Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 662/248/16-ц

провадження № 61-8996св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Борко А. Л., Бездрабко В. О. та касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 06 квітня 2016 року у складі судді Марківського О. В. та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

15 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про відшкодування матеріальної шкоди, посилаючись на те, що 13 березня 2007 року працівник банку ОСОБА_3, виконуючи свої трудові обов'язки, прийняла від неї 1 500 доларів США (що за курсом Національного банку України становить 7 575 грн), про прийняття грошових коштів поставила відмітку в договорі № 26300243628 від 13 березня 2007 року, для внесення на відповідний рахунок, однак цього не зробила, а умисно розтратила їх, передавши іншому працівнику банку ОСОБА_4 Тим самим їй була спричинена майнова шкода. Вказані обставини встановлені вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року та ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2014 року. Тому просила суд стягнути з відповідача на свою користь 40 140 грн, що еквівалентно 1500 доларів США, які вона передала банку як вклад і які їй не повернуті.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 06 квітня 2016 року позов задоволено. Стягнено з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 39 105 грн завданої матеріальної шкоди, витрати на юридичну допомогу в сумі 1 000 грн, та на користь держави - 551,20 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що предметом спору є вимога про відшкодування збитків, завданих відповідачем у зв'язку з неналежним виконанням трудових обов'язків його працівниками, що призвело до втрати грошей позивача, переданих нею банку як депозитний вклад. Суд дійшов висновку про доведеність факту упущеної вигоди і застосував до спірних правовідносин положення статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 06 квітня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення грошових коштів у розмірі 39 105 грн на підставі статей 1166, 1172 ЦК України змінено та ухвалено вважати, що ці вимоги задоволено з підстав, передбачених статтями 1058-1060 ЦК України. В решті рішення залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів, які позивач передала банку як вклад за договором і які їй не повернені, є обґрунтованими. Разом з тим місцевий суд помилково застосував до спірних правовідносин статті 1166, 1172 ЦК України, не врахувавши, що з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку їх власником є саме банк, який зобов'язаний повернути кошти вкладнику.

30 червня 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року і залишити в силі рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 06 квітня 2016 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд не взяв до уваги, що відповідно до статті 1059 ЦК України при недотриманні письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Нею не було надано ощадної книжки або сертифікату, який обов'язково видається при укладенні договору банківського вкладу, а відтак письмова форма договору не була дотримана. Банк повинен відшкодувати їй майнову шкоду у вигляді викрадених працівниками відповідача коштів у сумі 1 500 доларів США. Судом не враховано, що вирок у кримінальній справі обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Разом з тим питання щодо розміру викрадених грошей, спосіб викрадення, мотиви викрадення, місце викрадення для суду не мають преюдиційного значення при розгляді цивільної справи та повинні доводитися сторонами. Належне оформлення договору банківського вкладу чи недотримання його письмової форми в контексті цивільного спору більшою мірою відноситься до способу вчинення злочину з боку працівників банку і не має значення для вирішення питання про цивільні права та обов'язки банку.

04 липня 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 06 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга банку мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували внесення коштів на вкладний рахунок, правові підстави для покладання на банк матеріальної відповідальності за дії фізичних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які вчинили розкрадання грошових коштів ОСОБА_6, відсутні. Посилання апеляційного суду на те, що факт укладення позивачем з банком договору банківського владу підтверджено вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, є безпідставним, оскільки зазначеним вироком встановлено факт укладення договору банківського владу № 26359595855 на суму 1 550 доларів США, в той час як предметом спору в цій справі є обставини щодо внесення коштів за договором банківського вкладу № 26300243628 на суму 1 500 доларів США. Стягнення судом першої інстанції майнової шкоди на підставі частини першої статті 1172 ЦК України є безпідставним, оскільки факт засудження працівників банку за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України) не є належним доказом заподіяння ними шкоди саме під час виконання своїх трудових обов'язків. Суди не перевірили доводів відповідача щодо відсутності вини працівника банку в заподіянні шкоди позивачу, щодо відсутності документів, які б підтверджували внесення коштів на банківській рахунок у відповідності до частини першої статті 1059 ЦК України та інших підзаконних актів, щодо відсутності доказів передачі коштів у робочий час, щодо відсутності касира ОСОБА_3 під час передачі їй грошей саме в касі відділення.

13 липня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу з місцевого суду.

15 липня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження за касаційною скаргою ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» та зупинено виконання рішень судів до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Відзиви на касаційні скарги не надійшли.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

07 лютого 2018 року справу № 662/248/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 13 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладений договір банківського вкладу «Вільні кошти» (з пролонгацією) № 26300243628, за яким позивач внесла кошти в сумі 1 500 доларів США під 7 % річних строком до 13 вересня 2007 року.

В день укладення договору ОСОБА_1 передала у приміщенні банку касиру ОСОБА_7 1 500 доларів США, у зв'язку з чим була зроблена відповідна відмітка у договорі. Однак ОСОБА_7 грошові кошти на рахунок вкладника не внесла, а умисно розтратила їх, передавши ОСОБА_4

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до Новотроїцького відділення Херсонської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» із заявою про переоформлення вкладу «Вільні кошти» за Договором № 26300243628 від 13 березня 2007 року, за наслідками розгляду якої банк листом від 03 жовтня 2007 року за № 14/1150 повідомив ОСОБА_1, що згідно з наданим договором грошові кошти в сумі 1 500 доларів США на її рахунок не надходили та, одночасно, рекомендував звернутися до органів прокуратури із заявою про розслідування крадіжки коштів.

Станом на час розгляду справи в апеляційному суді грошові кошти в розмірі 1 500 доларів США банком позивачу не повернені. Вказану обставину визнано представником відповідача.

Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, який набрав законної сили, ОСОБА_3 визнана винною у вчиненні розкрадання коштів, зокрема тих, які були прийняті нею 13 березня 2007 року від ОСОБА_1 на підставі договору № 26300243628 від 13 березня 2007 року, та засуджено за вчинення злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 200, частинами першою, другою, третьою статті 358 КК України.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

Пунктом 10.1 Інструкції № 492 передбачено порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Відповідно до Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, чинної на час виникнення спірних правовідносин, яка втратила чинність на підставі постанови Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, приймання готівки є касовою операцією.

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу ІІІ Інструкції № 337 до касових документів, які оформлюються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки, прибутково-видатковий касовий ордер, заява на видачу готівки, прибутковий касовий ордер, видатковий касовий ордер, грошовий чек, а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі.

Пунктом 1 глави 2 розділу ІІІ Інструкції № 337 передбачено, що приймання готівки національної валюти від клієнтів здійснюється через каси банків за такими прибутковими касовими документами: за заявою на переказ готівки - від юридичних осіб для зарахування на власні поточні рахунки, від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки, а також від юридичних та фізичних осіб - на рахунки інших юридичних або фізичних осіб, які відкриті в цьому самому банку або в іншому банку, та переказу без відкриття рахунку.

Згідно з пунктом 8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції № 337 після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з'являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 у справі № 6-352цс16

Як зазначалося вище, 13 березня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладений договір банківського вкладу «Вільні кошти» (з пролонгацією) № 26300243628, за яким позивач внесла кошти в сумі 1 500 доларів США під 7 % річних строком до 13 вересня 2007 року. 13 березня 2007 року на поповнення цього рахунку ОСОБА_1 передала у приміщенні банку касиру ОСОБА_7 1 500 доларів США, у зв'язку з чим була зроблена відповідна відмітка у договорі.

Сторонами додержана письмова форма договору банківського вкладу від 13 березня 2007 року, він підписаний обома сторонами, на ньому міститься печатка банку «Приходна каса № 4», що підтверджує внесення вкладником готівкових коштів на виконання умов договору. Той факт, що працівниками банку всупереч вимогам вищенаведених положень законодавства вкладнику не було видано документ, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами), не може бути підставою для відмови в судовому захисті порушених прав сторони договору, яка виконала його умови.

Вказані обставини підтверджуються вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року та ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2014 року, оригінали яких були дослідженні в судовому засіданні апеляційного суду.

Згідно з частиною четвертою статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень, вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Виходячи з викладеного, правильним є висновок апеляційного суду, про те, що між сторонами був укладений вищезазначений договір банківського вкладу, а позивачем - внесенні грошові кошти.

Також правильним є висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми вкладу в розмірі, еквівалентному 1 500 доларів США, оскільки між сторонами був укладений договір банківського вкладу, факт внесення грошових коштів, які відповідачем не були повернуті позивачу, підтверджується вироком суду.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на те, що змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд не взяв до уваги, що письмова форма договору не була дотримана, а тому вказаний договір є нікчемний, при цьому, банк повинен відшкодувати позивачу майнову шкоду у вигляді викрадених його працівниками коштів у сумі 1 500 доларів США, є безпідставним, оскільки змінюючи рішення суду першої інстанції в частині підстав задоволення позову, апеляційний суд правильно виходив з того, що вироком суду було встановлено факт прийняття 13 березня 2007 року працівником банку ОСОБА_3 від ОСОБА_1 1 500 доларів США (що за курсом Національного банку України становить 7 575 грн) для внесення на рахунок вкладника, про прийняття грошових коштів зроблена відмітку в договорі № 26300243628 від 13 березня 2007 року. Оскільки матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 винна у вчиненні розкрадання коштів, переданих їй ОСОБА_1 на підставі договору, до спірних правовідносин застосовуються положення статей 1058-1060 ЦК України, так як з моменту передачі коштів уповноваженій особі банку останній є їх власником, і зобов'язаний повернути вказані кошти у відповідності з умовами договору. Тобто апеляційний суд дійшов правильного висновку про зміну рішення в частині правових підстав для задоволення позовних вимог.

З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували внесення позивачем коштів на вкладний рахунок.

Також не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги відповідача про те, що посилання апеляційного суду на підтвердження факту укладення позивачем з банком договору банківського вкладу вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року є безпідставним, оскільки зазначеним вироком встановлено факт укладення договору банківського владу № 26359595855 на суму 1 550 доларів США, в той час як предметом спору в даній справі є обставини щодо внесення коштів за договором банківського вкладу № 26300243628 на суму 1 500 доларів США. Колегія суддів відхиляє ці аргументи, так як апеляційним судом було досліджено вирок Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, яким встановлено обставини внесення ОСОБА_6 13 березня 2007 року коштів за договором банківського вкладу № 26300243628 на суму 1 500 доларів США. Факт укладення договору банківського вкладу № 26300243628 між банком та ОСОБА_1 сторонами не заперечувався. Внесення коштів за вказаним договором підтверджується й іншими документами, наявними в матеріалах справи, зокрема копією протоколу допиту потерпілого від 09 травня 2008 року, копією витягу з обвинувального висновку та копією витягу із самого вироку, з якого вбачається, що шкода була спричинена ОСОБА_1 у зв'язку з невнесенням коштів саме на її рахунок за договором банківського вкладу. Тобто вказані докази в сукупності підтверджують вищевказані обставини, а помилкове зазначення у вироку суду неправильного ім'я та по батькові потерпілого (замість ОСОБА_1 - ОСОБА_2) може бути виправлене за ініціативою суду або за заявою учасника справи в порядку, визначеному процесуальним законом.

Наявність зазначеної формальної помилки не свідчить про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального справа. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи банку про те, що стягнення судом першої інстанції майнової шкоди на підставі частини першої статті 1172 ЦК України є безпідставним, оскільки факт засудження працівників банку за частиною п'ятої статті 191 КК України не є належним доказом заподіяння ними шкоди саме під час виконання своїх трудових обов'язків, правового значення не мають, оскільки в даному випадку з урахуванням рішення суду апеляційної інстанції спір вирішено на підставі положень статей 1058-1060 ЦК України.

Посилання відповідача на те, що суди не перевірили його доводів щодо відсутності вини працівника банку у заподіянні шкоди позивачу, доводів щодо відсутності документів, які б підтверджували внесення коштів на банківській рахунок у відповідності до частини першої статті 1059 ЦК України та інших підзаконних актів, доводів щодо відсутності доказів передачі коштів у робочий час, доводів про відсутність касира ОСОБА_3 під час передачі їй коштів саме в касі відділення, не заслуговують на увагу, так як вказані доводи були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначені доводи по суті зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційних скарг Верховним Судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання оскаржуваних судових рішень було зупинено ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2016 року, тому у зв'язку із залишенням їх без змін необхідно поновити їх виконання.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» залишити без задоволення.

Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 06 квітня 2016 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 06 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 16 червня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов О.В.Ступак Г. І. Усик