Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.12.2018 року у справі №334/7861/15

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 334/7861/15

провадження № 61 - 20394св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»,

представник позивача - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідачів - ОСОБА_4,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2016 року у складі судді Нікітенко Н. П., рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 квітня 2017 року у складі суддів Спас О. В., Полякова О. З., Кухаря С. В., та касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Родовід Банк» КулішаВіктора Миколайовича на рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 квітня 2017 року у складі суддів Спас О. В., Полякова О. З., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк», банк), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на його користь заборгованість за кредитним договором від 03 червня 2008 року у розмірі 31 549,27 доларів США та 12 195 340,73 грн, а також судовий збір у розмірі 3654 грн.

Позов мотивовано тим, що 03 червня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір із змінами, внесеними додатковою угодою від 04 листопада 2008 року, додатковим договором №1 від 26 лютого 2009 року, відповідно до якого банк відкрив останній невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 33152,17 доларів США терміном до 03 червня 2015 року включно.

Кредит надавався на придбання автомобіля та сплату страхових платежів. Процентна ставка за кредитним договором становить 7,7 % річних до 04 листопада 2008 року, а з 04 листопада 2008 року - 9,7% річних. Пунктом 1.5.1 договору встановлено щомісячну плата за обслуговування кредиту у розмірі 0,2500% від суми виданого кредиту.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами укладено договір застави транспортного засобу від 03 червня 2008 року.

Крім того, 03 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов'язався солідарно відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором.

ОСОБА_2 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання, у зв'язку із чим, станом на 20 серпня 2015 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 549,27 доларів США та 12 195 340,73 грн, яка складається з: сума простроченої заборгованості за кредитом - 27 275,16 доларів США; сума простроченої заборгованості за процентами - 4274,11 доларів США; сума простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 23 603,97 грн; сума нарахованої пені за прострочення кредиту - 10 882 632,09 грн; сума нарахованої пені за прострочені проценти - 1 219 197,42 грн; сума нарахованих 3% річних за прострочення кредиту - 55 902,92 грн; сума нарахованих 3% річних за прострочення процентів - 6 260,23 грн; сума нарахованих 3% річних від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 652,43 грн; сума інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 7 091,67 грн.

Вказану заборгованість банк просив стягнути в солідарному порядку з позичальника та поручителя.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором від 03 червня 2008 року у розмірі 31 549,27 доларів США, що складається з: 27 275,16 доларів СІІІА - простроченої заборгованості за кредитом; 4 274,11 доларів США - простроченої заборгованості за процентами та 12 195 340,73 грн, що складається з: 23 603,97 грн - простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту; 10 882 632,09 грн - пені за прострочення кредиту, 1 219 197,42 грн - пені за прострочення процентів, 55 902,92 грн - суми нарахованих 3% річних за прострочення кредиту, 6 260,23 грн - суми 3% річних за прострочення процентів; 652,43 грн - суми 3% річних від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту; 7 091,67 грн - інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Родовід Банк» судовий збір у розмірі 3654 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 порушила умови кредитного договору, має невиконанні перед банком зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість по поверненню кредиту та відсотків за його користування, а ОСОБА_3, як поручитель, несе солідарну відповідальність по погашенню кредиту, відсотків та штрафних санкцій.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення неустойки та зменшено суму пені за прострочення кредиту, пені за прострочені проценти, 3% річних за прострочення кредиту та за прострочення процентів, 3% річних від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту, інфляційні втрати від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту до загальної суми 820 000 грн.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що розмір неустойки, який просить стягнути позивач з відповідачів, значно перевищує розмір збитків, понесених банком внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором кредиту, їх неспівмірність, що є підставою, відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України, для зменшення суми пені за прострочення кредиту, пені за прострочені проценти, 3% річних за прострочення кредиту та за прострочення процентів, 3% річних від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту, інфляційні втрати від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту до загальної суми 820 000 грн.

Апеляційний суд вважав не пропущеним строк позовної давності за зверненням до суду з даним позовом, тому відхилив подану відповідачами заяву про застосування наслідків пропуску такого строку.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ОСОБА_2, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити банку у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що розрахунок боргу є необґрунтованим та не відповідає умовам договору. Позивач здійснив розрахунок пені та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання у доларах США, а вимогу пред'явив у гривнях. При цьому, зазначений розмір у гривнях не обґрунтував.

Умовами кредитного договору передбачені рахунки для обліку виданих кредитів, нарахованих процентів, плати за обслуговування кредиту, згідно виписок з яких заборгованість у ОСОБА_2 перед банком відсутня, зазначений розмір залишку - нуль. Разом з тим, суди попередніх інстанцій на підтвердження наявності заборгованості по кредиту послалися на виписки з рахунку, який кредитним договором не передбачений, а отже не є належним доказом наявності боргу.

Судами не враховано, що кредитним договором не передбачено неустойки у розмірі 3% річних та інфляційних витрат, також кредитний договір не містить посилань на застосування відповідальності, передбаченої чинним законодавством, у зв'язку з чим порушено вимоги статей 208, 547 ЦК України.

Судами не враховано, що кредитним договором установлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами, тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Про порушення строку оплати за кредитним договором (погашення основної суми кредиту та погашення відсотків) позивач дізнався наступного дня, коли не отримував зазначені кошти, тобто щомісяця, починаючи з 11 березня 2009 року. Позовні вимоги в частині стягнення простроченої заборгованості за кредитом та простроченої заборгованості за процентами, а також в частині стягнення пені, заявлені до суду 26 серпня 2015 року, про що вказували відповідачі у поданих суду заявах про застосування наслідків спливу строку позовної давності, належної оцінки яким судами не надано та позовну давність не застосовано.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Родовід Банк», не погоджуючись з рішенням апеляційного суду в частині зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення із залишенням в силі рішення апеляційного суду.

Касаційна скарга ПАТ «Родовід Банк» мотивована тим, що підстави для зменшення пені відсутні. Апеляційним судом на підставі частини третьої статті 551 ЦК України безпідставно зменшено нараховану суму 3 % та інфляційних втрат, оскільки стягнення боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочений та трьох процентів річних від простроченої суми, не є неустойкою, а стаття 625 ЦК не передбачає можливості зменшення судом її розміру.

Апеляційний суд помилково відніс нараховані на підставі положень статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати до неустойки та застосував до них положення частини третьої статті 551 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, справу витребувано із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «Родовід Банк».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу банку, ОСОБА_2 не погодилась з доводами позивача в частині оскарження ним рішення суду апеляційної інстанції про зменшення розміру стягнутої пені, просила відхилити подану ним касаційну скаргу.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2, банк не погодився з доводами останньої щодо незаконності судових рішень в частині стягнення кредитної заборгованості та просив касаційну скаргу відхилити.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 та ПАТ «Родовід Банк» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено, що 03 червня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір із змінами, внесеними додатковою угодою від 04 листопада 2008 року, додатковим договором №1від 26 лютого 2009 року, відповідно до якого банк відкрив останній невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 33152,17 доларів США терміном до 03 червня 2015 року включно.

Кредит надавався на придбання автомобіля та сплату страхових платежів.

Процентна ставка за кредитним договором становить 7,7 % річних до 04 листопада 2008 року, а з 04 листопада 2008 року - 9,7% річних. Пунктом 1.5.1 договору встановлено щомісячну плату за обслуговування кредиту у розмірі 0,2500% від суми виданого кредиту.

За змістом пунктів 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3 кредитного договору позичальник зобов'язався, починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами в сумі 394,67 доларів США та нарахованими процентами шляхом внесення готівкою чи перерахування зі свого поточного рахунку на рахунок банку. Датою сплати заборгованості за кредитом та процентами є день зарахування коштів на рахунки, вказані у пункті 1.3,1.6 цього договору. Повернути одержані кредити згідно з умовами цього договору не пізніше 03 червня 2015 року та уточнити суму нарахованих процентів за користування кредитами, які повинні бути сплачені в строк, вказаний у пункті 3.1.1 цього договору.

Відповідно до пункту 3.1.4 кредитного договору, позичальник зобов'язався щомісяця, до 10 числа включно, сплачувати банку плату за обслуговування кредиту згідно п. 1.5.1 даного договору шляхом внесення готівкою чи перерахування зі свого поточного рахунку на рахунок банку. Датою внесення плати за обслуговування кредиту є день зарахування коштів на рахунок, вказаний у пункті 1.6.1 цього договору.

За порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, позичальник зобов'язався сплачувати банку за кожний день прострочення пеню у розмірі 1,6 процента від суми простроченої заборгованості (пункт 3.6 кредитного договору).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами укладено договір застави транспортного засобу від 03 червня 2008 року, за умовами якого в заставу банку передано автомобіль марки Мitsubishi Lancer, 2008 р.в., д.н. НОМЕР_1.

03 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов'язався солідарно відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором.

Згідно наданого банком розрахунку, ОСОБА_2 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання, у зв'язку із чим, станом на 20 серпня 2015 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 549,27 доларів США та 12 195 340,73 грн, яка складається з: суми простроченої заборгованості за кредитом - 27 275,16 доларів США; суми простроченої заборгованості за процентами - 4274,11 доларів США; суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 23 603,97 грн; суми нарахованої пені за прострочення кредиту - 10 882 632,09 грн; суми нарахованої пені за прострочені проценти - 1 219 197,42 грн; суми нарахованих 3% річних за прострочення кредиту - 55 902,92 грн; суми нарахованих 3% річних за прострочення процентів - 6 260,23 грн; суми нарахованих 3% річних від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 652,43 грн; суми інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту - 7 091,67 грн.

З виписки по рахунку з 03 червня 2008 року по 20 серпня 2015 року вбачається, що останній платіж здійснений відповідачем на сплату прострочених процентів за договором - 13 березня 2015 року.

Позов пред'явлено до суду 26 серпня 2015 року.

Відповідачі подали до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Судом першої інстанції вказана заява не була розглянута та вирішена.

Під час апеляційного розгляду, апеляційний суд вважав, що строк позовної давності банком не пропущено, а доводи відповідачів не знайшли свого підтвердження.

Разом з тим, апеляційним судом не враховано наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

За умовами укладеного між сторонами договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником до 10 числа (включно) кожного календарного місяця в сумі 394,67 доларів США та сплачувати банку плату за обслуговування кредиту.

Поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання позичальником обов'язку з його внесення і обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Відповідні висновки щодо застосування норм матеріального права зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір та надаючи оцінку доводам відповідачів, викладених у поданих місцевому суду заявах про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, не звернув уваги на те, що повернення кредитних коштів відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами та відповідно позовна давність повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Суд належним чином не перевірив доводів відповідачів про застосування позовної давності щодо позовних вимог про повернення щомісячних платежів, початок перебігу позовної давності, за якими починається з моменту порушення строку погашення кожного чергового платежу.

Апеляційний суд не врахував наведених норм матеріального права і обставин справи, та не встановив обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками у межах трирічного строку для пред'явлення позову та в межах строку кредитування, а заборгованості по сплаті пені - у межах річного строку, не перевірив, за який період банком нараховані проценти та пеня, чи не пропущено строк позовної давності по окремим щомісячним платежам.

Судом апеляційної інстанції не досліджено графіку погашення кредиту, не перевірено обґрунтованість розрахунку загальної суми боргу, не встановлено дійсного розміру кредитної заборгованості та не визначено обсягу відповідальності боржника.

Розрахунок заборгованості, наданий банком, апеляційним судом взагалі не досліджувався.

Крім того, застосовуючи положення частини третьої статті 551 ЦК України та зменшуючи суму пені за прострочення кредиту, суд апеляційної інстанції помилково застосував вказану норму до вимог про стягнення 3% річних та індексу інфляції, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

При цьому, апеляційним судом не перевірено обґрунтованості застосування положень статті 625 ЦК України для нарахування банком 3% річних за порушення грошового зобов'язання та індексу інфляції, з урахуванням того, що кредит видавався у доларах США, не встановлено, за який період нараховані вказані суми та за неповернення яких саме сум невиконаного зобов'язання.

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

За таких обставин, ухвалене апеляційним судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України її слід скасувати з направленням справи до апеляційного суду на новий розгляд.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Родовід Банк» задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 квітня 2017 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В.М. Сімоненко

І.М. Фаловська