Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.09.2019 року у справі №307/2980/18

Постанова

Іменем України

08 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 307/2980/18

провадження № 61-16380св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 лютого 2019 року

у складі судді Чопика В. В., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 червня 2019 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Кожух О. А.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні будинком шляхом виселення.

В обґрунтування свого позову зазначив, що з відповідачкою він перебував

в зареєстрованому шлюбі з 21 травня 1994 року по 23 лютого 2017 року.

Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована в будинку

АДРЕСА_1, що належить

її батькам, однак продовжує проживати в його будинку АДРЕСА_2,

який на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 лютого

2017 року, виданого державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Лешко Н. Ф., належить йому на праві особистої власності.

ОСОБА_1 зазначив, що відповідач не являється членом його сім'ї, однак продовжує проживати в його будинку, вчиняє скандали, безпідставно викликає поліцію, нищить і псує його майно. Відповідачка перешкоджає йому в повній мірі реалізувати своє право власності, його права підлягають захисту. У відповідності до статтей 317, 321, 391 ЦК України просив усунути йому перешкоди у володінні та розпорядженні належним йому вищевказаним житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_2 з нього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні будинком шляхом виселення відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин систематичного порушення відповідачем правил співжиття належними та допустимими доказами, а саме по собі припинення сімейних відносин з власником будинку не є підставою для виселення відповідача із займаного приміщення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 лютого 2019 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт порушення відповідачем правил співжиття, псування майна позивача і створювання позивачу перешкод у користуванні його власністю. Відповідач вселилась до будинку на законних підставах, не порушує прав позивача, а застосування такої крайньої форми втручання у право відповідача на житло як виселення за обставин цієї справи визнано судом непропорційним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 лютого 2019 року

та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 червня 2019 року

і ухвалити нове рішення про задоволення його позову про усунення перешкод у володінні та користуванні майном шляхом виселення з житлового будинку, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при прийнятті рішень

не врахували наведених заявником правових позицій Верховного Суду,

не обґрунтували належним чином відступлення від них і прийняли незаконне рішення про відмову у задоволенні позову. Позивач вважає, що суди не звернули увагу на положення статті 406 ЦК України, якими визначено, що сервітут може бути припинений на вимогу власника майна, не врахували наявності перешкод для спільного проживання сторін у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

19 вересня 2019 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі

з 21 травня 1994 року, який на підставі рішення Тячівського районного суду від 23 лютого 2017 року розірвано. У шлюбі у подружжя народилось двоє дітей ОСОБА_3,1995 року народження, та ОСОБА_4,2003 року народження.

Будинок АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину

за законом від 20 лютого 2017 року, виданого державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Лешко Н. Ф., належить позивачу, як спадкове майно.

Відповідач зареєстрована у будинку АДРЕСА_1, однак з часу одруження з позивачем, з 1994 року, проживає в його будинку АДРЕСА_2, за місцем реєстрації не проживає, оскільки там проживає вітчим, брат

з дружиною та двома дітьми, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов № 256 від 29 жовтня 2018 року, довідкою

про склад сім'ї № 1322 від 09 жовтня 2018 року, які видані Тереблянською сільською радою, довідкою Вонігівської сільської ради № 1200 від 30 жовтня 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону

за рішенням суду.

У той же час згідно частини 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

У відповідності до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно частини 2 статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У частині 4 статті 9 Житлового кодексу Української РСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частиною 1 статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною 1 статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Як роз'яснив судам Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" при вирішенні справ

про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог

та заперечень, крім випадків, встановлених Статтями 12, 81 ЦПК України. Доказування

не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судами встановлено, що відповідач ОСОБА_2 вселилась у спірний будинок на законних підставах, за згодою її чоловіка (позивача), як член сім'ї позивача, після розірвання шлюбу з позивачем продовжує проживати

у цьому будинку разом з дітьми. Саме лише припинення сімейних відносин з позивачем не позбавляє її права на користування житловим приміщенням.

Встановивши, що ОСОБА_2 на законних підставах та за згодою позивача набула право користування спірним будинком як член сім'ї позивача, у якому разом із дітьми продовжує проживати, за відсутності належних та допустимих доказів систематичного порушення відповідачем правил співжиття (в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до компетентних органів), створення перешкод у користуванні його власністю, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав, заявлених позивачем (виселення у зв'язку із створенням перешкод у користуванні будинком).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що визначальним для захисту права, у відповідності до статті 391 ЦК України, є, зокрема, встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю, а виселення є крайньою формою втручання у право особи на користування житлом, пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Доводи касаційної скарги, а також зміст оскаржених судових рішень

не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 лютого 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 червня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович