Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.12.2020 року у справі №723/1198/20

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

місто Київ

справа № 723/1198/20

провадження № 61-17068св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Буденецький завод мінеральних вод",

заінтересована особа - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Буденецький завод мінеральних вод" на постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М. Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

Товариство з обмеженою відповідальністю "Буденецький завод мінеральних вод" (далі - ТОВ "БЗМВ", завод) у березні 2020 року звернулося до суду із заявою, у якій просило встановити факт виходу 02 листопада 2015 року ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ "БЗМВ".

На обґрунтування заяви посилався на те, що 21 липня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ "БЗМВ" із заявою, у якій просила вивести її зі складу учасників товариства та передати її частку в статутному капіталі на користь громадянина Румунії ОСОБА_2. Зазначена заява посвідчена приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Сирбу Л. Б. 21 липня 2015 року, зареєстровано в реєстрі за № 1631.

Заявник зазначив, що станом на 02 листопада 2015 року ОСОБА_1 у порядку статті 148 ЦК України є такою, що вийшла зі складу учасників, а тому у неї відсутні корпоративні права в ТОВ "БЗМВ". У період з 02 листопада 2015 року до 02 листопада 2016 року ОСОБА_1 не зверталася до заводу щодо виплати належної їй до сплати вартості частки майна юридичної особи, а тому спір про право відсутній.

Фактом реалізації ОСОБА_1 її особистого немайнового права на участь у товаристві є подання заяви про вихід з учасників товариства, тому вважає, що ОСОБА_1 є такою, що вийшла зі складу учасників і в неї відсутні корпоративні права в ТОВ "БЗМВ" станом на 02 листопада 2015 року.

Завод просив встановити факт виходу 02 листопада 2015 року ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ "БЗМВ".

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2020 року заяву задоволено. Встановлено факт виходу 02 листопада 2015 року ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ "БЗМВ".

Задовольняючи заяву про встановлення факту, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 реалізувала своє право на припинення корпоративних відносин у ТОВ "БЗМВ", оскільки подала відповідну заяву про вихід з товариства. Відсутність у ОСОБА_1 корпоративних прав підтверджується також витягом з Єдиного державного реєстру реєстрації юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, керувався тим, що між заявником та ОСОБА_1 виник спір про право, який ґрунтується на участі останньої в управлінні товариством (корпоративне право), а тому цей спір підлягає розгляду у позовному провадженні у порядку господарського судочинства.

Обставини, про встановлення яких, як юридичного факту, просить заявник, підлягають перевірці у процесі вирішення зазначеного спору і не можуть бути встановлені як окремі юридичні факти у порядку окремого провадження.

Крім того, встановлення юридичного факту виходу особи зі складу учасників товариства не входить до компетенції суду, оскільки для підтвердження набуття та припинення корпоративних прав існує певний порядок, який включає внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і встановлення такого факту судом підміняло б по суті дії державного реєстратора. Зазначений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у цивільній справі № 127/16567/17 (провадження № 14-305цс19).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ "БЗМВ" 14 листопада 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, залишити без змін рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2020 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Наявні підстави для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 127/16567/17 (провадження № 14-305цс19), застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні. Така необхідність обґрунтовується правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/7674/18 (провадження № 12-112гс19); від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), відповідно до яких, зокрема, вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до його повноважень не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), оскільки у цій справі відсутній спір про право, що підтверджується відсутністю заяв від ОСОБА_1 щодо виплати належної їй до сплати вартості частки майна юридичної особи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 липня 2015 року ОСОБА_1 у письмовій нотаріальній формі звернулася до ТОВ "БЗМВ" із заявою, у якій просила вивести її зі складу учасників заводу та передати її частку в статутному капіталі на користь громадянина Румунії ОСОБА_2. Додатково заявила, що у неї відсутні майнові та фінансові претензії до ТОВ "БЗМВ".

Зазначена заява посвідчена приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Сирбу Л. Б. 21 липня 2015 року, зареєстрована у реєстрі за № 1631.

В подальшому, загальними зборами ТОВ "БЗМВ" 02 серпня 2015 року задоволено заяви, в тому числі ОСОБА_1, й виключено її зі складу учасників товариства.

Надалі ОСОБА_1 оскаржила загальні збори від 02 серпня 2015 року й протокол від 02 серпня 2015 року № 01/2015.

Рішенням Західного апеляційного господарського суду від 31 січня 2019 року у справі № 926/674/17, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 25 червня 2019 року, їх визнано недійсними.

ОСОБА_1 дійсно у період з 01 січня 1995 року до 02 серпня 2015 року володіла 4,36 % частки у статутному фонді заводу.

ОСОБА_1 у період з 02 листопада 2015 року до 02 листопада 2016 року до ТОВ "БЗМВ" щодо виплати належної їй до сплати вартості частки майна юридичної особи не зверталася.

Відсутність у ОСОБА_1 корпоративних прав підтверджується також витягом із Єдиного державного реєстру реєстрації юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Верховний Суд в оцінці оскаржуваної постанови апеляційного суду врахував, що відповідно до частини 1 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості (предметної та суб'єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з такого.

Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 ЦК України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України "Про господарські товариства" (відповідно, у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб'єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).

Відповідно до частини 1 статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з пунктом "в" частини 1 статті 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у частини 1 статті 59 Закону України "Про господарські товариства", належить виключення учасника з товариства.

Пунктом 3 частини 1 статті 116 ЦК України, частиною 1 статті 88 ГК України та пунктом "в" частини 1 статті 10 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, зокрема, право учасника вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.

Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про господарські товариства (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов'язане протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення про внесення змін до установчих документів повідомити орган, що провів реєстрацію, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Суд зробив висновок, що існує певний порядок для виходу особи зі складу учасників товариства, завершальним етапом у якому є реєстрація такого виходу у державному реєстрі.

У разі якщо товариство не вчиняє дії у зв'язку з поданням учасником заяви про вихід з товариства (не вирішується питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію), учасник товариства вправі звернутися до господарського суду з позовом про зобов'язання товариства до державної реєстрації змін в установчих документах товариства у зв'язку зі зміною у складі учасників товариства на підставі статті 7 Закону України "Про господарські товариства".

Відповідно до матеріалів справи та встановлених обставин судами з'ясовано, що між заявником та ОСОБА_1 виник спір про право, який ґрунтується на участі останньої в управлінні товариством (корпоративне право), а тому цей спір підлягає розгляду у позовному провадженні у порядку господарського судочинства.

Обставини, про встановлення яких як юридичного факту просить заявник, підлягають перевірці у процесі вирішення зазначеного спору і не можуть бути встановлені як окремі юридичні факти у порядку окремого провадження.

Крім того, встановлення юридичного факту виходу особи зі складу учасників товариства не входить до компетенції суду, оскільки для підтвердження набуття та припинення корпоративних прав існує певний порядок, який включає внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і встановлення такого факту судом підміняло б по суті дії державного реєстратора.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у цивільній справі № 127/16567/17 (провадження № 14-305цс19). Посилання заявника на необхідність відступу від зазначеного правового висновку Верховний Суд визнає необґрунтованими.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частиною 6 статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Доводи касаційної скарги про те, що між ТОВ "БЗМВ" та ОСОБА_1 не існує спору, у тому числі й корпоративного, про вихід зі складу учасників товариства, відхиляються Верховним Судом з наведених підстав.

Верховний Суд бере до уваги також рішення Західного апеляційного господарського суду від 31 січня 2019 року у справі № 926/674/17 залишене без змін постановою Верховного Суду від 25 червня 2019 року, відповідно до якого за позовом ОСОБА_1 визнано недійсними загальні збори від 02 серпня 2015 року й протокол цих зборів від 02 серпня 2015 року № 01/2015.

Наведені обставини спростовують доводи заявника щодо відсутності між учасниками справи спору про право.

Посилання заявника на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/7674/18 (провадження № 12-112гс19); від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки у наведених справах суди зроблено висновки про те, що вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких є правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Водночас, у наведених рішеннях відсутні висновки про те, що у таких випадках потрібно звертатися до суду цивільної юрисдикції із вимогами про встановлення юридичних фактів в порядку окремого провадження.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки обставин справи і висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Буденецький завод мінеральних вод" залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко