ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 336/5687/16

провадження № 61-15815св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» на рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» (далі - ПАТ «Мотор Січ») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначав, що працював у ПАТ «Мотор Січ» слюсарем-інструментальником.

Наказом № 379 від 9 квітня 2015 року його звільнено з роботи на підставі пункту третього статті 36 КЗпП України у зв`язку з призовом на строкову службу до Збройних Сил України.

5 травня 2015 року Запорізьким центральним РВК Запорізької області він призваний на строкову військову службу, яку він на час подання позову проходив у військовій частині А1108 (м. Дрогобич Львівської області).

Посилаючись на положення частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до якої за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняття на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації на строк до закінчення особливого періоду, або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігається робоче місце (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, просив визнати незаконним та скасувати наказ № 379 від 9 квітня 2015 року про звільнення його з посади слюсаря-інструментальника ПАТ «Мотор Січ» на підставі пункту третього статті 36 ЗКЗпП України, поновити на посаді слюсаря-інструментальника, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 80 791,20 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2017 року, ухваленим у складі судді Галущенко Ю. А., у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач був призваний на строкову військову службу, тобто його призов відбувся не на військову службу у зв`язку з мобілізацією, на особливий період, тому на нього не поширюються гарантії, передбачені статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу" і частиною третьою статті 36 КЗпП України.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Мотор Січ» № 379 від 9 квітня 2015 року в частині його звільнення з 9 квітня 2015 року у зв`язку із призовом на військову службу та поновлено на посаді слюсар-інструментальника ПАТ «Мотор Січ» з 10 квітня 2015 року.

Стягнено з ПАТ «Мотор Січ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 80 791,20 грн.

Стягнено з ПАТ «Мотор Січ» судовий збір в дохід держави у розмірі 2 854,13 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку, що з 8 лютого 2015 року, тобто з часу набрання чинності Законом України від 15 січня 2015 року № 116-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», державні гарантії щодо збереження робочого місця поширюються на громадян України, які призвані на строкову військову службу на особливий період чи оголошення рішення про проведення мобілізації.

У травні 2017 року ПАТ «Мотор Січ» звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду, в якій, посилаючись на порушення апеляційний судом норм процесуального права, просить його скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції .

У касаційній скарзі ПАТ «Мотор Січ» зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував, що позивач призваний на строкову військову службу і за ним не зберігається місце роботи та не компенсується середній заробіток, тому що положення частини третьої статті 119 КЗпП України та частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», якими передбачені зазначені гарантії, не поширюються на працівників, призваних на строкову військову службу.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить відхилити касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що викладені у касаційній скарзі доводи є безпідставними та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою і ухвалою цього ж суду від 27 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Апеляційним судом встановлено, що згідно наказу ПАТ «Мотор Січ» № 379 від 9 квітня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з посади слюсара-інструментальника з 9 квітня 2015 року у зв`язку із призовом на військову службу за пунктом 3 статті 36 КЗпП України.

З 5 травня 2015 року ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу військовій частині А0222 як призваного на строкову військову службу Запорізьким центральним РВК Запорізької області.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Статтею 119 КЗпП України визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «;Про альтернативну (невійськову) службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих Законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, не більше ніж на один рік.

За змістом частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Наведені зміни до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року № 116-19, що набрав чинності 8 лютого 2015 року.

Пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України та частини третьої статті 119 КЗпП України приведено у відповідність із частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Законом України № 433-19 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу», що набрав чинності 11 червня 2015 року.

Вказаним Законом пункт третій частини першої статті 36 КЗпП України викладено у новій редакції, за якою підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власникам-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; у частині третій статті 119 КЗпП України слова «призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» замінено словами «призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період», а слова «до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року» - словами «до дня фактичної демобілізації».

Таким чином, за працівником, призваним на строкову військову службу після 8 лютого 2015 року (дня набрання чинності Законом України від 15 січня 2015 року № 116-19), зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому він працював на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Отже, звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням положень пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанцій правильно застосував наведені положення статей 36, 119 КЗпП України, статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги про те, що положення частини третьої статті 119 КЗпП України та частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» не поширюються на позивача, є помилковими, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником положень законодавства.

Висновки суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.

Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» залишити без задоволення.

Рішенняапеляційного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик