Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.07.2019 року у справі №471/163/17

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа 471/163/17-ц

провадження № 61-28447св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2

треті особи: Миколаївська сільська рада Братського району Миколаївської області, ОСОБА_3

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Братського районного суду Миколаївської області у складі судді Скарницької І. Б. від 18 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т.

З., Крамаренко Т. В., від 06 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту нікчемним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4.

Після його смерті відкрилася спадщина у виді земельної ділянки виділеної в натурі в межах території Миколаївської сільської ради Братського району Миколаївської області. У листопаді 2016 року вона дізналася про існування заповіту складеного батьком та посвідченого секретарем Миколаївської сільської ради Братського району Миколаївської області 11 грудня 2006 року, згідно якого ОСОБА_4 заповів ОСОБА_2 земельну ділянку. Посилалась на те, що оспорюваний заповіт не відповідає вимогам діючого законодавства на час його складення та посвідчення, а саме: секретар сільської ради не є повноважною особою на вчинення нотаріальних дій, які повинні покладатися на неї рішенням виконкому сільської ради. Просила встановити нікчемність заповіту, складеного ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2, посвідченого 11 грудня 2006 року секретарем Миколаївської сільської ради Братського району Миколаївської області та зареєстрованого в реєстрі за №
81.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 18 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Миколаївської сільської ради 11 грудня 2006 року з порушенням нормативно-правових актів, тому він є нікчемний. Оскільки позивач звернулася до суду майже через десять років після відкриття спадщини, не надала будь-яких належних доказів вчинення їй перешкод для звернення до суду чи переконливих доказів поважності пропуску строку позовної давності, суд застосував положення статей 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та відмовив у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 06 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено в частині правового обґрунтування висновку суду. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не прийняла в установленому законом порядку спадщину після смерті свого батька, заявила позовні вимоги про захист її прав як спадкоємця померлого, які без поновлення її прав спадкоємця шляхом визначення їй додаткового строку, достатнього для подання нею заяви про прийняття спадщини, не підлягають захисту, тому суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову не через їх необґрунтованість із зазначених підстав, а через пропуск строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Братського районного суду Миколаївської області від 18 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 06 вересня 2017 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій не повно з'ясовано фактичні обставини справи, не досліджено та не надано оцінку поданим доказам та не здійснено повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, а тому рішення судів не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 05 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 грудня 2006 року секретарем Миколаївської сільської ради Братського району Миколаївської області Коцюбинською С. Ф. посвідчено заповіт ОСОБА_4, за яким він земельну ділянку площею 8,99 га, розташовану в межах Миколаївської сільської ради Братського району Миколаївської області, заповідав своєму онукові ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: земельну ділянку площею 8,99 га, розташовану в межах Миколаївської сільської ради Братського району Миколаївської області.

Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняв за заповітом його онук ОСОБА_2 Дружина померлого, ОСОБА_5 від прийняття обов'язкової частки відмовилася. Донька померлого ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори із заявою, в якій зазначила, що їй відомо про наявність заповіту на ім'я ОСОБА_2, спадщину після смерті батька за законом вона не прийняла.

Позивач є донькою померлого ОСОБА_4

Позивач із заявою про прийняття спадщини після смерті батька звернулася до нотаріальної контори в травні 2017 року. Нотаріусом було відмовлено у прийняття заяви та роз'яснено право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Станом на 18 липня 2017 року з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини до суду ОСОБА_1 не зверталася.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання АДРЕСА_1, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що оспорюваний позивачем заповіт є нікчемним. Однак суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустила строк, визначений для звернення до суду за захистом порушеного права. Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви, викладені в рішенні суду першої інстанції, виходив того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки вона не входить до кола осіб, що прийняли спадщину і тому її вимога є передчасною.

Однак з такими висновками попередніх судів Верховний Суд не погоджується, виходячи з наступного.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Водночас такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

При цьому за статтею 3 ЦПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Велика Палата Верховного Суду, відступивши від висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину, вказала в своїй постанові від 04 липня 2019 року справа № 12-304гс18, що недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

Тобто, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини 2 статті 215 ЦК України).

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Позивач стверджує, що нікчемним є заповіт, складений ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_1, посвідчений 11 грудня 2006 року секретарем Миколаївської сільської ради Братського району Миколаївської області та зареєстрований в реєстрі за № 81.

Наслідком такої нікчемності є перехід права та обов'язків від спадкодавця до спадкоємців першої черги за законом, які у відповідності до вимог статей 1268, 1269, 1270 ЦК України прийняли спадщину.

За таких умов, належним способом захисту інтересів позивача є визнання права на спадщину за умови, що вона як спадкоємець першої черги за законом, у визначений статтею 1270 ЦК України строк подала заяву про прийняття спадщини. В іншому випадку, за позовом спадкоємця, який пропустив строк прийняття спадщини з поважних причин, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, а у разі спору, що виник між спадкоємцями з приводу права власності на спадкове майно, позивач має право звернутися з позовом в порядку пункту 1 частини 1 статті 16 ЦК України.

Водночас позивач відповідну позовну вимогу не пред'являла.

Отже, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання заповіту нікчемним не підлягає задоволенню, оскільки позивач просила застосувати неналежний спосіб захисту.

Тому Верховний Суд не перевіряє доводи сторін у частині висновку щодо нікчемності спірного правочину, не підтверджує і не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту.

Відповідно до частини 4 статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалено частково без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої та апеляційної інстанцій змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Оскільки Верховний Суд змінює рішення апеляційного суду, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 389, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 18 липня 2017 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 06 вересня 2017 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р. А.

Лідовець