Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.10.2019 року у справі №711/6133/19

Постанова

Іменем України

09 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 711/6133/19

провадження № 61-17574св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне Управління Держпродспоживслужби в м. Києві, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Національнй банк України, Апарат виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 05 серпня 2019 року в складі судді Казидуб О. Г. та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Нерушак Л.

В., Бородійчука В. Г., Єльцова В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного Управління Держпродспоживслужби в м. Києві (далі - ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві, Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Держспоживслужба), Національного банку України, Апарату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг) про захист прав споживача, про визнання дій суб'єктів владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Посилаючись на положення Закону України "Про захист прав споживачів", ОСОБА_1 просила визнати протиправними наступні дії суб'єктів владних повноважень:

- ігнорування, відмову у проведенні перевірки кредитної справи на підставі договору про надання споживчого кредиту, укладеного з Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк" (далі - ПАТ "Укрсиббанк") на відповідність Закону України "Про захист прав споживачів" гарантованої позивачу законодавством України, Головним управлінням Держспоживслужби у м. Києві, в особі начальника Рубана О. М., всупереч його функціональним обов'язкам, викладеним у Положенні про ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві, Конституції України, Закону України "Про захист прав споживачів", Керівних принципів для захисту інтересів споживачів, прийнятих Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) 09 квітня 1985 року;

- невмотивовану відповідь - відмову в наданні дозволу ГУ Держспоживслужба в м.

Києві на проведення перевірки кредитної справи на підставі договору про надання споживчого кредиту, укладеного з ПАТ "Укрсиббанк" на відповідність Закону України "Про захист прав споживачів", гарантованої позивачу законодавством України, директором Департаменту захисту споживачів Держспоживслужби Квасніцьким О. О., безпідставну переадресацію до інших організацій, всупереч Конституції України, Закону України "Про захист прав споживачів", Керівних принципів для захисту інтересів споживачів, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 09 квітня 1985 року і функціональним обов'язкам, викладеним у Постанові Кабінету Міністрів від 02 версеня 2015 року № 667 "Про затвердження Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів" та на офіційному сайті Держспоживслужби;

- безпідставну відмову в проведенні перевірки кредитної справи на підставі договору про надання споживчого кредиту, укладеного з ПАТ "Укрсиббанк" на відповідність Закону України "Про захист прав споживачів", гарантованої позивачу законодавством України, Національним банком України в особі голови Смолія Я. В. (всупереч того, що Національний банк України є банківським регулятором, має необмежені повноваження, видає нормативні акти (в тому числі "Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" від 10 травня 2007 року № 168), слідкує, контролює, перевіряє їх виконання, для цього Національний банк України має відповідні Департаменти, повинен керуватися законодавством, на яке посилається на своєму офіційному сайті, в тому числі такими законами як Конституція України, Закон України "Про захист прав споживачів", Керівні принципи для захисту інтересів споживачів, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 09 квітня 1985 року, Закон України "Про Національний банк України", Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Закон України "Про банки і банківську діяльність" та інші);

- невмотивовану відповідь - відмову в проведенні перевірки кредитної справи на підставі договору про надання споживчого кредиту, укладеного з ПАТ "Укрсиббанк", на відповідність Закону України "Про захист прав споживачів", гарантованої позивачу законодавством України, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) всупереч Конституції України, Закону України "Про захист прав споживачів", Керівних принципів для захисту інтересів споживачів, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 09 квітня 1985 року і функціональним обов'язкам, згідно з якими Київська міська державна адміністрація зобов'язана захищати права споживачів;

- бездіяльність, виражену в невмотивованій відповіді - відмові Нацкомфінпослуг в проведенні перевірки кредитної справи на підставі договору про надання споживчого кредиту, укладеного з ПАТ "Укрсиббанк", на відповідність Закону України "Про захист прав споживачів", гарантованої позивачу законодавством України та безпідставну переадресація до іншої організації, при цьому однобоко використовуючи законодавство України, не враховуючи пункт 6 Указу Президента України від 23 листопада 2011 року № 1070/2011 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг", статтю 27 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", які підкреслюють повноваження, обов'язки національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, пов'язані з належним контролем за дотриманням норм Закону України "Про захист прав споживачів" фінансовими установами.

Також, позивач просила зобов'язати державні органи вчинити певні дії наступного змісту:

- зобов'язати ГУ Держпродспоживслужби в м. Київ в особі начальника Рубана О. М. здійснити перевірку кредитної справи № 3739811066273 за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк", на відповідність Закону України "Про захист прав споживачів", згідно відповідної заяви;

- зобов'язати Департамент захисту споживачів Держспоживслужби в особі директора Квасніцького О. О. надати дозвіл ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві на проведення перевірки кредитної справи № 3739811066273 за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк" на відповідність Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з відповідною заявою;

- зобов'язати Національний банк України в особі Голови здійснити перевірку кредитної справи № 3739811066273 за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк", на відповідність Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з відповідною заявою;

- зобов'язати Київську міську державну адміністрацію здійснити перевірку кредитної справи № 3739811066273 за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк", на відповідність Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з відповідною заявою;

- зобов'язати Нацкомфінпослуг здійснити перевірку кредитної справи № 3739811066273 за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк", на відповідність Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з відповідною заявою.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 серпня 2019 року у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві, Держспоживслужби, Національного банку України, Апарату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Нацкомфінпослуг про захист прав споживача, про визнання дій суб'єктів владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відмовлено.

Роз'яснено позивачу, що пред'явленні нею вимоги розглядаються в порядку адміністративного судочинства Окружним адміністративним судом за вибором позивача.

Відмовляючи у відкритті провадження в справі, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи суб'єктивний склад учасників спору та характер спірних правовідносин, що виникли між цими учасниками, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в справі, апеляційний суд виходив з того, що предметом позову у даній справі є визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а тому, враховуючи суб'єктивний склад учасників спору та характер спірних правовідносин, що виникли між учасниками справи, суд першої інстанції прийшов правильного, обґрунтованого та вмотивованого висновку, що справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суд першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Зазначає, що судами не враховано правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду. Судова практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є однозначною та свідчить про те, що спір у справі, що переглядається є приватноправовим та має розглядатись в порядку цивільного судочинства. Проте, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки прикладам судових рішень Великої Палати Верховного Суду, на які посилалась заявник у апеляційній скарзі на підтвердження приватноправового характеру її спору.

Звертає увагу на те, що спірні правовідносини у справі за її позовом виникли з договору про споживчий кредит і саме ці правовідносини визначають предмет спору, відповідно й його юрисдикцію, навіть якщо до порушення приватного права позивача призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

У жовтні 2019 року Нацкомфінпослуг засобами поштового зв'язку надіслала на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначає про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо юрисдикції спору.

При цьому зазначає, що позов в частині вимог до Нацкомфінпослуг є необґрунтованим. Вказує, що твердження позивача про бездіяльність Нацкомфінпослуг в частині не проведення перевірки кредитної справи на підставі договору про надання споживчого кредиту є безпідставним та недоведеним, що є підставою для відмови в частині позовних вимог до Нацкомфінпослуг. В межах наЗакону України "Про захист прав споживачів"одавством України повноважень, Нацкомфінпослуг направила за належністю до Національного банку України лист Держпродспоживслужби в Харківській області щодо звернення ОСОБА_1 для розгляду.

У жовтні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив Національного банку України на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані позивачем судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з дотриманням норм процесуального права.

Вказує, що оскільки предметом позову в даній справі є визнання дій та бездіяльність суб'єктів владних повноважень протиправними, їх припинення та зобов'язання вчинити певні дії, а також враховуючи суб'єктивний склад сторін, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому ухваленні в справі судові рішення є законними та обґрунтованими.

У жовтні 2019 року ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в обґрунтування якого зазначає, що не погоджується з викладеними в касаційній скарзі доводами та вважає, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є законними та обґрунтованими.

Посилаючись на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 10 липня 2017 року в справі № 6-1113цс17 та від 12 липня 2017 року в справі № 6-1096цс17, стверджує, що спір в справі за позовом ОСОБА_1 до державних органів є публічно-правовим, про що правильно зазначено судами попередніх інстанцій.

У жовтні 2019 рокуДержспоживслужба надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначає, що доводи касаційної скарги позивача про те, що спір є приватноправовим спростовуються позовними вимогами.

Предметом позову в справі, що переглядається є визнання протиправними дії та бездіяльність суб'єктів владних повноважень та зобов'язання вчинити дії.

Враховуючи суб'єктний склад сторін та предмет позову, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, підстави для скасування оскаржуваних позивачем судових рішень відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У вересні 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано судді Кривцовій Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м.

Черкаси від 05 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2020 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі-Закон № 460-IX).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law47~ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law48~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law49~.

За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвально з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Відповідно до змісту позовної заяви суб'єктний склад учасників процесу складається із фізичної особи та юридичних осіб публічного права. Предметом позову в справі, що переглядається є визнання дій та бездіяльність суб'єктів владних повноважень протиправними, їх припинення та зобов'язання вчинити певні дії.

Звертаючись до суду з зазначеним вище позовом, ОСОБА_1 стверджувала, що спір виник з договору про споживчий кредит. Підставою для звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 пояснювала тим, що вона просила провести перевірку кредитної справи на підставі зазначеного кредитного договору, звертаючись до відповідачів з відповідними заявами, які були проігноровані останніми. Звертала увагу, що перевірки кредитної справи за укладеним з нею договором про споживчий кредит так і не була проведена через бездіяльність відповідачів. Саме з цих підстав ОСОБА_1 вважала., що спір за її позовом є приватноправовим.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження в справі, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір предметно не підсудний Придніпровському районному суду м. Черкаси, посилаючись, що позивачем було допущено помилку при визначенні характеру правовідносин приватноправовими, оскільки правовідносини є публічно-правовими, а тому позовна заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 статті 186 ЦПК України.

Про те, що справа за позовом ОСОБА_1 має розглядатись в порядку адміністративного судочинства, дійшов висновку й апеляційний суд, у зв'язку із чим залишив без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті проводження в справі.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

У пунктах 1, 2, 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) наведено такі визначення:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;

суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Статтями 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 826/631/15 (провадження № 11-488апп18), від 16 червня 2020 року у справі № 554/9719/18 (провадження № 14-78цс20).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Врахувавши суб'єктивний склад учасників спору та характер спірних правовідносин, суди дійшли обґрунтованого та вмотивованого висновку, що справа за позовом ОСОБА_1 до ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві, Держспоживслужби, Національного банку України, Апарату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Нацкомфінпослуг про захист прав споживача, про визнання дій суб'єктів владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Доводи касаційної скарги щодо приватноправового характеру спірних правовідносин, оскільки за умовами кредитного договору від 27 жовтня 2006 року вона отримала кредит на споживчі цілі, а отже спір, що виник з правовідносини, пов'язаних з цим договором має розглядатись в порядку цивільного судочинства, є безпідставними, адже ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права, неправильному розумінні характеру спору та судової практики Великої Палати Верхового Суду, на яку посилається позивач в касаційній скарзі.

Таким чином, доводи щодо не врахування судами судової практики Великої Палати Верхового Суду, яка на думку позивача, підтверджує, що її спір має розглядатись в порядку цивільного судочинства, відхиляються Верховним Судом, з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 805/4506/16-а позивач оскаржує до адміністративного суду дії суб'єктів владних повноважень - державних реєстраторів, пов'язані з реєстрацією змін до установчих документів Товариства, внесенням відомостей щодо зміни складу його учасників та керівника, посилаючись при цьому на недотримання цими суб'єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації. Однак з висловлених позивачем у ході розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін пов'язана з підробкою протоколу загальних зборів Товариства, виключенням його зі складу учасників у незаконний спосіб, а також нікчемністю договору купівлі-продажу частки позивача в статутному капіталі Товариства. Тобто звернення позивача до суду із цим позовом покликане необхідністю захисту його прав не у сфері публічно-правових відносин, а його корпоративних та майнових прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 815/6945/16 реєстраційні дії, які оскаржує позивач, вчинені на підставі правочинів, а саме договорів купівлі-продажу, які вона вважає недійсними та прийнятими з ознаками шахрайських дій невідомими їй особами, спір у цій справі не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилам цивільного судочинства, з метою встановлення відповідності вказаних договорів вимогам ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 805/1567/16, колегія суддів зробила висновок про те, що враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір є не публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня, 15 травня 2018 року (справи № 826/366/16,815/6956,826/2691/16 відповідно).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року в справі № 367/5344/17 колегією суддів зазначено, що спірні правовідносини обумовлені незгодою позивача з правомірністю рішення органу місцевого самоврядування про відмову у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні іншого суб'єкта, якому таке право надано цим органом місцевого самоврядування як розпорядником земель комунальної власності. Отже, у цій справі існує спір про право на земельну ділянку, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку. З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із земельних відносин.

Таким чином, постанови Великої Палати Верховного Суду прийняті у справах зі спорів, які не є тотожними зі спором у справі, що переглядається. В наведених судових рішеннях вимоги позивачів не стосувалися захисту їх прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а підлягали захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Натомість, аналіз обставин справи за позовом ОСОБА_1 дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом її приватних інтересів., а стосується захисту прав, свобод чи інтересів останньої у сфері публічно-правових відносин від порушень, на думку позивача, з боку органів державного контролю, пов'язаних з вирішенням питань, які в силу законодавчих приписів належать до виключної компетенції цих органі та установ. Таким чином, законність їх дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 серпня 2019 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року прийняті з додержанням норм процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 05 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик