Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

місто Київ

справа № 154/948/16

провадження № 61-4497ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В.О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», Відділ державної виконавчої служби Володимир-Волинського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Данилюк В. А., Матвійчук Л. В. та касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 11 серпня 2016 року у складі судді: Лященка О. В. та рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Данилюк В. А., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк», банк), Відділу державної виконавчої служби Володимир-Волинського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС, державна виконавча служба), ОСОБА_5 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів.

Позов обґрунтовувався тим, що ОСОБА_3 придбав на прилюдних торгах з реалізації арештованого майна нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 217 425, 00 грн. Попередньо це нерухоме майно для забезпечення виконання кредитних зобов'язань передано його власником ОСОБА_5 в іпотеку відповідачу ПАТ «Креді АгрікольБанк».

Після продажу квартири з прилюдних торгів ВДВС залишено на своєму рахунку 16 859, 30 грн у вигляді виконавчого збору та витрат, а інша частина грошових коштів перерахована на банківські рахунки: кредитодавця ПАТ «Креді Агріколь Банк» - 167 951, 95 грн; Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» (далі - ПП «Нива-В.Ш.», торгуюча організація) - 32 613, 75 грн, яке безпосередньо проводило прилюдні торги.

За рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області

від 11 червня 2014 року у цивільній справі № 154/330/14-ц прилюдні торги визнано недійсними, проте сторін правочину не повернуто в попередній стан, позивачу не повернуто грошові кошти, витрачені на придбання нерухомого майна.

За таких обставин, вважаючи, що банк й державна виконавча служба набули та тривалий час користуються його грошовими коштами без достатніх підстав, позивач просив суд стягнути з них на свою користь 217 425, 00 грн, які він сплатив за квартиру, продану йому з прилюдних торгів, а також 162 505, 58 грн інфляційних нарахувань на цю суму.

Також ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_5, попереднього власника придбаної ним квартири, 31 000, 00 грн понесених збитків за неможливість користуватись придбаною квартирою більше року.

Позивач зазначав, що в результаті наведених дій та численних судових процесів державною виконавчою службою та ОСОБА_5 йому завдано моральну шкоду, відшкодування якої визначив у розмірі 68 101, 86 грн.

Позивач визначив правовими підставами позову положення статей 23, 216, 317, 334, 346 Цивільного кодексу України.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 11 серпня 2016 року позов задоволено частково. Судом стягнуто з ПАТ «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_3 167 951, 95 грн грошових коштів, отриманих банком від реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, 125 528, 97 грн інфляційних нарахувань. Стягнуто з ВДВС на користь ОСОБА_3 16 859, 30 грн, отриманих від реалізації квартири з прилюдних торгів, та 12 600, 81 грн інфляційних нарахувань. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що оскільки публічні торги, на яких позивач придбав квартиру, визнані судом недійсними та скасовано його право власності на придбану квартиру, то понесені ним витрати підлягають стягненню в порядку реституції з урахуванням індексу інфляції. Доводи позивача про неможливість здати квартиру в оренду за ціною 2 000, 00 грн щомісячно протягом 15, 5 місяців не підтверджені доказами, а тому позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_5 збитків у сумі 31 000, 00 грн задоволенню не підлягають. Також не підлягає відшкодуванню моральна шкода у зв'язку із недоведенням її спричинення відповідачами у визначеному позивачем розмірі.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 29 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції у частині стягнення з банку та державної виконавчої служби інфляційних нарахувань скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що банк та державна виконавча служба після визнання прилюдних торгів недійсними зобов'язані були повернути отримані ними грошові кошти, проте такі кошти підлягають поверненню не у порядку реституції, а відповідно до статті 1212 ЦК України, оскільки підстава для перерахування цих коштів відпала. Правилами Глави 83 «Збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК України, статті якої застосовуються для врегулювання спірних правовідносин між сторонами цього позову, не передбачається нарахування та відшкодування інфляційних витрат у разі безпідставного збереження грошей, а тому у стягненні інфляційних нарахувань позивачу відмовлено за безпідставністю.

ОСОБА_3, не погодившись із рішенням апеляційного суду в частині відмови у стягненні з банку та державної виконавчої служби на його користь інфляційних нарахувань, у жовтні 2016 року звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення апеляційного суду в цій частині.

На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_3 послався на те, що інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат особи від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

На переконання ОСОБА_3, на суму коштів, які були зараховані на рахунки ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ВДВС на виконання правочину, який визнано судом недійсним, та перебували там протягом трьох років, можуть бути нараховані інфляційні нарахування.

ПАТ «Креді Агріколь Банк», не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з банку грошових коштів у розмірі 167 951, 95 грн, отриманих від реалізації квартири, у жовтні 2016 року звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині, ухвалити рішення, яким відмовити у стягненні коштів з банку.

На обґрунтування вимог касаційної скарги ПАТ «Креді Агріколь Банк» посилалося на те, що банк не є стороною недійсного правочину, правовідносини між банком та позивачем не виникали, що судами першої та апеляційної інстанцій враховано не було.

У порядку реституції до попереднього стану за результатами недійсних торгів мають бути повернуті позивач та державна виконавча служба, а не позивач та ПАТ «Креді Агріколь Банк», оскільки банк не є стороною визнаних недійсними торгів, грошові кошти отримав не від позивача, а від ВДВС. Правовідносини між банком та позивачем не виникли, грошових коштів від позивача банк не отримував, якщо банк і зобов'язаний повернути отримані кошти, то державній виконавчій службі, від якої такі кошти надійшли.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ухвалою від 09 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 30 січня 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 04 липня 2011 року Володимир-Волинським міським судом Волинської області видано виконавчий лист № 2-503/11 про стягнення на користь ПАТ «Креді АгрікольБанк» з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором у сумі 166 436, 36 грн, суми судового збору в розмірі 1 664, 36 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120, 00 грн.

Під час виконання зазначеного виконавчого листа, після отримання звіту про незалежну оцінку арештованого державним виконавцем майна, 19 червня 2013 року між ВДВС та ПП «Нива-В.Ш.» укладено договір № 0313090 про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

12 серпня 2013 року торгуючою організацію ПП «Нива-В.Ш.» проведено прилюдні торги з реалізації трикімнатної квартири № 25, що знаходиться за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 140.

Позивач, маючи намір придбати виставлений до продажу лот, зареєструвався та взяв участь у прилюдних торгах у той спосіб й на тих підставах, що запропоновані ВДВС та торгуючою організацією. За результатами проведення прилюдних торгів він придбав квартиру № 25, що знаходиться за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 140, про що 12 серпня 2013 року складено відповідний протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) № 033090/1.

17 січня 2014 року приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу ГордійчукомБ.І. видано свідоцтво про право власності позивача на зазначену квартиру на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки з прилюдних торгів, затвердженого начальником ВДВС, яка придбана позивачем за 217 425, 00 грн.

За участь у торгах та придбання квартири торгуючій організації

ПП «Нива-В.Ш.», до якої позов не заявлено у зв'язку із її ліквідацією, сплачено 32 613, 75 грн, на користь ВДВС сплачено 184 811, 25 грн, з яких 167 951, 95 грн перераховано ПАТ «Креді Агріколь Банк», а різниця у розмірі 16 859, 30 грн зарахована на користь державної виконавчої служби за проведені виконавчі дії.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області

від 11 червня 2014 року у цивільній справі № 154/330/14-ц визнано недійсними: прилюдні торги із реалізації зазначеної квартири від 12 серпня 2013 року; свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_3 на це майно. Додатковим рішенням цього ж суду від 23 червня 2014 року скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру.

За своєю правовою природою відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому такий правочин може визнаватись недійсним в судовому порядку з підстав недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 22 ЦК України збитками є як реальні збитки, так і доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Правило статті 216 ЦК України застосовується до сторін правочину, якими в цій справі є відчужувачі: відповідний орган Державної виконавчої служби, торгуюча організація ПП «Нива-В.Ш.», та набувач ОСОБА_3

З врахуванням наведеного, слушними є доводи касаційної скарги банку про те, що він не є стороною договірних правовідносин за договором купівлі-продажу від 12 серпня 2013 року (що укладений на прилюдних торгах), який визнано судом недійсним.

Разом з тим Верховний Суд відхиляє доводи банку про відсутність обов'язку повертати грошові кошти, отримані від реалізації на прилюдних торгах квартири безпосередньо покупцеві, оскільки між ними відсутні договірні правовідносини.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 визначив правовою підставою повернення йому грошових коштів, сплачених ним на виконання недійсного договору, положення статті 216 ЦК України щодо обов'язку кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину. Вирішуючи спір по суті пред'явлених вимог у згаданій частині, суд першої інстанції керувався саме правилами статті 216 ЦК України.

У свою чергу, апеляційний суд, з'ясувавши, що ОСОБА_3 пред'явив позов на підставі статті 216 ЦК України не до сторони недійсного правочину, вважав за необхідне вирішити спір, керуючись правилом статтею 1212 ЦК України.

На переконання Верховного Суду, такі дії суду апеляційної інстанції відповідають вимогам закону та не свідчать про зміну підстави позову, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. А отже, зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору.

У законі передбачена можливість повернення майна, переданого, в тому числі, на виконання недійсного правочину, шляхом пред'явлення вимоги набувачу, який не є стороною недійсного правочину, підстава набуття якого, а так само володіння яким (майном) згодом відпала в порядку статті 1212 ЦК України.

Такий підхід до оцінки спірних правовідносин відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, підстав відступити від якого щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду цієї справи Верховний Суд не встановив.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності речово-правових відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17.

Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що майно, грошові кошти, набуті ПАТ «Креді Агріколь Банк», з яким ОСОБА_3 не пов'язаний договірними правовідносинами щодо такого майна, Верховний Суд зробив висновок про те, що у банку виникло кондикційне зобов'язання перед ОСОБА_3 повернути отримане майно, підстава набуття якого згодом припинила існувати, а тому погоджується із висновком апеляційного суду про доцільність стягнення з банку на користь позивача грошових коштів в порядку статті 1212 ЦК України.

Щодо оцінки вимог до державної виконавчої служби

Згідно з частиною першою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент проведення прилюдних торгів) реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

У частині шостій статті 28 зазначеного Закону (в редакції, чинній на момент проведення прилюдних торгів) встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові.

Пунктом 2.2 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Тимчасове положення № 68/5)), визначено, що прилюдні торги - це продаж майна, за яким його власником стає покупець, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Відповідно до пункту 3.1 Тимчасового положення № 68/5 орган державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна, яка встановлюється у відсотковому відношенні до продажної ціни лота.

За змістом пункту 6 Тимчасового положення № 68/5 після повного розрахунку покупців за придбане майно, на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів та копії документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний виконавець складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвердження начальнику відповідного органу державної виконавчої служби. Затверджений акт державний виконавець видає покупцеві. На підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 серпня 2013 року ОСОБА_3 здійснено платіж на рахунок ВДВС у сумі 184 811, 25 грн за придбання на прилюдних торгах за угодою купівлі-продажу квартири, до складу цієї суми грошових коштів, зокрема, увійшла й грошова сума у розмірі 16 859, 30 грн, яка в подальшому за транзакціями державної виконавчої служби переведена на банківські рахунки Головного управління юстиції у Волинській області.

Верховний Суд дійшов переконання, що після переведення грошових коштів у розмірі 16 859, 30 грн за транзакціями державна виконавча служба фактично дискреційно трансформувала призначення платежу на цю суму у виконавчий збір та витрати, пов'язані із вчиненням виконавчих дій.

Незважаючи на трансформацію призначення платежу, грошові кошти підлягають поверненню власнику, оскільки підстава, на якій вони були отримані виконавчою службою, згодом відпала.

За загальним правилом частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Згідно з правилами частин п'ятої та шостої зазначеного Закону у разі якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми. У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові.

Системний аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що виконавчий збір на час організації та проведення прилюдних торгів, досліджуваних у цій справі та визнаних недійсними окремим рішенням суду, підлягав стягненню з боржника або за рахунок вартості його майна. При цьому, розмір виконавчого збору підлягав сплаті пропорційно до стягнутої суми. А отже, визнання проведених за дорученням державного виконавця прилюдних торгів недійсними за рішенням суду також виключає можливість отримання й виконавчого збору, сплаченого на користь ВДВС.

З огляду на наведене, є підстави для висновку, що у зв'язку з визнанням недійсними прилюдних торгів, сплачений виконавчий збір так само підлягає стягненню з органу державної виконавчої служби на користь позивача, на якого не може бути покладено обов'язок або за його рахунок не підлягає сплаті такий державний збір.

Щодо застосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України.

Для забезпечення сталості правозастосовної практики ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі

№ 14-16цс18 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, про те, що положення статті 625 ЦК України щодо індексу інфляції застосовується лише до договірних, а не деліктних правовідносин.

Відступаючи від зазначеного висновку Верховного Суду України, ВеликаПалата Верховного Суду виходила з такого.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 11 червня 2014 року визнано недійсними прилюдні торги від 12 серпня 2013 року, як зазначалось, за своєю правовою природою відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, але наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України щодо повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, судом не застосовано.

Статтею 1212 ЦК України не передбачено правового механізму, відповідно до якого у добросовісного набувача чи третіх осіб виникав би обов'язок у конкретно визначений момент повернути майно, підстава набуття та збереження якого існувала, але згодом відпала у зв'язку із визнанням правочину недійсним.

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено обставин звернення у досудовому порядку ОСОБА_3 до банку та ВДВС із письмовими вимогами про повернення йому грошових коштів, сплачених на виконання визнаного пізніше судом недійсним правочину.

Верховний Суд зробив висновок, що у спірних правовідносинах, які склалися між сторонами, відсутній елемент прострочення грошового зобов'язання, тобто цивільного порушення, за яке б наставала відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних нарахувань є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Застосовуючи до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України та відмовляючи у стягненні з державної виконавчої служби та банку інфляційних втрат (нарахувань) за правилами частини другої статті 625 ЦК України, апеляційний суд ухвалив правильне по суті і законне рішення, а тому відповідно до правил частини другої статті 410 ЦПК України таке рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок про залишення без задоволення касаційних скарг ОСОБА_3 та ПАТ «Креді Агріколь Банк».

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Волинської області від 29 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик