбали автомобіль марки FIAT QUBO, легковой універсал-В, 2012 р/в, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Для отримання кредиту на купівлю транспортного засобу ними було подано сумісну нотаріально завірену заяву від 09 серпня 2012 року, у якій було зазначено, що вони проживають однією сім`єю без укладення шлюбу, а рухоме майно, яке передається в заставу, є спільною власністю сторін як таке, що набувалося у період спільного проживання. Кредит був погашений ним достроково у 2015 році.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив встановити факт спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2011 року по грудень 2016 року та в порядку поділу спільного майна виділити відповідачу у власність автомобіль марки FIAT QUBO, легковий універсал-В, 2012 р/в, реєстраційний номер НОМЕР_1 , стягнувши з неї в рахунок компенсації Ѕ частини вартості вказаного автомобіля на його користь 125 595 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 жовтня 2011 року по 01 грудня 2016 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу доведений належними та допустимими доказами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 доведено факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2011 року по грудень 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення в частині встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу скасувати, і передати справу у вказаній частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржується.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю, частину обов`язкових та необхідних фактичних обставин справи встановили на підставі недопустимих доказів, тобто виключно на підставі показів свідків сторони позивача, а стосовно інших обставин взагалі за відсутності будь-яких доказів. При цьому судами у порушення принципу диспозитивності взагалі не прийнято до уваги доказів, поданих стороною відповідача.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касацйіну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що відповідно до спільної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 09 серпня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О. М., ОСОБА_1 повідомив, що проживає однією сім`єю без укладення шлюбу з ОСОБА_2 та дає свою згоду на одержання нею кредиту у будь-якій установі Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), укладення договору застави транспортного засобу - автомобіля марки FIAT QUBO, легковой універсал-В, 2012 р/в, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Рухоме майно, що передається у заставу є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як таке, що набувалося (а саме - купувалося) у період спільного проживання.

Відповідач ОСОБА_2 у вказаній заяві своїм підписом підтвердила, що проживає без укладення шлюбу однією сім`єю з ОСОБА_1 та надала останньому згоду на укладення та підписання договору поруки з ПАТ «Укрсоцбанк».

18 грудня 2016 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 18 грудня 2016 року о 22 годині 30 хвилин у квартирі АДРЕСА_1 погрожував фізичною розправою, ображав нецензурною лайкою ОСОБА_2 , яка є його співмешканкою, чим вчинив психологічне насильство, тобто скоїв правопорушення передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2016 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Зариваючи провадження у вказаній справі, суд послався на пояснення ОСОБА_2 , відповідно до яких остання заперечувала факт застосування відносно неї фізичного чи психологічного насильства зі сторони ОСОБА_1 , та повідомила про те, що претензій до нього не має. Будь-яких заперечень про те, що ОСОБА_1 не її співмешканець ОСОБА_2 не висловлювала.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Вказаний висновок неодноразово використовувався Верховним Судом, зокрема у постановах від 18 березня 2019 року у справі № 357/6408/17, від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17, від 16 травня 2019 року у справі № 467/404/17.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 крім показів свідків послався на факт спільного написання сторонами, нотаріально посвідченої заяви, якою вони надали один одному згоду на укладення кредитного договору, договору застави та договору поруки і зазначили, що майно, яке передається в заставу є спільною сумісною власністю, як таке, що набувалося у період спільного проживання.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, дійшов правильного висновку про те, що факт проживання позивача та відповідача однією сім`єю, ведення спільного господарства, існування спільного побуту та взаємних прав і обов`язків у період з жовтня 2011 року по грудень 2016 року підтверджується достатніми належними доказами, у зв`язку з чим обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо не врахування судами доказів сторони відповідача та не встановлення всіх обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги щодо не встановлення усіх необхідних обставин для визнання майна спільною сумісною власністю не заслуговують на увагу, оскільки рішення суду в частині вирішення таких вимог не оскаржується.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ухвалені у справі судові рішення в частині встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко