Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.02.2018 року у справі №369/8141/15ц

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 369/8141/15-ц

провадження № 61-7113зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Сімоненко В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року у складі колегії суддів: Червинської М. Є., Коротуна В. М., Нагорняка В. А., Мазур Л. М., Писаної Т. О.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за рішенням суду від 22 серпня 2014 року з відповідача стягнуто кошти в розмірі 3 164 418,88 грн. У лютому 2015 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. До цього часу рішення суду не виконано.

Позивач вказував, що за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

На підставі статті 625 ЦК України відповідач має повернути йому борг за період з серпня 2014 року по червень 2015 року з врахуванням індексу інфляції в розмірі 1 634 422,35 грн та трьох відсотків річних у розмірі 71 784,62 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що положення статті 625 ЦК України можуть застосовуватися лише у разі невиконання договірного зобов'язання, в той час як у цьому випадку кошти за рішенням суду були стягнуті як відшкодування втрат позивача. Оскільки рішення суду не породжує зобов'язання, а правовідносини між сторонами не мають характеру договірних, підстави для нарахування на суму заборгованості інфляційного коефіцієнту та 3 % річних відсутні.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2016 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 листопада 2015 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у сумі 1 634 422,35 грн та 3 % річних у сумі 71 784,40 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що сфера дії статті 625 ЦК України не обмежена лише договірними зобов'язаннями. Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, від 05 грудня 2011 року № 3-125гс11.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2016 року скасоване, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 листопада 2015 року залишено в силі.

Рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що спір виник у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду про стягнення коштів на підставі одержання майна без достатніх правових підстав, а саме статті 469 ЦК УРСР, статті 14 Закону України «Про власність», статей 1212, 1213 ЦК України. Оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року, з підстав передбачених пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції на час подання заяви про перегляд судових рішень), а саме - невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, на підтвердження чого заявником надані:

- постанова Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15;

- постанова Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15.

Ухвалою Верховного Суду України від 18 жовтня 2016 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 надала заперечення на заяву про перегляд, в якій просить відмовити у задоволенні заяви.

Заперечення мотивовані тим, що суд касаційної інстанції правильно застосував частину другу статті 625 ЦПК України, оскільки договірних відносин між сторонами не існувало.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Станом на 15 грудня 2017 року розгляд заяви про перегляд Верховним Судом України не закінчено.

У підпункті 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

На підставі підпункту 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справа передана до Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

У заяві про перегляд ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року і залишити в силі рішення апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві про перегляд доводи, колегія суддів вважає, що заява про перегляд підлягає задоволенню з таких мотивів.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 09 жовтня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування затрат на будівництво нерухомості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3 164 418,88 грн та судові витрати в розмірі 3 140 грн.

Постановою державного виконавця ВДВС Києво-Святошинського РУЮ Київської області від 20 лютого 2015 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 369/224/14-ц.

При відмові задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що положення статті 625 ЦК України можуть застосовуватися лише у разі невиконання договірного зобов'язання, в той час як у даному випадку кошти за рішенням суду були стягнуті в як відшкодування втрат позивача. Оскільки рішення суду не породжує зобов'язання, а правовідносини між сторонами не мають характеру договірних, підстави для нарахування на суму заборгованості індексу інфляції та 3 % річних відсутні.

Апеляційний суд при задоволенні позову вказав, що сфера дії статті 625 ЦК України не обмежена лише договірними зобов'язаннями. У зв'язку із тим, що боржник грошове зобов'язання не виконав, згідно частини другої статті 625 ЦК України, він має відшкодувати позивачу його інфляційні втрати та сплатити 3 % річних.

При скасуванні рішення апеляційного суду та залишені в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції зробив висновок про те, що оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15 міститься висновок про те, що стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Ухвалюючи рішення про застосування положень статті 625 ЦК України, суд виходив з того, що у зв'язку зі стягненням на підставі рішення Харківського суду Харківської області від 4 квітня 2011 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації частки права власності у нерухомості між сторонами виникли грошові зобов'язання. Такі висновки суду відповідають правовій природі грошового зобов'язання та визначеним законодавством підставам для їх виникнення. Відповідно до положень статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання виникають наслідки, передбачені цієї статтею. Отже, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням компенсації частки права власності в нерухомому майні; невиконання такого зобов'язання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, що свідчить про правильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

У постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15 міститься висновок про те, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. З огляду на зазначене, суди апеляційної та касаційної інстанцій, установивши, що рішенням суду з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто грошову суму авансу в розмірі 48 тис. 620 грн і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, отже, є грошовим зобов'язанням, дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності між сторонами грошових зобов'язань, які ОСОБА_2 належним чином не виконує, що дає підстави для стягнення на користь позивачки інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права (частини другої статті 625 ЦК України).

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені правові наслідки порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулюють, зокрема, окремі види зобов'язань.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції зробив неправильний висновок про те, що оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Апеляційний суд при задоволенні позову правильно застосував частину другу статті 625 ЦК України, вказавши, що сфера дії статті 625 ЦК України не обмежена лише договірними зобов'язаннями. У зв'язку із тим, що боржник грошове зобов'язання не виконав, згідно частини другої статті 625 ЦК України, він має відшкодувати позивачу його інфляційні втрати та сплатити 3 % річних.

Тому доводи заяви про перегляд дають підстави для висновку про те, що в ухвалі, яка переглядається, неправильно застосована частина друга статті 625 ЦК України. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що заяву слід задовольнити, ухвалу суду касаційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини п'ятої статті 360-4 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подання заяви про перегляд) у постанові Верховного Суду України, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.

На підставі викладеного, Верховний Суд висловлює такий висновок про застосування норм права.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені правові наслідки порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулюють, зокрема, окремі види зобов'язань.

Керуючись підпунктом 1 пункту першого розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, пунктом 1 частини першої статті 355, статтями 360-3 360-4 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подання заяви про перегляд), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року скасувати.

Рішення апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді : Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.М. Сімоненко

В.П. Курило