Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.09.2018 року у справі №643/12296/17
Постанова КЦС ВП від 28.02.2019 року у справі №643/12296/17
Постанова КЦС ВП від 26.09.2018 року у справі №643/12296/17
Постанова КЦС ВП від 26.09.2018 року у справі №643/12296/17

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 643/12296/17

провадження № 61-10794св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), ШтеликС. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого дії адвокат Мартиненко Антон Миколайович, на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2017 року в складі судді Горбунова Я. М. та постанову апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2018 року в складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Кругової С. С., Швецової Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором доручення на обслуговування об'єкта нерухомості від 12 вересня 2013 року в розмірі 33 809 619,33 грн, яка складається з 19 768 251,43 грн залучених коштів, 11 462 877,90 грн відсотків та 2 578 490 грн комісійної винагороди.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, у якій просив вжити заходи забезпечення заявленого ним позову шляхом заборони відчуження належного відповідачу нерухомого майна, а саме: житлового будинку літ. «А-1», загальною площею 61,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1; земельної ділянки, загальною площею 0,1 га, за вказаною адресою; житлового будинку літ. «А-2», загальною площею: 561 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2; земельної ділянки загальною площею 0,0516 га, за вказаною адресою; а також квартир № НОМЕР_62, НОМЕР_63, НОМЕР_64, НОМЕР_65, НОМЕР_66, НОМЕР_67 у житловому будинку готельного типу літ. «Б-3», що розташований за адресою: АДРЕСА_3

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2017 року заяву задоволено. Заборонено ОСОБА_3 відчужувати наступне належне йому на праві власності нерухоме майно: житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 61,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1; житловий будинок літ. «А-2», загальною площею 561 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2; земельну ділянку загальною площею 0,0516 га, за адресою: АДРЕСА_2; квартири № НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_37, НОМЕР_39, НОМЕР_40, НОМЕР_41, НОМЕР_42, НОМЕР_43, НОМЕР_44, НОМЕР_45, НОМЕР_46, НОМЕР_47, НОМЕР_48, НОМЕР_49, НОМЕР_50, НОМЕР_51, НОМЕР_52, НОМЕР_54, НОМЕР_53, НОМЕР_59, НОМЕР_55, НОМЕР_56, НОМЕР_57, НОМЕР_58, НОМЕР_60, НОМЕР_38, НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17, НОМЕР_18, НОМЕР_19, НОМЕР_61, НОМЕР_20, НОМЕР_21, НОМЕР_22, НОМЕР_23, НОМЕР_24, НОМЕР_25, НОМЕР_26, НОМЕР_27, НОМЕР_28, НОМЕР_29, НОМЕР_30, НОМЕР_31, НОМЕР_32, НОМЕР_33, НОМЕР_34, НОМЕР_35, НОМЕР_36 у житловому будинку готельного типу літ. «Б-3», що розташований за адресою: АДРЕСА_3

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, у разі задоволення заявленого ОСОБА_2 позову, а тому наявні, передбачені процесуальним законом підстави для заборони відчуження належного відповідачу на праві власності нерухомого майна.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору доручення на обслуговування об'єкту від 12 вересня 2013 року до спільного розгляду з позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4 Витребувано у позивача оригінали документів, які надані ним до позову, в якості доказів. Скасовано частково заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали суду першої інстанції від 27 вересня 2017 року, та скасовано заборону ОСОБА_3 відчужувати нерухоме майно, а саме: 1/4 частину житлового будинку літ. «А-2», загальною площею: 561 кв. м, житлова площа 216,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2; 1/4 частину земельної ділянки, загальною площею 0,0516 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; квартиру НОМЕР_1 у житловому будинку, загальною площею 19 кв. м, житловою площею 15,2 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_3

Постановою апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2018 року ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження належних відповідачу об'єктів нерухомого майна, може утруднити або зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, який діє через адвоката Мартиненка А. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження належних відповідачу об'єктів нерухомого майна, може утруднити або зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, судами не досліджено мотивів заяви позивача та обставин, що мають істотне значення. Судами порушено принцип співмірності виду забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, а також не встановлено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Судами не досліджено зібрані у справі докази, зокрема укладений між сторонами договір.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

18 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень

Підстави та види забезпечення позову визначені у статтях 151, 152 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду судом першої інстанції заяви про забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду судом першої інстанції заяви про забезпечення позову).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 152 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, заяви про забезпечення позову, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором доручення на обслуговування об'єкта нерухомості від 12 вересня 2013 року в розмірі 33 809 619,33 грн.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Встановлено, що між сторонами виник спір щодо стягнення заборгованості за договором доручення в розмірі 33 809 619,33 грн.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Суди встановили, що заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Встановивши, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвала про забезпечення позову повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Накладення заборони відчуження вищевказаного нерухомого майна відповідача є співмірним і відповідає змісту позовних вимог.

Встановлено, що в ухвалі про забезпечення позову зазначено мотиви, з яких суд дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, а також наведено посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Разом з тим, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що оскаржуваними заходами забезпечення позову порушено права та інтереси інших осіб, а саме: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які є власниками частини майна, на яке накладено арешт, оскільки ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року скасовано частково заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали суду від 27 вересня 2017 року, та скасовано заборону ОСОБА_3відчужувати нерухоме майно, а саме: 1/4частину житлового будинку та 1/4частину земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а також квартиру НОМЕР_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_3 Отже відсутні правові підстави вважати, що оскаржуваною ухвалою про забезпечення позову порушуються права та інтереси інших осіб, оскільки вказані доводи не підтверджено належними та допустимими доказами.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Оскаржені судову рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого дії адвокат Мартиненко Антон Миколайович, залишити без задоволення.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик