Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.02.2021 року у справі №757/9423/20

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 757/9423/20

провадження № 61-2607 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - державне підприємство "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація",

третя особа - директор державного підприємства "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Касапов Едуард Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 серпня 2020 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" (далі - ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація"), третя особа - директор ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Касапов Е. В., про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання трудових відносин безстроковими та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з наказом від 15 липня 2011 року № 202 на умовах строкового трудового договору з 15 липня 2011 року по 15 липня 2013 року він працював на посаді начальника науково-дослідного відділення ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація".

Наказом відповідача від 15 липня 2013 року № 250 продовжено строк дії укладеного з ним строкового трудового договору по 31 грудня 2013 року. У подальшому, наказом від 02 вересня 2013 року № 308 строк дії строкового трудового договору продовжено до 31 грудня 2014 року, наказом від 30 жовтня 2014 року № 255 строк дії трудового строкового договору продовжено до 31 грудня 2015 року, наказом від 21 жовтня 2015 року № 161 строк дії строкового трудового договору продовжено до 31 грудня 2016 року, наказом від 24 жовтня 2016 року № 151 строк дії строкового трудового договору продовжено до 31 грудня 2017 року, наказом від 14 листопада 2017 року № 219 строк дії строкового трудового договору продовжено до 31 грудня 2018 року та наказом від 12 листопада 2018 року № 255 строк дії строкового трудового договору продовжено до 31 грудня 2019 року.

Разом з тим, наказом виконуючого обов'язки директора ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Касапова Е. В. від 28 листопада 2019 року № 248 його звільнено із займаної посади з 31 грудня 2019 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору.

Позивач уважав своє звільнення незаконним та таким, що відбулось з порушенням положень трудового законодавства, оскільки факт неодноразового продовження строку дії строкового трудового договору, укладеного між ним та відповідачем, свідчить про укладення між ними трудового договору на невизначений строк, тому звільненням на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України порушено його трудові права.

Ураховуючи викладене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ виконуючого обов'язки директора ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Касапова Е. В. від 28 листопада 2019 року № 248 про звільнення його з роботи на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України; поновити його на посаді начальника науково-дослідного відділення ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" з 02 січня 2020 року; визнати трудові відносини між ним та відповідачем безстроковими; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 02 січня 2020 року до дня поновлення його на роботі.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строковий трудовий договір було укладено між сторонами на конкретно визначений строк, свою згоду на укладання саме строкового трудового договору позивач надав у письмовому вигляді, подавши відповідну заяву від 08 липня 2011 року та у подальшому неодноразово надавав письмову згоду на переукладання строкового трудового договору на визначений строк. Таким чином, трудовий договір, укладений між позивачем та відповідачем, як роботодавцем, є строковим, строк якого встановлений за погодженням сторін відповідно до положень частини 2 статті 23 КЗпП України.

02 грудня 2019 року ОСОБА_1 під підпис був попереджений відповідачем про припинення трудових відносин у зв'язку із закінченням дії строкового трудового договору, а тому позивача було звільнено на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України із дотриманням положень трудового законодавства. Позивач не продовжував виконувати трудові обов'язки після закінчення строку дії трудового договору. Доводи ОСОБА_1 про те, що у зв'язку із неодноразовим продовженням трудових відносин шляхом переукладення трудового договору, такий договір набув ознак безстроковості, є необґрунтованими, оскільки укладення трудового договору на певний строк, з урахуванням частини 3 статті 21 КЗпП України, регулюється частиною 2 статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні трудового договору (контракту) чи продовженні строку його дії застосування частини 2 статті 39-1 КЗпП України.

Отже, у задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю, тому посилання відповідача на пропуск позивачем строку на звернення до суду з цими вимогами на увагу не заслуговують.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що трудовий договір, укладений між позивачем та відповідачем, є строковим, підстав для визнання трудових відносин безстроковими не встановлено. Позивача правомірно звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України. Відсутні докази на підтвердження того, що трудові відносини між позивачем та відповідачем були безстроковими.

Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю, то відсутні правові підстави для застосування за заявою відповідача строку для звернення до суду з вказаним позовом, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав пояснення (доповнення) до касаційної скарги, проте вони не надіслані іншим учасникам справи згідно вимог ЦПК України, тому залишаються без розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 757/9423/20 з Печерського районного суду м. Києва.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2021 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" можливе укладення трудового договору на невизначений строк. У заяві позивача від 08 липня 2011 року про прийняття на роботу за строковим трудовим договором не вказано, що він вільно погоджується на її підписання та не зазначено, що він добровільно погоджувався на укладення строкового трудового договору, а не під тиском директора. Позивачем не погоджувалися нові строки дії додаткових трудових договорів, у вищевказаній заяві від 08 липня 2011 року не зазначена його письмова згода на автоматичне продовження строку дії трудового договору.

Отже, при укладенні додаткових строкових трудових договорів вільного волевиявлення у позивача не було, тобто між сторонами існують трудові правовідносини, які виникли на підставі безстрокового трудового договору, унаслідок чого його звільнення на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України є незаконним.

Доводи осіб, які подали відзиви

У квітні 2021 року ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" та директор ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Касапов Е. В. подали відзиви на касаційну скаргу, які є ідентичними за змістом, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Позивач був обізнаний з тим, що працює за строковим трудовим договором та фактично під час прийняття на роботу автоматично надав згоду на можливе продовження строку дії такого трудового договору на визначений строк.

Підтвердженням розуміння та обізнаності позивача про те, що строковий трудовий договір закінчувався 31 грудня 2019 року є те, що 16 грудня 2019 року він написав заяву про прийняття його на роботу до державного підприємства за новим строковим договором з 02 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року.

Трудові договори з працівниками на державному підприємстві у більшості випадків укладалися на визначений строк відповідно до частини 2 статті 23 КЗпП України і пункту 2.2. колективного договору, схваленого на зборах трудового колективу ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" від 14 лютого 2012 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом тимчасово виконуючого обов'язки директора ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Піронер Я. М. від 15 липня 2011 року № 202 ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника науково-дослідного відділення по строковому договору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 23 КЗпП України, з 15 липня 2011 року по 15 липня 2013 року на підставі його заяви (а. с. 4, т. 1).

Наказом директора ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Гузя В. І. від 16 липня 2013 року № 250 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення з 16 липня 2013 року по 31 грудня 2013 року із збереженням посадового окладу на підставі заяви (а. с. 5, т. 1).

Наказом директора ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Гузя В. І. від 02 вересня 2013 року № 308 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення до 31 грудня 2014 року (а. с. 6-8, т. 1).

Наказом директора ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Гузя В. І. від 20 жовтня 2014 року № 255 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення до 31 грудня 2015 року (а. с. 9-10, т. 1).

Наказом директора ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Гузя В. І. від 21 жовтня 2015 року № 161 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення до 31 грудня 2016 року (а. с. 11-12, т. 1).

Наказом директора ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Гузя В. І. від 24 жовтня 2016 року № 151 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення до 31 грудня 2017 року (а. с. 13-14, т. 1).

Наказом директора ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Гузя В. І. від 14 листопада 2017 року № 219 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення до 31 грудня 2018 року (а. с. 15-16, т. 1).

Наказом директора ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Гузя В. І. від 12 листопада 2018 року № 225 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення до 31 грудня 2019 року (а. с. 17-18, т. 1).

Наказом виконуючого обов'язки директора ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Касапова Е. В. від 28 листопада 2019 року № 248 ОСОБА_1 звільнено з роботи з 31 грудня 2019 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору (а. с.19-23, т. 1).

Відповідно до додатку до наказу відповідача від 28 листопада 2019 року № 248 позивач з вищевказаним наказом про звільнення ознайомлений 02 грудня 2019 року (а. с. 103-108, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У пункті 2 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Аналіз вищевказаних положень трудового законодавства свідчить про те, що трудовий договір - це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, та дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором i угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт). Строк, на який працівник наймається на роботу, обов'язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині 2 статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.

Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. На підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону.

Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв'язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною 1 статті 36 КЗпП України.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254 цс 17; у постановах Верховного Суду: від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц (провадження № 61-24657 св 18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц (провадження № 61-44171 св 18); від 11 листопада 2020 року у справі № 686/27915/18 (провадження № 61-8617 св 19).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом установлено, що пунктом 2.2. колективного договору, укладеного 15 лютого 2011 року між адміністрацією та трудовим колективом ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-Радіолокація", передбачено, що, враховуючи характер та умови виконання робіт підприємством, а саме: те, що інститутом в основному виконуються роботи за договорами з Інозамовниками, які укладаються на конкретні строки та певні роботи, на підприємстві при прийнятті на роботу працівників застосовуються трудові договори на визначений строк (строкові трудові договори) (а. с. 69-97, т. 1).

Отже, суди дійшли вірного висновку про те, що з урахуванням положень пункту 2.2. вищевказаного колективного договору трудові договори між працівниками та ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" переважно укладаються на визначений строк, зважаючи на характер роботи та умови праці, що відповідає частині 2 статті 23 КЗпП України.

08 липня 2011 року ОСОБА_1 на ім'я директора ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" Гузя В. І. подав заяву про прийняття його на роботу за строковою трудовою угодою з 12 липня 2011 року до 12 липня 2013 року, яка прийнята підприємством 15 липня 2011 року (а. с. 98, т. 1).

Наказом ДП "Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем "Квант-радіолокація" від 15 липня 2011 року № 202 ОСОБА_1 прийнято на посаду роботу по строковому договору відповідно до пункту 2 частини 1 статті 23 КЗпП України з 15 липня 2011 року по 15 липня 2013 року (а. с. 4, т. 1).

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що вищевказаними встановленими обставинами та доказами, які оцінені у сукупності та взаємозв'язку, підтверджується факт того, що ОСОБА_1 був обізнаний про виникнення між ним та відповідачем, як роботодавцем, трудових правовідносин саме за строковим трудовим договором та під час прийняття на роботу надав згоду на можливе продовження строку дії такого трудового договору на визначений строк.

Крім того, 16 грудня 2019 року позивач подав заяву на ім'я виконуючого обов'язки директора державного підприємства про прийняття його на роботу за строковим трудовим договором з 02 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року (а. с. 109, т. 1).

Вказані висновки судів спростовують доводи касаційної скарги у цій частині.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, дійшли обґрунтованого висновку про те, що трудовий договір, укладений між позивачем та відповідачем є строковим, тому відсутні правові підстави для визнання трудових відносин між сторонами безстроковими, а отже, звільнення позивача на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України є правомірним та відповідає положенням трудового законодавства, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Посилання касаційної скарги на те, що у заяві позивача від 08 липня 2011 року про прийняття на роботу за строковим трудовим договором не вказано, що він вільно погоджується на її підписання та не зазначено, що він добровільно погоджувався на укладення строкового трудового договору, на увагу не заслуговують, оскільки відсутні належні та допустимі докази написання ОСОБА_1 цієї заяви під тиском керівництва відповідача. А ці доводи має довести саме той учасник процесу, який на це посилається (статті 12, 81 ЦПК України).

Крім того, загальновизнаним у практиці трудових відносин є те, що, подаючи заяву про прийняття на роботу та й у інших подібних заявах не міститься фраза, на яку посилається позивач, а саме те, що така заява подається "добровільно" і "не під тиском".

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець